Тема 4. Соціальна робота з віл-інфікованими та хворими на снід людьми

1. Поняття про ВІЛ-інфекцію та СНІД.

2. Шляхи зараження ВІЛ-інфекцією та групи ризику.

3. Стадії ВІЛ-інфекції.

4. Соціальні проблеми ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД людей.

5. Функції ВІЛ-сервісних організацій.

6. Шляхи вирішення проблем ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД людей.

Методичні рекомендації

ВІЛ - вірус імунодефіциту людини. СНІД -синдром набутого імунодефіциту.

СНІД викликається вірусом, що знаходиться в рідинах організму. Науково-дослідний інститут боротьби з вірусними захворюваннями визначає 6 стадій ВІЛ-інфікованості людини. Ці стадії показують, як ВІЛ поступово руйнує імунну систему і робить організм більш сприйнятливим до хвороб. Початок першої стадії -з моменту отримання позитивного результату на наявність в організмі ВІЛ. Стадії ВІЛ-інфікованості:

Стадія 1. Інфікованість ВІЛ. Людина вже заражена вірусом, І в організмі вже досить антитіл до вірусу, які можна виявити, зробивши відповідний аналіз. Більшість людей на цій стадії навіть не знють про те, що вони інфіковані, оскільки вони не відчувають себе хворими. Однак інфіковані можуть бути джерелом зараження для інших при сексуальних контактах.

Стадія 2. Нічне потіння / опухання залоз. Ці симптоми схожі на симптоми грипу або мононуклеозу (нічне потіння, розлад шлунку). Через два-три тижні ці симптоми зникають у більшості інфікованих людей.

Стадія 3. Пошкоджена імунна система. На цій стадії також немає ускладнень, що можуть бути пов'язані з ВІЛ-інфекцією. У дорослих ця стадія може тривати 10 і більше років.

Стадія 4. Подальше пошкодження імунної системи /

початок проблем, викликаних інфекціями. На цій стадії організм не так швидко, як раніше, долає інфекційні захворювання.

Стадія 5. Виникнення складної умовно-патогенної інфекції. Хворі можуть мати наступні симптоми:

- відчуття постійної втоми;

- температура, озноб, нічне потіння протягом кількох тижнів і більше;

- зменшення ваги більше ніж на 4-5 кг; опухання залоз триває понад два місяці;

рожеві та малинові плями або опухи на або під шкірою;

- постійні білі плями у ротовій порожнині;

- постійний розлад шлунку;

- постійний сухий кашель, що супроводжується задишкою.

Стадія 6. Захворювання на СНІД. Остання стадія розвитку ВІЛ-інфекції. Людина, яка захворіла на СНІД, може прожити не більше 18 місяців. ВІЛ-сервісні організації обов'язково повинні проводити передтестове консультування, післятестове консультування і безпосередньо тест на ВІЛ-інфекцію. Слід зазначити, що проведення тесту є добровільним.

Література:

1. Бурлака В.В. Введение в социальную работу. - К, 2001.

2. Звєрєва І.Д., Лактіонова Г.Н. Соціальна робота в Україні.-К.:Центр навчальної літератури, 2004.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке ВІЛ-інфекція та СНІД?

2. Якими шляхами передається ВІЛ-інфекція?

3. Які існують стадії ВІЛ-інфекції?

4. Які функції ВІЛ-сервісних організацій?

5

Тема 5 Соціальна робота з ув'язненими

1. Поняття ресоціалізації.

2. Засоби соціальної реабілітації.

3. Об'єкти впливу соціально-психологічної служби в установах виконання покарань.

4. Основні завдання соціально-психологічної служби в установах покарань.

5. Методи соціального впливу на засудженого.

6. Зміст соціальної роботи із засудженими при підготовці їх до звільнення.

7. Особливості адаптації засуджених до нових умов життя після звільнення.

8. Соціальна допомога людям, які звільнились з місць позбавлення волі.

Методичні рекомендації

Ресоціалізація - це процес входження у суспільні відносини після тривалого вилучення з цих відносин.

Соціальне життя складне і різноманітне і в тому розумінні, що охоплює не тільки стабільне, спокійне, правільне, нормальне життя, а й відхилення. Це знаходить відображення у аномалії суспільства. Засоби соціальної реабілітації.

■ соціально-світоглядне виховання; продуктивна праця; загальноосвітнє та професійно-технічне навчання;

■ морально-правове, естетичне, фізичне та валеологічне виховання гуманне соціальне середовище;

■ гуманістична діяльність суспільно корисного спрямування;

■ медичне, наркологічне, психіатричне обслуговування в'язнів.

Для забезпечення соціальної реабілітації засуджених в установах виконання покарань створена соціально-психологічна служба, до якої входять соціальні працівники та психологи.

Об'єктами впливу цієї служби є засуджений - тобто

особа, яка вчинила злочин, що його причини криються в ній самій, її кримінальних схильностях, обраному способі життя та поведінки, деформаціях особистості. Серед осіб, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі переважають крадії особистого та державного майна (40% від загальної кількості), вбивці (11,7%) гвалтувальники (11%), розбійники (10%), грабіжники (7,5%), хулігани (4,3%), Два відсотки засуджених складають неповнолітні, шість відсотків — особи жіночої статі. Майже половина засуджених є інвалідами першої, другої та третьої груп. 56% осіб на час скоєння злочину ніде не працювали і не вчилися. 17,5% засудженим призначено за вироком суду примусове лікування від алкоголізму та наркоманії.

Така соціально-демографічна та кримінально-правова характеристика контингенту засуджених зумовлює необхідність цілеспрямованої та систематичної психолого-педагогічної роботи з метою їх ресоціалізації. Саме тому основні завдання соціально-психологічної служби установи виконання покарань полягають у:

■ вивченні новоприбулих засуджених за допомогою різноманітних методик (зокрема тестових); складанні їхнього психологічного портрета та розробці індивідуальних програм соціально-психологічної роботи з ними;

■ реалізації цих програм під час відбування засудженими покарання та

здійсненні періодичної оцінки прогресу їхнього виправлення;

■ сприянні відновленню та підтримці засудженими соціальне корисних

зв'язків, залученні до цієї роботи родичів засуджених, представників громадськості, релігійних організацій;

■ залученні засуджених, які не мають повної загальної середньої освіти,

до навчання у загальноосвітніх навчальних закладах (з 1 вересня 2000 року вечірні школи функціонують у 84 виправних установах);

■ сприянні трудовій зайнятості засуджених на

6

виробництві та оволодінню робочими професіями;

■ піклуванні про стан здоров'я засуджених, дотриманні ними правил санітарії та гігієни;

■ організації та проведенні серед засуджених просвітницьких, культурно-масових, фізкультурно-оздоровчих та інших заходів, які забезпечують їхню зайнятість у вільний час;

■ заохоченні та розвитку соціальне корисної ініціативи шляхом залучення їх до корисної діяльності;

■ роз'ясненні-засудженим положень законодавства про зайнятість та соціальний захист населення, сприяння їхньої підготовки до звільнення і розв'язання питань побутового плану та їх працевлаштування після виходу на волю;

■ здійсненні прийому засуджених з особистих питань, реагування на їхні

заяви та скарги, роз'ясненні їхніх прав та обов'язків, наданні допомоги у захисті їхніх законних прав та інтересів.

Реалізацію цих засобів здійснюють соціальні працівники та психологи установ за допомогою методів ресоціалізації -тобто сукупності способів безпосереднього та опосереркованого впливу на мислення, почуття, волю та поведінку засудженого з метою формування і корекції його свідомості та досвіду поведінки, позитивних особистісних рис і якостей. Серед найбільш ефективних методів соціального впливу назвемо такі як переконання, приклад, доручення, вправа, довіра, організація перспективи, змагання, заохочення. У практичній діяльності працівників установ виконання покарань позитивно зарекомендували себе такі форми ресоціалізації засуджених, як перегляди й обговорення телепередач і кінофільмів, бесіди, диспути, щотижневі щотижневі спеціальні заняття з інформування засуджених щодо соціально-економічних, правових, етичних питань, читацькі конференції, дискусійні клуби, тематичні вечори, зустрічі з цікавими людьми, представниками громадськості, різних конфесій, регулярні заняття з правових знань, юридичні консультації, соціально-

психологічні треншги та інші.

Особливого змісту набуває соціальна робота із засудженими під час підготовки їх до звільнення з установи. За кілька місяців до закінчення терміну відбування засудженим покарання з ним проводять цикл заходів соціального спрямування:

засуджений залучається до участі у роботі школи по підготовці до звільнення, де щоденні заняття з ним проводять не лише соціальні працівники, а й представники міліції, прокуратури, суду, трудових колективів та громадських організацій, адвокати; лікарі;

- психологи установи обстежують його для виявлення ступеня психологічної готовності до життя на волі, надають необхідну консультативну допомогу;

- соціальні працівники сприяють відновленню позитивних соціальних зв'язків засудженої особи з близькими та родичами;

- адміністрація установи надає допомогу засудженому у вирішенні питань побутового плану та працевлаштування після звільнення, направляє необхідні запити до територіальних органів міліції, центрів зайнятості, соціальних служб та місцевих підприємств.

Слід зазначити, що соціальну роботу із колишніми засудженими продовжують і після їх звільнення для адаптації до нових умов життя. Ця соціальна проблема з року в рік стає дедалі складнішою, адже щороку з місць ув'язнення виходить 60 — 70 тисяч осіб, які відчувають істотні труднощі у розв'язанні питань побутового характеру та пряттевлаштування. Переважна частина колишніх в'язнів потребує елементарної підтримки, відповідної соціальної, психолого-педагогічної, психотерапевтичної, наркологічної, психіатричної, медичної та правової допомоги, що сприяло б недопущенню їх соціальної ізоляції.

За досвідом багатьох європейських країн, безпосередньою діяльністю щодо надання соціальної допомоги зазначеним особам має займатися патронажна служба — функціонально визначена соціальна структура, яку створюють при місцевих органах державної влади.

7

Література:

1. Основы социальной работы: Учебник / под ред. П.Д.Павленок. - М., 1998, с. 64-69.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке ресоціалізація?

2. Що таке соціальна норма?

3. Який цикл заходів соціального спрямування проводять з ув'язненими?

4. Які основні напрямки соціальної роботи із ув'язненими?