4.Виникнення та поширення ісламу.

Термін „іслам” у перекладі з арабської

означає „покірність”, а того, хто прийняв релігію, називають відданим (з араб.

— мусульманином).

Виникнення та його поширення. Зародження ісламу тісно пов’язано з двома

містами: Меккою і Ятрибом. Перше з цих міст було торгівельним та релігійним

центром аравійських племен, а друге мало значення міжнародного або

міжрелігійного зв’язку, оскільки тут, крім двох арабських племен, проживали

цілі племена, а навіть клани, євреїв. Звідси до гори Сінай і до Єрусалиму було

рукою подати. Таким чином, місце зародження нової релігії прилягає до

священних місць іудаїзму та християнства. Крім цього географічного зв’язку

аравійської релігії з єврейсько-християнським одкровенням, є між ними

спорідненість племен, мови і передань. Аравія здавна населена двома

семітськими племенами, яких Біблія називає синами Йоктана (Буття Х, 25-30) і

синами Ізмаїла (Буття, ХХV, 12-16). Північні аравійці задовго до Мухамеда

засвоїли біблійну розповідь про Авраама, Агар та Ізмаїла і збагатили його

місцевими деталями більше чи менше древнього походження. Джерело Земзем

в Мецці було те ж, з якого по молитві Агар ангел Господній (за

мусульманською версією архангел Джебраїл (Гавриїл)) напоїв помираючого від

спраги Ізмаїла; невеликий чотирикутний храм або вівтар (Кааба), що

знаходився біля цього джерела, був, за переданням, побудований самим

Авраамом, що прийшов відвідати свого сина вигнанця; чорний камінь-

метеорит, вбудований в одну зі стін Кааби, був тоді ж принесений з неба

архангелом Джебраїлом; тут поруч був уламок скелі, на яку ставав Авраам з

Ізмаїлом для молитви — місце Авраама (Макам-Ібрагім). Мекка була

заснована завдяки своєму святилищу.

Виникнення ісламу справедливо пов’язують з особою Мухамеда (Магомета)

ібд Абдулаха, який народився в 570 р. Батько Мухамеда Абд-ель-Мутталіб

Абдула (що за переданням означає служитель Божий) помер за два місяці до

його народження. Мати — Аміна (або вірна) померла, коли дитині було шість

років. Спочатку його виховував дід, а потім дядько Абу-Таліб, якого він ще

підлітком супроводжував в Сирію (в торгівельних справах), і там в Босрі, за

мусульманською легендою, мекканський караван, в якому мандрував Мухамед,

запинився в одному з монастирів Сирії, монах-праведник Багіра, побачивши

хлопчика, повідомив Абу Таліба, що його небожа чекає велике майбутнє,

позаяк він помічений Божою печаттю. В 584 році, під час війни між

корейшитами і Бену-Хавазін, він супроводжував своїх дядьків в битвах і

піднімав для них падаючі стріли. Батьки Мухамеда, хоча й належали до

пануючого роду, були дуже бідні, тому до 24-річного віку Мухамед служив у

свого дядька, пас його стада або виконував обов’язки погонича верблюдів. Не

дивлячись не такий незначний стан, він став відомим своїми здібностями і

чесністю і дістав прізвисько елвамін, що означає надійний. В 594 році багата

вдова Хадіджа звернула на нього увагу і взяла на службу. Він з успіхом водив її

караван в Сирію, і в наступному році вона вийшла за нього заміж. Шлюб їх був

дуже щасливий, хоча не дав Мухамеду чоловічого потомства.

Далі дослідники повідомляють, що коли Мухамеду було 40 років, особисте

життя було вдалим. Дружина Хадіджа, яка володіла незвичайними силами

духовними і тілесними, не дивлячись на свій вік користувалася його

прихильністю. Відсутність чоловічого потомства було замінено всиновленням

двох молодих людей, безмежно йому відданих, це були Алі, син його дядька

Абу Таліба, і Зейд Ібн Харіс, невільник християнського походження, якому він

дав свободу, а потім усиновив.

В місяць рамазан 610 (можливо 612) року, під час свого щорічного

відлюдництва, зайшов він у печеру і, втомлений тривалими, але безплідними

роздумами, ліг і заснув. Те, що сталося з ним в цю ніч в печері, було потім

доповнено всіма можливими легендами, адже він отримав Боже откровення.

Після другого одкровення Мухамед більше не вагався визнати себе

посланцем Божим і прийняти доручення з гори проповідувати арабам істинну

віру.

Сім’я Мухамеда безумовно повірила його покликанню. І першими, до кого

повинен він звернутися був його рід. Він запросив їх на зібрання і об’явив про

посланництво. Всі, не лише не повірили, але здивувались і розгнівались,

оскільки очікували повідомлення про вигідну комерційну або розбійницьку

операцію.

Відкинутий своїми рідними Мухамед став проповідувати публічно. Його

напади на національних ідолів були неприйнятні і навіть небезпечні для

корейшитської верхівки, але довший час його не чіпали, оскільки боялися

міжусобиць, його рід не повірив йому, але не відмовився від обов’язків захисту.

За перші роки Мухамедової проповіді нараховують 43 послідовники

ісламу, більшість з бідноти і рабів. Навернення в іслам продовжувалось по-

трохи (хоча і не кожного дня). На цій ранній стадії свого розвитку іслам ще не

організований і не прийняв твердої форми, був головним чином як загальна

протилежність політеїзму.

З часом між Мухамедом та його послідовниками з одного боку та

меканською верхівкою з другого, почав назрівати досить великий за наслідками

конфлікт. Дійшло до того, що частина прихильників Мухамеда були змушені

емігрувати в Ефіопію. Позаяк Мухамед не припинив своєї діяльності невдовзі

спалахнув новий конфлікт, в результаті якого цілому родові пророка було

проголошено бойкот, який виражався у тому, що вже ніхто не брав їх у

компаньйони до транзитної торгівлі, ані не брав їхніх дівчат заміж. Двох дочок

Мухамеда, які вже були заміжні повернули у дім батька.

Мухамеду помимо волі довелося розширювати свою діяльність, перенести

проповідь в інші міста. Він проповідував в містечках біля Мекки, але вона була

безрезультатна. Тоді й особисті обставини Мухамедового життя спонукали

його порвати зв’язки з Меккою: померла його дружина Хадіджа, а потім його

дядько Абу Таліб. Родинні зв’язки були розірвані, в Мецці лишилися тільки

вороги, оскільки прихильники в результаті гонінь були розсіяні.

Між тим, іслам завдяки діям Мусаба ширився в Ятрибі і ще через рік з

Ятрибу прийшло 75 чоловік, навернених в іслам. Вони поклялись, що будуть

захищати Мухамеда від образ хоч би й зі зброєю, так як захищають своїх дітей.

Невдовзі по прибутті Мухамеда в Медину, він дав своїй общині писаний статут.

За ним всі віруючі, як з давно ворогуючих двох основних племен мешканців

Ятриба, так і з переселенців, між якими назрівав конфлікт, складають

нероздільний і рівноправний народ. Не було більше поділу на племена, був

тільки поділ між вірними та невірними. Старі родові образи мають бути забуті,

кровна помста відмінена. Правовірні мали захищати один одного зі зброєю

проти будь-якого нападу. Вирішення всіх спірних питань було надано Богу і

Мухамедові. Тоді ж було укладено договори з місцевим населенням, яке ще не

приняло іслам та іудеями.

Нова релігія почала виробляти свою догматику і свій ритуал. В Медині

впритул до будинку Пророка було збудовано Мечеть, яка згодом стала

прототипом всіх мечетей. Правда, якийсь час напрямом, куди ті, що моляться

поверталися обличчям, був Єрусалим, то після конфліктів з євреями, які почали

звинувачувати Мухамеда в тому, що він не знає писання, Мухамед зробив

напрямом молитви Мекку, як це є і у наші дні. Після цього Мухамед поступово

плем’я за плем’ям вигнав всіх євреїв з Медини.

Мухамед здійснив багато переможних походів, одним з яких він підкорив

плем’я корейшитів і став володарем Мекки і, що головне, основного храму —

Кааби, де наказав повикидати всіх ідолів.