Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історія архівів.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
21.11.2018
Размер:
326.66 Кб
Скачать

§ 10 Архівна справа в західній україні, на буковині та закарпатті у 1920-1930-х рр.

В архівній справі Західної України, Буковини та Закарпаття у 1920-1930-х рр. відбувалися важливі зміни. Для розвитку архівної галузі цих регіонів у зазначений період характерним є: прийняття державних законів щодо архівів, розбудова мережі державних архівів, формування органів для управління архівами, контроль за діяльністю відомчих архівів.

Так, у Західній Україні організація архівів та принципи порядкування в них здійснювалися відповідно до декрету про утворення державних архівів та опіку над архівними матеріалами, прийнятого польським урядом 7 лютого 1919 р. Для керівництва архівами при Міністерстві віросповідання і громадської освіти був утворений Відділ державних архівів як центральний архівний орган. Відділ здійснював і науково-технічний нагляд за архівами міських і гмінних установ та громадських організацій, забезпечував охорону документів, готував інструкції, правила щодо комплектування архівів, зберігання та використання документальних матеріалів.

1 ЦДАВО України, ф. 3504, оп. 1, спр. 2а, арк. 61.

– 47 –

Згідно з декретом 1919 р., на західноукраїнських землях був створений Державний архів у Львові на базі документів колишнього намісництва та Земський архів на основі документальних фондів крайового архіву гродських і земських актів. Земський архів проіснував до 1933 р., коли його фонди увійшли до складу Державного архіву у Львові. Одночасно при управлінні міста Львова існував Міський архів стародавніх актів, заснований ще в середині 13 ст.

Архіви створювалися у тих місцях, де зосереджувалися великі документальні комплекси як результат діяльності адміністративних і судових установ, громадських організацій. У воєводських центрах Луцьку, Станіславі (нині – Івано-Франківськ) і Тернополі державних архівів не було, а документи зберігалися при установах та організаціях. Така архівна система існувала в Західній Україні до її включення до складу УРСР.

Архіви Буковини, зокрема Крайовий державний архів, створений 1907 р. у Чернівцях, зазнали значних втрат під час першої світової війни (Буковина була ареною військових дій) та розпаду Австро-Угорської імперії. Перший історичний архів Буковини на початку 1918 р. практично був ліквідований разом з імперськими державними установами. Трагічною виявилася доля Крайового архіву після включення Північної Буковини разом з Хотинським повітом Бессарабії до складу Румунії. Архівні документи через відсутність приміщень довго зберігалися у вологих підвалах, де вони псувалися. У 1924 р. матеріали Крайового архіву розмістили у кількох кімнатах адміністративного палацу Буковини. У зв'язку з переміщенням документів Крайового архіву багато архівних справ було пошкоджено або втрачено. Найціннішими у науко-вому відношенні документальними комплексами були архіви колишніх адміністра-тивних установ, зокрема Окружного управління Буковини (1786-1854 рр.), Крайової управи Буковини (1854-1918 рр.), Адміністрації Буковини (1918-1923 рр.) та ін.

Важливу роль в архівному будівництві краю відіграла Комісія державних архівів Буковини, створена у Чернівцях за наказом Міністерства освіти Румунії в 1924 р. До роботи в Комісії, яку очолив відомий румунський історик і політичний діяч І.Ністор, залучалися професори університету, викладачі гімназій і ліцеїв. Завданнями Комісії були концентрація архівних документів та організація окружного державного архіву.

Прийнятий в Румунії 1925 р. Закон “Про організацію державних архівів” визначив статус і завдання державних архівів, у т.ч. і Чернівецького. Державні архіви країни підпорядковувалися Міністерству освіти, а керівництво ними здійснювала Генеральна дирекція державних архівів Румунії, яка перебувала в Бухаресті. Для керівництва державними архівами в окремих регіонах створювалися регіональні дирекції. Чернівецька дирекція державних архівів мала зосереджувати і зберігати документи Буковинського краю. Згідно з Законом, органи державної влади, військові, церковні й громадські установи зобов`язані були передавати до державних архівів документи, непотрібні для поточного діловодства, після їхнього тридцятирічного відомчого зберігання, а також передбачалося передання відомчими архівами всіх історичних документів до 1881 р. включно. Закон гарантував забезпечення державних архівів приміщеннями.

Архівні фонди адміністративних і судових установ зберігалися в Державному архіві в такому порядку, як надходили, разом з довідковим апаратом. В архіві існували інвентарні описи, тематичні і географічні покажчики. Архівісти описували документи, перекладали їх на румунську мову, надавали довідки. Державний архів здійснював контроль над діловодством установ та відомчим зберіганням документів, затверджував розроблені номенклатури справ, проводив обстеження архівів різних установ, перевіряв якість відбору архівних справ, призначених до знищення. Крім матеріалів відомчих архівів, Державний архів поповнювався історичними документами, придбаними у приватних осіб.

– 48 –

У 1938 р. Комісію державних архівів було реорганізовано у Чернівецьку регіональну дирекцію державних архівів, яка керувала архівною справою до середини 1940 р., коли Північна Буковина і Хотинський повіт Бессарабії ввійшли по складу УРСР.

Архіви Закарпаття після його приєднання до Чехословаччини були підпорядковані новій адміністрації Підкарпатської Русі (урядова назва автономного Закарпаття). Керівником земської архівної служби в краї на початку 1920-х рр. був призначений М.Радвані, якому крайова адміністрація доручила перевірити всі архіви Закарпаття. Результатом обстеження стану архівів були ґрунтовні звіти М.Радвані, на основі яких відомий архівіст видав в Ужгороді в 1922 р. книгу, що давала характеристику найзначніших архівосховищ Закарпаття: комітатських архівів, архівів привілейованих міст Берегова, Мукачева, Ужгорода, архіву Мукачівської єпархії та ін. Комітатські архіви були розрізненими і розкиданими по всьому краю; документи зберігалися в хаотичному стані у переповнених приміщеннях, потребували впорядкування та обліку. Відтак М.Радвані вважав за необхідне об'єднати комітатські архіви і створити єдиний архів Підкарпатської Русі й взяв участь у підготовці проекту єдиного крайового архіву. У травні 1923 р. він очолив Крайову архівну комісію, основним завданням якої була організація крайового архіву. Комісія порушила питання перед Міністерством шкіл та освіти Чехословаччини про будівництво приміщення для крайового архіву. Наприкінці 1920-х рр. архіву було виділено кілька кімнат та підвальні приміщення у жупному адміністративному будинку, куди звозилися документи різних архівів Закарпаття. У спорудженому в 1936 р. будинку Крайового управління для архіву спеціально відвели обладнані приміщення з металевими стелажами. Значних втрат крайовий архів Закарпаття зазнав під час окупації краю в роки другої світової війни.

Отже, в західних регіонах України, які у 1920-1930-х рр. перебували під владою Польщі, Румунії та Чехословаччини, відбувалися процеси централізації в архівній галузі, що знайшло конкретний вияв в організації центральних органів управління державними архівами, концентрації документів і створенні державних крайових архівів. Діяльність архівів регулювалася державним законодавством. Архівні установи очолювали видатні діячі науки і культури, які відігравали важливу роль в архівному будівництві Галичини, Буковини та Закарпаття.