31.Етапи розвитку мвс та евс

Світова валютна система стихійно склалася ще в ХІХ ст. у вигляді так званого золотого стандарту. Він передбачав золото в ролі світових грошей і конвертованість кожної валюти в золото. Як різновид золотого стандарту можна розглядати систему золотодевізного стандарту, яка стала результатом рішень Генуезької конференції (1922 р.). Дана система передбачала обмін провідних валют на золото за фіксованими співвідношеннями.Офіційно золотодевізний стандарт протримався до 1944 р., а фактично обмін валют на золото було припинено в 1930-х рр. Нові положення щодо формування і функціонування світової валютної система були закріплені на Бреттон-Вудській конференції у 1944 р.Друга світова валютна система отримала назву золотодоларового стандарту, а її характеризували такі положення:світовими грошима вважалися золото і долар;скарбниця США зобов’язувалась обмінювати долари на золото центральним банкам та урядовим установам інших країн за встановленим офіційним курсом (тобто наявність зовнішньої конвертованості лише у доларах);фіксація ринкових курсів валют у межах не більше 1% в обидва боки від золота або доларових паритетів (тобто всі валюти твердо прив’язувались до долара);міждержавне регулювання здійснювалось головним чином через Міжнародний валютний фонд.Близько трьох десятиріч ця система працювала ефективно, відіграла досить помітну роль у розвитку міжнародної торгівлі та міжнародного виробничого співробітництва. Проте становлення національних економік, зокрема, посилення економічної могутності Японії, Західної Німеччини та інших країн Західної Європи, нереальність офіційної ціни золота, наростання дефіциту державного бюджету США призвело до розвалу системи золотодоларового стандарту на початку 1970-х рр. Зрештою 1976 р. у Кінгстоні (Ямайка) члени МВФ оголосили про перехід до якісно нової світової валютної системи. В її основу покладено такі основні принципи:перехід до системи плаваючих курсів. Країнам надається право вибору будь-якого режиму валютного курсу. Коливання курсу обумовлені двома основними факторами: купівельною спроможністю валют на внутрішніх ринках країн, співвідношенням попиту та пропонування національних валют на міжнародних ринках;золото вже не виконує роль світових грошей, воно переходить до національних валют разом з інтернаціональними розрахунковими грошима — спеціальними правами запозичення (СПЗ);юридично закріплено процес демонетизації золота: скасовано офіційну ціну на золото та фіксацію золотого вмісту національних валют (золотих паритетів);посилюється міжнародне валютне регулювання, в тому числі через МВФ, який уповноважений стежити за валютною політикою та станом економіки країн-членів, за координацією валютно-кредитної політики розвинутих країн світу.Однією з особливостей міжнародної валютної системи є її розвиток на принципах поліцентризму, що означає взаємодію в межах єдиної системи локальних (регіональних) валютних структур. Так, в Європі створено регіональну систему, що діє з 1979 р. і є результатом та водночас одним із важливих інструментів європейської інтеграціїНовий етап у розвитку західноєвропейської інтеграції - програма створення валютної й економічної спілки, розроблена комітетом Ж. Делора в квітні 1989 року. План “Делора” передбачав створення загального ринку, заохочення конкуренції в ЄС, координацію економічної, бюджетної, податкової політики з метою стримування інфляції, стабілізації цін і економічного росту, обмеження дефіциту держбюджету й удосконалювання методів покриття. На основі “плану Делора” до грудня 1991 року був вироблений Маастрихтский договір про Європейську спілку, що передбачає поетапне формування валютно-економічної спілки. Перший етап фактично почався в липні 1990 року одночасно з повним скасуванням валютних обмежень по прямуванню капіталів у ЄС. Основна увага виділена зближенню рівнів економічного розвитку, зниженню темпів інфляції і скороченню бюджетного дефіциту. Другий почався із січня 1994 року створенням Європейського валютного інституту у Франкфурте-на-Майне в складі керуючими центральними банками країн-членів. Ціллю створення Європейського валютного інституту було підготування до організації Європейської системи центральних банків і емісії банкнот ЕКЮ. Європейська рада, що проходила в грудні 1995 року в Мадриді, підтвердив рішення про введення єдиної європейської валюти з 1 січня 1999 року, що стане третім заключним етапом. Учасники ради вирішили відмовитися від назви “ЕКЮ”, прийнявши замість нього евро. По задумах ради евро стане не рівнобіжною, наднаціональною валютою який є ЕКЮ, як-от єдиної, загальної для всіх членів Євросоюзу валютою, що остаточно замінить марки, фунти, франки... Для введення єдиної європейської валюти країни Європейської спілки повинні задовольняти таким критеріям: Рівень інфляції не повинний перевищувати більш ніж на 1,5 % середній рівень трьох країн-членів ЄС із найбільше низьким рівнем інфляції. Державна заборгованість повинна складати менше 60 % від ВНП. Державний дефіцит повинний складати менше 3 % від ВНП. Протягом щонайменше двох років повинні дотримуватися межі коливань валютного курсу, передбачені