
- •Лекція 2. Прикметник.
- •I) Прикметник як іменна частина мови.
- •2. Семантичні групи прикметників
- •2) Відносні прикметники
- •4) Присвійні прикметники
- •5) Присвійно-відносні прикметники
- •III. Словотворення прикметників
- •III (a).Основосклaдання як спосіб творення прикметників
- •IV. Перехід прикметників у іменники (субстантивація)
- •V. Словозміна прикметників
- •VI. Правопис прикметників
- •У прикметниках дієслівного походження з наголошеними суфіксами –енн-, -анн-–пишеться нн: нескінченний, нездоланний (але жаданий).
IV. Перехід прикметників у іменники (субстантивація)
Деякі прикметники, втрачаючи значення ознаки і набуваючи значення предметності, переходять у розряд іменників. Пор.: майбутнє рішення — наше майбутнє, знайома жінка — д„ ша знайома, учительська робота — зайшли в учительську. Такі слова відповідають на питання іменника й виконують у реченні його синтаксичну функцію, наприклад: Виступав мій давній знайомий (хто?).
Існують різні ступені субстантивації прикметників: повна (лексична) і н е п о в н а (синтаксична).
До першої групи належать прикметники, які зовсім утратили прикметникове значення і виконують граматичну функцію іменників, наприклад: операційна, набережна. Сюди ж відносять географічні назви, що походять з прикметників: Срібне, Ніжин, Пирятин, Рівне, Зарічанське тощо; значну кількість прізвищ: Задніпровський, Петрів, Колодний, Яворівський.
До другої групи належать прикметники, які можуть передавати значення або прикметника, або іменника, що визначається контекстом і їхньою граматичною роллю в реченні, наприклад: моє минуле і минуле літо, черговий по гуртожитку і черговий студент.
V. Словозміна прикметників
За характером морфемного складу в сучасній українській мові виділяються прикметники п о в н і (членні) і к о р о т к і (нечленні) в залежності від типу закінчень. Пор.: повен човен і повний човен, зелен сад і зелений сад. Суттєві ознаки коротких прикметників: вони вживаються лише у формі однини чоловічого роду називного чи знахідного відмінків, мають чисту основу (нульове закінчення) і не змінюються за родами, числами та відмінками.
Для повних прикметників характерні два різновиди форм стягнені й нестягнені. Нестягнені прикметники вживаються лише в називному та знахідному відмінках однини жіночого та середнього роду, а також у множині називного і знахідного відмінків, наприклад: темная нічка, чорнії брови, зеленая ліщинонька. Ці прикметники використовуються більше як стилістичний варіант в усній народній творчості, зрідка в поезії.
Широковживаними (з усіма практично граматичними хактеристиками), найбільш поширеними в сучасній українській мові, є повні прикметники стягненої структури.
Повні стягнені прикметники за характером кінцевого приголосного основи поділяються на прикметники твердої та м'якої груп, які розрізняються між собою особливостями відмінкових закінчень.
До твердої групи належать: прикметники з основою на твердий приголосний (білий, довгий, безперечний), та присвійні прикметники з суфіксами -ин (-ін), -ів (-їв): материн, Маріїн, Петрів, Олексіїв.
Основа прикметників м'якої групи закінчується на м'який приголосний, який зберігається у всіх відмінкових формах і визначає тип закінчення (-ій, -я, -є)', синій; вчорашній; порожній, порожнє, порожніх.
VI. Правопис прикметників
-
У прикметниках дієслівного походження з наголошеними суфіксами –енн-, -анн-–пишеться нн: нескінченний, нездоланний (але жаданий).
-
У прикметниках та дієприкметниках з ненаголошеними суфіксами -ан-(-ян), -ин-, -їн-, -ен-,-н- пишеться завжди одна буква -Н-: шкіряний, піщаний, солом’яний, горобиний, скошений, зроблений, виданий.
-
Не подвоюється –Н- і в суфіксах –он-, -ован-: (солоний, завойований, організований.
4) Слід розрізняти написання суфіксів -ов-, -ев-, -єв-, -ів-, -їв-:
Після м’яких тта шиплячих – -ев-, -єв-, а після твердих –ов, якщо наголос падає на основу: алюмінієвий, плюшевий, але кварцовий, калиновий.
Якщо наголос падає на закінчення, вживається –ов: польовий, дощовий, грозовий.
У присвійних прикметниках -ов-, -ев-, -єв- чергуються (відповідно до роду) з –ів-, -їв- : Іванова – Іванів, учителева – учителів, майстрова – майстрів.
5) Написання суфіксів -ичн-, -ічн-, -їчн розрізняється за таким правилом:
після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р – уживається -ичн-: історичний, класичний;
після інших приголосних – -ічн-: космічний, академічний;
після голосних -їчн – архаїчний, героїчний.
6) Якщо прикметники утворилися від іменників з суфіксом –иц(я), вживається тільки –ичн-: вулиця – вуличний
7) У присвійних прикметниках після приголосних, крім Й пишеться –ИН- (ордлиний, сестрин, Тетяна — Тетянин, мати — материн, подруга — подружин, дочка — доччин, сваха — свашин), після –Й-, апострофа і голосних –ЇН-: (зміїний, Майїн, Софія – Софіїн).
8) Нульовий суфікс використовується при утворенні прикметників від іменників, що є назвами тварин. При цьому перед нульовим суфіксом відбувається чергування звуків к — ч (вовк — вовчий), д — ж (ведмідь — ведмежий), ц — ч, (заєць — заячий). У цьому ж випадку використовуються суфікси -ач-, -яч-, -ин-, -їн- (кріль — кролячий, миша — мишачий, орел — орлиний, соловей — солов'їний), -ов-, -ев- (воловий, тюленевий).