Наша річечка - ріка

Витік – місце ,де родилась

Синьоокая ріка.

Із маленького струмка,

Озера або з болота.

Він тече, приймає воду

Від впадаючих річок – від приток.

Руслом все біжить вода,

Бо свою дорогу зна.

Як підеш за течією,

Все минуєшся, бува:

Берег справа – там гора.

Берег зліва – низина.

Русло тягнеться до моря

( ось куди впаде ріка)

Тільки гирло перетне –

Воду в морі переллє.

Закінчився шлях далекий,

Що лежав від джерела.

Тут спинилася ріка,

Та не спинилася вода:

Кругообіг у природі

Буде здійснювать вона.

 

Будова рослини

В землю заховай насіння

І побачиш диво ти:

Вглиб коріння проросте,

Пагін вгору піде.

Пагін вгору ,а на ньому,

На зеленому стеблі,

Зразу з’являться листочки,

Потім квітки чарівні.

А на місці квіток

Утворяться плоди.

В тих плодах насіннячко –

Його ти все збери,

Щоб знов побачить квіточку,

У землю поклади.

Світовий океан

Поглянь на глобус

Це модель Землі.

Вона як куля. Чи не так?Скажи!

Тут синій колір скрізь переважає

Великі площі ці вода займає.

Найбільший – Тихий океан,

За ним йде Атлантичний

і Індійський,

Північний Льодовитий-

це найменший.

Візьми все разом –

вийде  Світовий.

З найдавніших часів усна народна творчість була своєрідним способом пізнання навколишнього світу, засобом навчання та виховання. Адже вона виникла і розвивалась у процесі трудової діяльності людей, була спрямована на полегшення праці, часто супроводжувала її. В усних народних творах відбилося розуміння явищ природи, давалися практичні поради щодо поведінки людей, їх праці, збереження здоров’я і т.д. У народних прислів’ях і приказках, загадках, піснях і казках, легендах і переказах акумулюється, зосереджується все, варте уваги нащадків. Ці твори були ніби неписаним підручником для навчання, розвитку розумових здібностей наступного покоління, розширювали його кругозір, формували естетичні смаки.

Фольклорні твори і в наші дні відіграють винятково важливу роль у навчанні й вихованні дітей. Зокрема, вони є дуже цінним матеріалом для розумового, морального й естетичного розвитку учнів початкових класів, збагачують і поглиблюють їхні знання, впливають на формування світогляду.

Та й діти не байдужі до фольклору, їх приваблює виявлена в казках фантастика, афористичність прислів’я, метафоричність загадки, таємничість легенди, образна поетичність календарно-обрядової пісні.

Саме тому важливо, щоб учитель з перших днів навчання дітей у школі використовував фольклорний матеріал у бесідах про природні явища, навколишній рослинний і тваринний світ, працю людей, а також привчав збирати і записувати зразки місцевої народної творчості.

Найбільше уваги доцільно приділяти маленьким за розміром фольклорним творам, які відзначаються великою глибиною і місткістю думки, яскравістю образів. Це передусім доступні дітям молодшого шкільного віку загадки, прислів’я і приказки, народні прикмети, за якими прогнозують погоду.

До неоціненних коштовностей українського фольклору перш за все  належать загадки. Це лаконічні поетичні запитання, мудрі сентенції, які в прихованій, часто навмисне завуальованій, формі зображають окремий предмет чи явище через інші предмети або явища на основі їх подібності. У загадці тісно поєднуються елементи конкретного, доступного для дитячого розуміння, з елементами загального. Таке поєднання набуває у свідомості дитини цілком реальних, конкретно відчутних рис, і тому загадки легко засвоюються. До того ж у кожній загадці наявний елемент гри /гри уяви/, чим і пояснюється факт захоплення дітей ними. Відгадування загадок сприяє активному відпочинку.

Враховуючи велику виховну та розвивальну роль загадок, досвідчені педагоги завжди звертаються до них на уроках. Використання загадок посилює емоційну насиченість заняття, збуджує активність школярів.

Загадки, як і інші пізнавальні завдання, містять у собі умову і запитання, на яке треба дати відповідь. Це спонукає до роботи думку дитини, сприяє розвиткові кмітливості, винахідливості. Дитина радіє, коли знаходить правильну відповідь /відгадку/. Виникають позитивні емоції, що дуже важливо в дитячому віці, якому завжди необхідна радість відкриття.

Розрізняють декілька видів загадок

1) окремі з них мають форму прямого запитання:

Що горить без полум’я?   (Сонце)

Хто не плаче, а сльози течуть?  (Дощ)

2) деякі загадки містять перелік істотних ознак об’єкта або характеризують одну з них:

Сонце пече,

Липа цвіте,

Жито доспіває.

Коли це буває?     /Влітку/

Рук не має,

А будувати вміє.   /Пташка/

3) найпоширенішими є метафоричні загадки, у яких ознака чи дія одного предмета переноситься на інший:

Ой за лісом, за пралісом

Золота діжка сходить.    /Сонце/

Сивий віл випив води повен двір.    /Мороз/

Відгадування таких загадок є розшифровування метафори. Проникаючи в її зміст, учневі необхідно:

-   зосередити увагу на тих ознаках, властивостях предмета, які подані в метафорі;

- відшукати в навколишньому середовищі об’єкт природи, який за своїми ознаками подібний до описаного в загадці;

- зіставити риси метафоричного образу загадки й того об’єкта, який відшукали;

- встановити спільні ознаки між ними;

- довести правильність відгадки.

Тематика загадок надзвичайно різноманітна. Вона охоплює всі види людської діяльності, матеріальної та духовної культури народу. Важливе місце в загадках займає тема природи. Немає, здається, жодного явища чи об’єкта природи, який відсутній у загадці.

Ось тільки декілька прикладів:

Сидить дід за подушками

і стріляє галушками.    /Хмари і град/

Ні жар, ні пожар,

Візьмеш в руки – обпечешся.   /Кропива/

Колючий клубочок

Прибіг у садочок. /Їжак/

По долині важко ходить,

Та з води сухим виходить.   /Гусак/

Загадкам про природу властива смілива художня вигадка, широке використання засобів образності. Про моркву, наприклад, у них говориться, як про дівчину із зеленою косою, про сніг – як про білу скатертину, а про дерево восени – ніби воно одягнене в золотий одяг.

Загадками користуються вчителі з метою дати дітям цікаву й корисну вправу для розуму. Адже відгадування загадки, як уже підкреслювалося, – це складна розумова діяльність, у процесі якої в дитини виробляється спостережливість, розвивається пам’ять і мислення, збагачуються знання.

Загадуючи загадку, слід зважати на те, чи відповідає вона уявленням про навколишній світ дітей певного віку. В деяких випадках перед зачитуванням загадки треба пояснити значення окремих слів, які вживаються у ній.

Щоб діти вміли самостійно відгадувати загадку, треба спочатку навчити їх виділяти найістотніші ознаки в предметах і явищах. Ці уміння здебільшого формуються у ході систематичних спостережень за рослинами, тваринами, явищами природи.

Доцільність використання загадок на уроці природознавства в молодших класах незаперечна, і учні люблять працювати над ними. Загадки можна пропонувати дітям на будь-якому етапі уроку.

Велику педагогічну цінність мають прислів’я і приказки. У них акумулювались мудрість народу, його багатовіковий досвід, думи і сподівання. Легко замінюючи довгі міркування, ці усталені афористичні вислови є ефективним засобом виховання найкращих людських рис.

Доброго не бійся, а поганого не роби.

Сьогоднішньої роботи на завтра не відкладай.

Пташка красна своїм пір’ям, а людина своїми знаннями.

Лінивого й ноги не носять.

Мудрим ніхто не вродився…

У прислів’ях також зафіксовані спостереження над явищами природи, особливо тими, що впливали на виробничу діяльність хліборобів:

Зима без снігу – літо без хліба.

Де вода, там і верба.

Бджола мала, а й та працює.

Осінь іде – дощі за собою веде.

На добрій землі що не посієш, те і вродить.

Прислів’я повчають або застерігають, схвалюють чи засуджують, рекомендують чи забороняють щось.

Немає такої людини, яка б у своєму житті не користувалася цими висловами, створеними народом і відшліфованими протягом віків. Художня довершеність прислів’їв робить їх зразком образної і прозорої поетичної мови, в якій немає нічого зайвого. Тому вони блискавично доходять до слухача, впливають на його свідомість і емоції.

Прислів’я та приказки здебільшого розглядають як твори одного жанру, бо чіткої межі між ними провести неможливо. Але між ними є та відмінність, що прислів’я висловлює думку в цілості, повно, а приказка дає лише натяк. Вона найчастіше є частиною прислів’я, виділилась із нього. Крім того, прислів’я обов’язково містить повчання, а в приказці факт тільки констатується, він не має повчального висновку, дидактичної спрямованості /”Написано чорним по білому”, “Ні риба, ні м’ясо”/. У приказках немає завершеної думки, їх вживають для того, щоб оживити мову, ствердити певне судження про події, вчинки чи поведінку людей.

Прислів’я і приказки можуть бути ефективним засобом виховання учнів, якщо вміло з ними поводитись і доречно користуватися. Подібно до загадок вони сприяють розумовому розвитку дитини, бо примушують її подумати над змістом висловленого, розгадати про що йдеться. Часто вони поглиблюють елементарні знання про об’єкти і явища природи, взаємозв’язки між природою і працею людей. Досить згадати такі прислів’я:

Не земля родить, а руки.

Ліс сам чистить себе.

Де багато пташок, там нема комашок.

Прислів’я і приказки вчать дітей влучно висловлюватися, образно мислити, бо самі вони дуже дотепні й поетичні.

Роботу над витлумаченням змісту прислів’їв і приказок слід починати вже в наймолодших класах. Після бесіди за змістом прислів’я учні можуть самі записати його текст у зошит і вивчити.

Учням пропонується також самостійно підібрати і вивчити прислів’я на певну тему /наприклад, про працю людей у полі, пори року/.

Близькими до прислів’їв і приказок є народні прикмети про особливості пір року, зміни в погоді, однак у них, як правило, відсутня поетична образність.

Наші давні предки дуже мало знали про навколишній світ, який здавався їм незбагненним і таємничим, і тому дуже уважно приглядалися до змін у середовищі, де проживали, запам’ятовували умови, за яких ці зміни відбувалися. Так, наприклад, з’ясувалось, що, коли у вересні гриміло, то осінь була довга, а зима холодна. Таким чином з’явилися прикмети, які допомагали людям передбачати різні зміни погоди, зміни в природі взагалі. Ці знання допомагали людині в господарському житті. З давніх-давен хлібороб знає: вишня цвіте – пора сіяти кукурудзу, ранній виліт бджіл – ознака теплої весни, багато хрущів – на засуху і т.д.

Народні прикмети пов’язані насамперед з атмосферними явищами кольором неба, хмарності, швидкості й напряму вітру та ін., а також із станом рослин, поведінкою тварин:

Якщо в тиху погоду сонце сильно пече – на грозу або град.

Зірки падають – на вітер, сильно мерехтять – на негоду.

Якщо дощ почався на світанку – скоро закінчиться.

Густа ранкова роса – на гарну погоду.

Хвойні дерева опускають свої гілки вниз – перед дощем.

Сильно запахла акація – на дощ.

Багато горобини – на дощову осінь і сильні морози зимою.

Якщо вівці збираються разом і бекають – на погану погоду.

Якщо в негоду пташки защебетали – на ясну погоду.

Ластівки низько літають перед дощем і т.д.

Робота з народними прикметами має велике значення у навчанні й розвитку дітей молодшого шкільного віку.

З багатьма природними явищами діти зустрічаються кожного дня. Однак у них дуже часто не розвинені увага і спостережливість. Це приводить до неправильного розуміння багатьох явиш, а деякі об’єкти природи викликають у дітей навіть огиду. Виходячи з цього, з перших днів перебування дітей у школі вчитель повинен у доступній для них формі розкривати складну систему взаємозв’язків предметів і явищ природи, вчити розуміти красу навколишньої природи.

На початку кожного сезону учням пропонується перевірити певні народні прикмети щодо погоди. Наприклад, восени:.

Якщо в небі літає павутиння – на гарну погоду.

Якщо ворони сідають на нижні гілки дерев – на вітер.

Сильні північні вітри – на холодну погоду.

Багато горобини – на дощову осінь та ін.

Завдяки такій роботі в учнів розвивається спостережливість, бажання розгадувати таємниці природи.

На уроках природознавства слід залучати дітей до збирання і записування народних прикмет (їх можна водночас і перевіряти). Це буде також сприяти активізації процесу пізнання дітьми об’єктів і явищ природи.

При вивченні курсу «Я і Україна» вчителю можуть стати в пригоді й інші фольклорні твори – ліричні пісні, казки, легенди і перекази.

Серед пісенного фольклору з природничим змістом зустрічаємо календарні обрядові пісні, які у зміненому вигляді перейшли від дорослих до дітей, пісні про хліборобську працю, деякі жартівливі пісні тощо.

Краса рідного краю, чарівні картини природи – провідна тема, передусім, веснянок. У веснянках оспівується краса природи весною, коли вона ніби прокидається від сну, коли все оживає, оновлюється, розцвітає пишним цвітом. У них виражено почуття радості й захоплення цією красою.

Окремі веснянки діти вивчають на уроках читання. Так, ще з 1 класу вони пам’ятають пісеньку «Ой минула вже зима». Згодом діти вивчають іншу веснянку:

Весна, весна – днем красна.

Що ти нам, весна, принесла?

Добре відома дітям і глибоко поетична веснянка «Хвалилася та березонька» з персоніфікованими образами природи:

Ой хвалилася та березонька:

-         На мені кора та білесенька,

На мені листя та широке,

На мені гілля та високе.

Ой обізвався зелений дубочок:

-         Ой не хвалися ти, березонько,

Не ти свою кору вибілила,

Не ти це листя широчила,

Не ти це гілля та височила.

Вибілило кору та ясне сонце,

Широчив листя та буйний вітер,

Височив гілля дрібен дощик.

Веснянка привчає дітей спостерігати й розуміти явища навколишньої природи, помічати зміни в ній, відчувати її красу.

Популярними серед дітей є веснянки-ігри «А ми просо сіяли», «Ой на горі льон», «Огірочки» та ін.

Поряд з веснянками поширені й необрядові дитячі пісні про природу. Це життєрадісні твори, які розкривають різноманітність і багатство рослинного світу, його красу й цінність для людей /”Гречка”, “Як діждемо літа”, “Мої милі огірочки”, “Ходить гарбуз по городу” тощо/. У багатьох піснях зображено людську працю в полі, на городі, в саду. Ці пісні привчають дитину розуміти й любити народне життя, прищеплюють пошану до землеробства, привчають дітей до праці.

На уроках курсу “Я і Україна” при вивченні відповідної теми учитель пропонує учням пригадати відомі їм пісні про природу, вказати на їх повчальний зміст. На домашнє завдання дається робота – дібрати і записати у зошит ще одну пісню на цю тему. Такі заходи сприяють поглибленню знань дітей про навколишній світ.

Аналогічним способом учитель використовує на заняттях з природознавства також тексти народних казок.

Народна казка посідає важливе місце в навчально-виховній роботі на уроках природознавства. Адже в ній знайшли відображення взаємини між людьми, мораль і етика народу, картини з життя природи. Казки відзначаються великою простотою й дохідливістю розповіді, майстерним розгортанням сюжету, емоційною силою, яскравою образністю і барвистою мовою. Тому вони користуються великою популярністю серед дітей.

Особливо близькі й зрозумілі дітям казки про тварин. Ці казки сприятливо позначаються на формуванні характеру, високих моральних якостей дитини, розширенні її кругозору. Такими є, наприклад, “Рукавичка”, “Солом’яний бичок”, “Півник і котик”, “Лисичка-сестричка і вовк-панібрат”.

Педагогічне значення народних казок про тварин високо цінував І.Франко. Видаючи збірку “Коли ще звірі говорили”, він писав у передмові, що звідси малі читачі “винесуть перші й міцні основи замилування до чесноти, правдомовності й справедливості, а надто любов до природи” [2, 74].

На уроках, коли учні вивчають тварин рідного краю, учитель не повинен забувати, що перші знання і уявлення про багатьох тварин у дітей виробляються здебільшого під впливом прослуханих ними казок. Із них вони довідуються про особливості поведінки тієї чи іншої тварини, про її зовнішній вигляд та умови життя. Те, що ведмідь незграбний і ласун, вовк хижий, лисиця хитра і спритна, заєць полохливий і швидкий, діти знають ще задовго до того, як вивчають у школі цих звірів. Звідси – потреба в бесіді про відомий учням казковий матеріал. Учитель лише звертає увагу на те, що тварини в казках часто є носіями людських рис і якостей, тобто набувають алегоричного значення.

У практиці нинішньої школи ще недостатня увага звертається на легенди та перекази, хоч вони, як і весь фольклор, мають безмежні можливості для використання на уроках природознавства й інших предметів.

Легенди – це народні сказання або оповідання про події чи явища, оповиті фантастикою, а часто й міфічним елементом. Від народних казок легенди відрізняються тим, що в них є обов’язкова вказівка на достовірність зображеної події, явища.

Легенди близькі до переказів, але останні характеризуються більшою реалістичністю, правдивістю фактів, у них майже відсутня фантастика.

У легендах і переказах, крім естетичної функції, важливу роль відіграє інформативно-практична передача наступним поколінням певних знань, пояснення визначних подій і людей, учинків окремих осіб, явищ природи.

Із багатьох легенд і переказів діти можуть зачерпнути цікавий матеріал, про рослинний і тваринний світ. Зокрема такими є легенди про походження квітів – материнки, підсніжника, проліска, лілії. Відомі легенди про те, звідки з’явилися кущі калини, чому лелеки живуть біля людей і т.д. У деяких легендах, крім основного – інформативного змісту, зустрічаються мотиви кохання, оборони рідного краю від іноземних загарбників, гіркої долі сироти тощо.

Значне місце займають топонімічні легенди і перекази, для прикладу наводимо переказ про географічну назву ріки Дністер.

“…Колись у давнину тут, де Дністер зараз, протікав собі маленький безіменний струмок, а вздовж нього подекуди жили люди. Були серед них мисливці, хлібороби. І вели вони свій незвичайний календар. Чи то сіяти треба було, чи свята якогось чекали, то, щоб не збитися з ліку, вони кожен день відмічали на піску, що був на березі струмочка, позначками. Що не день, то нова позначка. По тих позначках вони знали, скільки днів залишилося, наприклад, до весни…

Але одного разу струмок розлився своїми водами на довколишні поля і затопив берег. Коли ранком вода спала, вийшли люди на берег, а їхніх позначок на піску нема.

- Хто дні стер? – бідкались люди і самі собі відповідали:

- Та хто? Струмок дні стер.

З того часу стали називати струмок, який дні стер, – Дністер”.

Легенди та. перекази допомагають викликати інтерес до теми, яка вивчається. Зрештою, учням цікаво почути щось таємниче і захоплююче, від чого віє духом давнини.

Користуючись легендами, слід звернути увагу на тлумачення незрозумілих слів. Щоб перевірити, як учні зрозуміли текст легенди, вчитель вимагає від дітей відповісти на певні запитання.

На одному уроці можна використати не більше одніє – двох легенд. Учнів 4 класу доцільно залучати і до збирання легенд і переказів на конкретну тематику, а також до оформлення зібраного матеріалу.

Таким чином, усна народна творчість повинна зайняти важливе місце на уроках природознавства в початкових класах. Адже народні загадки, прислів’я та приказки, прикмети щодо погоди, веснянки та інші дитячі пісні про природу, анімалістичні казки, легенди, перекази збуджують уяву й думку дитини, сприяють розширенню і збагаченню її знань про природні явища, рослинний і тваринний світ, хліборобську працю, ці твори допомагають збагнути багатства і таємниці рідного краю, виховують любов до нього і бережливе ставлення до його чарівної краси. Вони є активними засобами формування повноцінних українських громадян – високоморальних, працьовитих, національно свідомих.