Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
History KPI.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
22.11.2018
Размер:
315.39 Кб
Скачать

45.Охарактеризуйте становлення та розвиток української науки у XIX – напочатку XX ст.

Потреби народного господарства в епоху утвердження капіталізму викликали появу нових навчальних закладів. В останній чверті XIX ст. були відкриті політехнічні інститути у Львові та Києві, ветеринарні навчальні заклади у Харкові та Львові, сільськогосподарський в Одесі та гірничий у Катеринославі.

Оригінальні праці багатьох українських вчених збагатили вітчизняну і світову науку. Математик Д. Граве заснував першу алгебраїчну школу в Україні. У наукових колах незаперечним авторитетом користувався професор математики Київського університету М. Остроградський. Своєрідними науково-дослідними центрами стали кафедри фізики Київського, Харківського, Новоросійського університетів. З 1865 по 1890 рік кафедру фізики Київського університету очолював М. Авенаріус — основоположник однієї з перших в Україні наукових шкіл з молекулярної фізики, В галузі термодинаміки прославився розробками М. Шиллер, який очолював в Україні кафедру теоретичної фізики. Першим у світі почав викладати основи нової науки — фізичної хімії М. Бекетов у Харківському університеті. Там само було відкрито першу в Україні кафедру фізичної географії.

В галузі магнетизму, електротехніки та електролізу з 1880 по 1902 рік у Харкові працював М. Пильчиков — один із піонерів рентгенографії та рентгенології. У 1881 р. уродженець України інженер М. Бенардос винайшов і застосував у промисловій практиці дугове електрозварювання металів. Найекономічніший для свого часу паровоз сконструював наприкінці XIX ст. київський інженер О. Бородін.

Інтенсивно розвивалась в Україні біологічна наука. Плідну діяльність у Новоросійському університеті розгорнув видатний вчений І. Мечников. У 1886 р. він разом із мікробіологом М. Гамалією заснував в Одесі першу вітчизняну і другу в світі бактерологічну станцію, де почали використовувати вакцини проти інфекційних захворювань. За розвиток теорії та практики нової на той час галузі біології та медицини — імунології — Мечников був удостоєний Нобелівської премії.

Загальноєвропейське визнання у 60—90-ті роки здобули праці антрополога Ф. Вовка, економістів М. Бунге, М. Туган-Барановського, соціолога та історика М. Драгоманова[7, c. 284-285].

46.Проаналізуйте зміни у системі освіти у період Центральної Ради та ГетьманатуП.Скоропадського

Народна освіта в Україні в 1917-1920 рр. існувала й розвивалася не як самостійна, ізольована і другорядна сфера суспільного життя, а як складова і важливіша частина національно-демократичної революції, лейтмотивом якої стало національно-духовне відродження українського народу.

В той час, як на теренах колишньої імперії розгорнулась небачена за масштабами, упертістю й жорстокістю боротьба за владу, за право власності на матеріальні цінності, в Україні центральна влада, місцеві органи знаходили сили, час, кошти, щоб відкривати школи, друкувати підручники, терміново готувати нових вчителів. На перший погляд, це може виглядати десь зайве романтично й недостатньо революційно прагматично. Здавалось би, спочатку закріпитись у владі, а потім вже думати про навчання дітей. Але це саме на перший погляд. Вивчений документальний матеріал зробив автора таки прихильником саме такої логіки революційного прогресу. Український народ нарешті підняв голову, зажадав вже сьогодні, а не завтра навчати дітей своєю рідною мовою, вивчати своє минуле, народна душа збунтувалась, вибухнула й поставила духовне відродження майже на передній план.

Проблема народної освіти постала в Україні з перших днів після лютневої (1917 р.) революції в Росії. Ще не було державних органів влади, ще не ясно було, що буде з Україною в умовах розпаду Російської імперії, а кращі представники національної інтелігенції вже скликали вчительські з’їзди, обговорювали принципові, концептуальні положення народної освіти, вишукували кошти на ремонт, зверталися до селян із закликами надсилати до школи дітей. Це ще раз доводить, що народна освіта стала справою не бюрократів, а народної революції.

За 1917-1920 рр. в Україні намагались утверджуватися різні державні режими – демократичний (Центральна рада), авторитарний (Гетьманат на чолі з П.Скоропадським), отаманський (Директорія), класово диктаторський (Ради). Вони, як відомо, якісно відрізняються один від одного. Але як це не парадоксально, вони стояли майже повністю на одних позиціях щодо народної освіти. Незважаючи на революційні події у 1918/1919 навчальному році школою було охоплено 70% дітей шкільного віку, які проживали на території УНР. Але все ж майже третина дітей залишалася поза школою, хоч кількість шкіл збільшилася на 2000. Скрутніше становище склалось у середній школі. Тут йшла боротьба проти українізації. Порівняно с загальною кількістю діючих середніх навчальних закладів українські складають дуже невеличкий відсоток. В 1919 р. на 59 нижчих початкових шкіл припадала одна вища, в той час як треба було 25.

Українські уряди за 1917-1920 рр. ліквідували неписемність майже у 30% населення України[6, c. 172-173].

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]