1.1.4. Мовні норми

У професійному мовленні треба дотримуватися загальноприйнятих мовних норм, стандартів, певних взірців; унормованість – головна ознака літературної мови.

Мовна норма (МН) – уніфіковані, традиційні, найбільш поширені, свідомо фіксовані стандарти реалізації мовної системи, обрані в процесі суспільної комунікації.

МН є ознакою літературної мови.

Літературна мовна норма (ЛМН) – усталені, загальноприйняті правила, регламентації, взірці вживання мовних засобів у писемній та усній формі спілкування.

Літературна норма репрезентується в шкалі оцінювань: правильності, доречності й естетичної гармонійності.

Результатом визнання ЛМН є їх кодифікація у словниках і граматиках, що фіксують усталені мовні явища.

Розрізняють наступні типи ЛМН: орфоепічні, морфологічні, орфографічні, лексичні, синтаксичні, стилістичні, пунктуаційні, акцентуаційні.

Орфографічні норми регламентують правила вимови звуків, звукосполучень та граматичних форм слів. Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насамперед виокремлюють фонематичні та фонологічні.

Фонематичні помилки – це порушення, пов’язані зі змішуванням фонем, із заміною однієї фонеми іншою, наприклад:

вимова [с] замість [з]

[везти] [вести]

[казка] [каска]

вимова [т] замість [д]

[родовиĭ] [ротовиĭ]

[гадка] [гатка]

[прив’ід] [прив’іт]

Такі помилки спотворюють зміст слова. Інколи фонематична помилка зумовлюється пропуском однієї з фонем, наприклад:

Правильно Неправильно

плутати путати

плутаю путаю

плутають путають

Дуже часто у мовленні замість фонеми [ф] вживають поєднання фонем [хв], а замість [хв] - фонему [ф]:

Правильно Неправильно

факт хвакт

фарба хварба

фах хвах

фахівець хвахівець

феномен хвеномен

форматний хворматний

функціонувати хвункціонувати

хвала фала

хвороба фороба

Фонетичні помилки – це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад:

1) вимова [л’] замість [л] (лекція – лєкція; телеграма – тєлєграма);

2) вимова [і] замість [и] у словах іншомовного походження: директор - діректор; тираж – тіраж; симпозіум – сімпозіум; циркулярний – ціркулярний).

Вимова голосних звуків.

Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постано́ва, пла́н, гаранті́йний, ви́тяг, видаве́ць, му́дрість.

В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:

1. Голосні [а], [і], [у] – в усіх позиціях вимовляються виразно, чітко: зна́ти; пунктуа́льність, звітува́ти. У деяких словах на початку слова голосний [і] вимовляється з наближенням до [и]: і́ноді; і́нколи; і́нде; і́нший.

2. Звук [о] вимовляється виразно і здебільшого не змінюється; лише перед складом з постійно наголошеним [у] та [і] вимовляється з наближенням до [у]: тому́; пору́шити; йому́; собі́.

3. Звуки [е], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко: 1) [е] з наближенням до [и]: мета; реагувати; мені; 2) у ненаголошеній позиції в кінці слова звук [е] вимовляється чітко: Рівне; поле; 3) [и] з наближенням до [е]: видаток; обвинувачення; систематичний; 4) у наголошеній позиції звуки [е], [и] вимовляються чітко: полеміка; вибори; кредит.

Орфоепічна компетенція:

УЛМ невластива вимова [а] на місці ненаголошеного [о]: маж[о]ритарна (а не маж[а]ритарна).

Вимова приголосних звуків.

1. Дзвінкі приголосні [б], [д], [г], [ж], [з], [дж],[дз] в кінці слова й перед глухими вимовляються дзвінко: народ; наказ; чимдуж; надто; довідка.

Примітка: З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий [г] вимовляється як [х]: легко - [лехко]; нігті - [ніхті]; вогко [вохко].

2. Глухі приголосні [п], [т], [к], [ш], [с], [ч], [ц] перед дзвінкими у межах слрова вимовляються дзвінко: просьба - [проз’ба]; вокзал - [вогзал]; боротьба - [бород’ба].

3. Оглушуються прийменник і префікс [з-] перед глухими приголосними: з тобою - [с тобойу]; сказати.

4. Префікси роз-, без-, через- можуть вимовлятися дзвінко і глухо (залежно від темпу мовлення): ро[з/с]писка; бе[з/с]помилковий.

5. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім подовжених) та задньоязикові [ґ], [к], [х] в кінці слова та складу вимовляються твердо: сім; велич; пишеш; позичте; сміх. Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм’які: вітальний; біографія; шість; хід; кілограм. Подовжені приголосні вимовляються як напівм’які: роздоріжжя; ніччю.

6. В УМ слід розрізняти звуки [г] і [ґ]. Приголосний звук [ґ] вимовляється у власне українських словах, а також з українізованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів із літерою [ґ] подано в „Українському орфографічному словнику”, яким варто послуговуватися, оскільки звук [ґ] вживається не лише відповідно до норми, а й на власний розсуд мовців. Найбільш уживані слова: ґазда; ґаздувати; ґанок; ґрати; ґатунок; ґречний; ґречність; ґречно; ґрунт; ґрунтовий; ґудзик; ґрасувати (розчищати).

7. Буквосполучення [дж], [дз] можуть позначати один звук і вимовляються як африкати: дзвони; дзеркало; присуджувати; нагородження. Роздільна вимова цих звуків є порушенням орфоепічних норм. Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова (наприклад, префікса і кореня): відзивати; підзвітний; піджену.

8. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м’якими приголосними та перед [і] вимовляються м’яко: майбутнє; пісня; гордість.

Вимова звукосполучень.

1. Відповідно до закономірностей сполучуваності звуків у мовленні деякі орфоепічні норми випливають з асимілятивних змін у групах приголосних:

• -ться вимовляється як [ц':а]: листується; вчиться; гніваються;

• -шся вимовляється як [с':а]: вітаєшся; розписуєшся;

• -жся вимовляється як [з'с'а]: зважся; не вріжся;

• -чся вимовляється як [ц':а]: не морочся;

• -жці вимовляється як [з'ц'і]: криворіжці; запоріжці;

• -сши вимовляється як [ш:и]: принісши;

• -зш вимовляється як [ш:]: без шуму;

• -зч вимовляється як [шч]: з чого;

• -здж вимовляється як [ждж]: з джерела;

• -щці вимовляється як [с'ц'і]: на дошці;

• -здці вимовляється як [з'ц'і]: у поїздці.

2. Групи приголосних, що з’являються у словах унаслідок словотворення, спрощуються: проїзд+н(ий) → проїзний; контраст+н(ий) → контрастний; баласт+н(ий) → баластний.

Отже, написання окремих слів не відповідає вимові: шістнадцять; шістсот; шістдесят; президентський; агентство; інтелігентський.

Орфоепічна компетенція:

У словах пестливий, хвастливий, випускний спрощення не відбувається й не передається на письмі. Також не спрощуються звукосполучення [здр], [спр], [стр]: здружитися; здравниця; сприймати; спрацюватися; страйкувати; страховий.

Вимова слів іншомовного походження.

Іншомовні слова в українській мові фонетично 1 граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями:

1. Голосні [і] та [и] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання.

Після приголосних [д], [т], [з], [с], [ц], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [и], а не [і] перед наступним приголосним звуком: система; дипломатичний; фізика; цивільний; риторика; шифр; ратифікація; режим.

Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [и] вимова [і] є орфоепічною помилкою: ідеально; ідея.

2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у] (навіть у складах з постійно наголошеним [у]: корупція; доручення; документ.

3. Ненаголошені [и], [е] після приголосного вимовляються з наближенням до [е], [и]: тенденція; періодизація; сертифікат.

Акцентуаційні норми.

З орфоепічними нормами тісно пов’язані акцентуаційні, що визначають правильне наголошування слів.

Наголос – виокремлення одного із складів слова засобом посилення голосу.

В УМ наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто може падати на будь-який склад слова і змінювати своє місце в однокореневих словах або у формах одного і того ж слова: зби́тки – збитко́вий; будува́ти – буду́ю; бага́ж - багаже́м.

Наголос може виступати засобом розрізнення лексичного (семантичного) значення слова: характе́рний – хара́ктерний; а також граматичного: се́стри – сестри́.

Дотримання норм наголошення й вимови є одним із важливих показників культури усного професійного спілкування. Як відомо, в українській літературній мові є чимало слів, у яких мовці порушують усталений літературний наголос, тобто акцентологічні норми. З метою уникнення цих порушень слід використовувати спеціальні словники й довідники.

Акцентуаційна компетенція:

Іменники середнього роду на –ання мають наголос на тому складі, що й неозначена форма дієслова, від якої іменник утворено: чита́ти – чита́ння; навча́ти - навча́ння; завда́ти – завда́ння.

В окремих випадках префікс ви- перетягає на себе наголос: ви́дати – вида́ння; ви́вчити – вивча́ння.

Іменники, утворенні від дієслів або інших іменників до допомоги префіксів ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, не-, при-, по-, роз-, зберігають наголос на префіксі: ви́клик; ві́дгомін; за́дум; за́клик; на́пуск; на́дпис; о́ббіг; пере́спів; пі́дкуп; нелюб; при́пис; про́пуск; ро́зголос; ро́звідка.

У числівниках від одинадцяти до дев’ятнадцяти наголос падає лише на склад на: чотирна́дцять; п’ятна́дцять; вісімна́дцять; дев’ятна́дцять.

У відмінкових формах на –и названі числівники зберігають наголос на цьому ж складі: одина́дцяти; дванадцяти; п’ятна́дцяти; сімнадцяти; дев’ятна́дцяти.

У відмінкових формах на –ох, -ом наголос перетягується на останній склад: одинадцятьо́х; п’ятнадцятьо́х; сімнадцятьо́х; одинадцятьо́м; п’ятнадцятьо́м; сімнадцятьо́м.

У складних числівниках на –десят наголос на останньому складі: п’ятдеся́т; шістдеся́т; сімдеся́т; вісімдеся́т.

У формах непрямих відмінків цих числівників наголос перетягується на закінчення: п’ятдесяти́ (п’ятдесятьо́х, п’ятдесятьо́м); п’ятдесятьма́ (п’ятдесятьома́).

Слово прошу вживається з двома наголосами: прошу́ („звертаюся з проханням, клопочу”); про́шу („запрошую, будь ласка”).

В УМ є іменники ви́года (родовий множини ви́гід) за значенням „користь” і виго́да (родовий множини виго́д), що означає „зручність”. У відмінкових формах цих іменників та у словах, утворених від них, наголос зберігається на тому самому складі: ви́года – ви́годи – ви́годою; ви́гідний „корисний” – ви́гідність - ви́гідністю; ви́года – ви́годи – ви́годою; вигі́дний „зручний” – вигі́дність – вигі́дністю.

Лексичні норми.

Лексичні норми регламентують правила слововживання. Їх фіксують насамперед словники: Словник української мови в 11-ти томах (1971-1980); „Новий тлумачний словник української мови (1998); „Великий тлумачний словник сучасної української мови (2001); „Український орфографічний словник” (2002); „Російсько-український словник ділового мовлення” (Шевчук С.В., 2010).

Відхилення від норм слововживання зумовлені кількома чинниками:

• незнання точного лексичного значення слова: Часопис „Вечірня Одеса” відсвяткував свій ювілей (часопис – періодичне друковане видання у вигляді книжки, журналу – отже, слід вживати слово газета, а не часопис);

• невміння вибрати із синонімічного ряду найточніше слово, тобто незнання синонімічного багатства мови, яке є „одним із невичерпних джерел урізноманітнення вислову”⁵

Синоніми – слова, різні за звучанням, що мають тотожне чи близьке значення: обов’язково – неодмінно; конче – доконче – неминуче; властивий – притаманний; проживати – мешкати; аргумент (у полеміці) – доказ, підстава, обґрунтування.

Тексти ОДС вимагають однозначності; через те точність слів набуває неабиякого значення. Але для чіткої регуляції офіційно-ділових стосунків важливо, щоб усі однаково сприймали й витлумачували певний закон, наказ, договір, контракт.

Для збагачення активного лексичного запасу варто частіше звертатися до „Словника синонімів української мови” у 2-х томах (2001). Що повніший синонімічний ряд, тим легше вибрати найточніше, найвлучніше слово для висловлення думки. Основна функція синонімів – урізноманітнення мовлення, уникнення повторів.

УМ багата на абсолютні синоніми – слова, що відрізняються лише звучанням. Із двох слів для називання того самого поняття мовці чомусь віддають перевагу іншомовному, запозиченому, а не оригінальному українському.

Українське	Запозичене
абетка (азбука)	алфавіт
важливий (сучасний, своєчасний)	актуальний
вигадка	фікція
вимір	масштаб
вистава	шоу
відвідини	візит
відстань	дистанція
відтінок	нюанс
відхилення	аномалія
вкладання	інвестиції
вступник	абітурієнт
доба	епоха
доброзвичаєвість	етика
доказ	аргумент
доцільно	раціонально
життєпис	біографія
запас	резерв
засновник	фундатор
засоби масової інформації	мас-медіа
зв’язки з громадськістю	паблик рилейшнз
звання	ранг
звертатися	апелювати
згода	консенсус
зустріч на найвищому рівні	саміт
кава	кофе
керівник	менеджер, шеф
краватка	галстук
невдача, поразка	фіаско
несправжній, вигаданий	фіктивний
організація збуту	маркетінг
порцеляна	фарфор
посол	амбасадор
правник	юрист
припис	циркуляр
пристосувати	адаптувати
скоропис	стенографія
тло	фон
тотожний	адекватний
управління	менеджмент
явище	феномен

Відроджувані синоніми

бігун	полюс
валіза	чемодан
відсоток	процент
водограй	фонтан
двірець	вокзал
двозвук	дифтонг
двоспів	дует
книгозбірня	бібліотека
летовище	аеропорт
майдан	площа
мапа	карта
оплески	аплодисменти
підсоння	клімат
поземний	горизонтальний
прямовисний	вертикальний
південник	меридіан
поступ	прогрес
рівнобіжний	паралельний
рівноденник	екватор
робітня	майстерня
світлина	фотокартка
середник (розділовий знак)	крапка з комою
хідник	тротуар
часопис	журнал
чинник	фактор

Щоб мовлення було нормативним, слід розрізняти між собою пароніми. Пароніми – слова (пари слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Вони переважно належать до однієї частини мови, мають однакові граматичні ознаки. На відміну від синонімів – слів, що позначають близькі поняття і тому можуть заміняти одне одного – для паронімів така взаємозамінність неможлива. Перевіряти значенням паронімів можна за словником: Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. – К., 1986.

Наведемо найбільш розповсюджені випадки паронімії.

Ви́борний – який визначається або обирається голосування: виборна посада.	Ви́борчий - пов’язаний з виборами, з місцем, де відбуваються вибори, з правовими нормами виборів: виборча дільниця; виборча урна; виборчий бюлетень; виборче право.
Вника́ти – намагатися зрозуміти сутність причини, явища, події: вникати в суть справи (питання в що?).	Уника́ти – намагатися обминати проблеми, перешкоди, людей (сторонитися, цуратися): уникати зустрічей (питання кого? чого? що робити?)
Гри́вня – грошова одиниця незалежної України: п’ять гривень; курс гривні.	Гри́вна – металева шийна прикраса у вигляді обруча: Кольє нагадують давньоруські гривни.
Грома́дський – який стосується суспільства, громадян чи окремого колективу; який відбувається в суспільстві (громаді, колективі) або пов’язаний з суспільною корисною діяльністю: громадські організації; громадська думка.	Громадя́нський – який стосується громадянина як члена суспільства, властивий йому: громадянський обов’язок, громадянська мужність.
Декваліфіка́ція – втрата особою кваліфікації, спеціальних знань, досвіду: декваліфікація педагога; повна декваліфікація.	Дискваліфіка́ція – оголошення когось негідним або не здатним займати певну посаду, виконувати відповідну роботу через професійну непідготовленість; позбавлення спортсмена або команди права брати участь у змаганнях за грубе порушення правил: дискваліфікація судді; дискваліфікація гравця.
Житлови́й – 1) стосовний до життя, жител, пов’язаний з ними; 2) пристосований, призначений для життя людей: житловий фонд; житловий відділ; житлова проблема; житлове будівництво.	Жили́й – заселений, залюднений: жилий будинок (той, в якому живуть люди).
Індоса́нт – особа, яка робить передатний напис на чеках, векселях та ін. цінних паперах.	Індоса́т – особа, на яку переводять чек, вексель та ін. цінні папери.
Кампа́нія – сукупність заходів, спрямованих на виконання певного завдання: виборча кампанія.	Компа́нія – 1) група осіб, пов’язаних певними інтересами: весела компанія; 2) торговельне або промислове товариство, що об’єднує підприємців: торговельна компанія.
Ліце́нзія – дозвіл на право торговельного обміну, використання чогось.	Ліце́нція – зниження тарифного мита.
Осно́ваний – який ґрунтується на чомусь, в основі якого лежить те, про що йдеться: оснований на праці; оснований на успіхах (питання на чому?)	Засно́ваний – який кладе початок існуванню чогось, створює, організовує щось: фонд, заснований президентом (питання ким? де? коли?)
Особи́стий – який є власністю окремої особи, безпосередньо належить їй, персональний; який безпосередньо стосується певної особи: особисті речі; особиста охорона; особисті уподобання.	Особо́вий – який стосується особи; відкритий на окрему особу: особове посвідчення; особовий склад; особова справа; особовий рахунок.
Повнова́ження – право, надане зазначеній особі на проведення певних дій (заходів): здійснювати свої повноваження.	Уповнова́ження – надання певній особі дозволу (прав) говорити (діяти) від імені певної особи: за уповноваженням керівництва.
Позича́ти (позичити) – брати щось для тимчасового користування, у борг: позичати гроші.	Запозича́ти (запозичувати) – переймаючи щось, засвоювати, робити своїм надбанням: запозичати добрі приклади.
Пока́зник – свідчення, доказ, ознака чогось; переважно у множині – результати про досягнення чогось: показник культури; показники роботи; економічні показники.	Пока́жчик - знак, що вказує на напрям руху, розташування чогось; довідкова книжка або довідковий список: покажчик температури; алфавітний покажчик.
Управлі́ння – 1) те саме, що керівництво: управління виробництвом; 2) адміністративна установа або відділ якоїсь установи, організації, що відає певною галуззю господарської, наукової чи ін. діяльності: житлове управління.	Правлі́ння – 1) час (період), протягом якого певна особа здійснює верховну владу над кимось, чимось; форма керівництва: президентське правління; 2) виборний орган, апарат, що керує установою, організацією: правління кооперативу.
Такто́вний – який володіє почуттям міри, такту: бути тактовним; тактовна людина, допомога; тактовне зауваження, керівництво.	Такти́чний – що стосується тактики як сукупності прийомів або способів, використовуваних для досягнення мети або здійснення певної бойової операції: тактичний план, удар, успіх; тактичні заходи, міркування, принципи.
Уя́ва – здатність уявляти – змальовувати, створювати, відтворювати щось у думках, свідомості: багата, збуджена, художня уява; плід уяви; спливати в уяві.	Уя́влення – знання, розуміння чогось: викривлене, повне, помилкове, правильне уявлення; уявлення про розвиток суспільства; давати уявлення; складати уявлення.
Фа́́кт – дійна, невигадана подія, явище. Приклад; те, що служить підтвердженням певного положення, висновку: неспростовний факт; очевидний факт; історичний факт; аналізувати факти. Фактаж – сукупність фактів.	Фа́ктор – умова, рушійна сила, причина будь-якого процесу, явища; чинник: важливий фактор; моральний фактор; фактор стабілізації.

Відхиленням від лексичних норм є вживання кальок – спотворених запозичень із російської мови. Російські слова вживають замість українських, пристосовуючи їхнє фонетичне, словотвірне та морфологічне оформлення до українського:

Норма	Калька
безготівко́вий	безналічний
бра́ти / взя́ти у́часть	приймати / прийняти участь
будь-яки́й	Любий
ванта́ж	Груз
вві́мкнення / уві́мкнення	Включення
вжива́ти / вжи́ти за́ходів	приймати / прийняти міри
велича́льний	хвалебний
вести́́ пере́д, бу́ти лі́дером, бути попе́реду	Лідирувати
ви́няток	виключення
ви́сновок	заключення
ви́торг	Виручка
відкла́сти	Відложити
вне́ски	Взноси
всеві́дець	всезнаючий
вті́лювати	Воплощати
ґа́вити	Упускати
гі́дність	достоїнство
добро́бут, ща́стя, гара́зд	благополуччя
до́кази	Доводи
інакоду́мець	інакомислячий
іна́кше	по-другому
зага́льний	всезагальний
за́йвий	лишній
заміжня́	замужня
замо́вити	заказати
за́хід	міроприємство
збігатися	співпадати
звинува́чення	обвинувачення
зіставля́ти	співставляти
з’ясо́вувати / з’ясувати	виясняти / вияснити
жартува́ти	шуткувати
коли́шній	бувший
ко́рені, джере́ла	витоки
міркува́ти	розмірковувати
ми́то, збір	пошліна
ми́тниця	таможня
навча́льний	учбовий
нале́жність	приналежність
наполяга́ти	настоювати
наса́мперед, найпе́рше, передусі́м (передовсі́м)	у першу чергу
насту́пний, таки́й	слідуючий
неприпусти́мо	недопустимо
неспромо́жний	не в стані
нечисле́нний	малочисленний
односта́йно	єдинодушно
опі́куватися, нагляда́ти	курирувати
осо́ба	лице
па́ливо	пальне
передпла́та	підписка
під’єдна́ння	підключення
післяпла́та	накладна плата
побо́ювання	опасіння
подоро́жчання	подорожання
поже́ртва	пожертвування
постача́льник	поставник
пра́вильно	вірно
прийма́льня	прийомна
приміськи́й	пригородний
прина́ймні	по крайній мірі
при́суд, ви́рок	приговор
прожитко́вий	прожиточний
профспі́лка, професі́йна спі́лка	профсоюз
розпро́даж	розпродажа
скарбни́ця	казна, казначейство
ска́рга	жалоба
скасо́вувати / скасува́ти	відміняти
супере́чності	протиріччя
тимчасо́во припини́ти	призупинити
торі́шній	минулорічний
урочи́стості	торжества
хаба́рник	взяточник
чини́ти / вчини́ти	поступати / поступити
числе́нний	багаточисленний
чужомо́вний	чужоземний
штампува́льник	штамповщик
щиросе́рдно	чистосердечно

Граматичні норми.

Граматичні норми визначають правильне вживання граматичних форм слів та усталену побудову речень, словосполучень.

Морфологічні норми „передбачають вживання у мовленні повнозначних змінних слів, граматична оформленість яких відповідає нормі української літературної мови”⁶.

Морфологічна компетенція.

Слід пам’ятати, що іменники – назви осіб за професією, званням, посадою, належать до чоловічого роду, тобто вони називають осіб як чоловічої, так і жіночої статі: народний депутат Юлія Тимошенко; Голова Верховної Ради Володимир Литвин.

До чоловічого роду належать також іменники, що утворилися внаслідок субстантивації: уповноважений з прав людини Людмила Яновська; адвокат Надія Голубенко.

В ОДС при таких іменниках-підметах присудок завжди уживається у формі чоловічого роду: запропонував заступник прокурора Надія Петренко; виступив проректор з навчальної роботи Наталя Яблонська.

За граматичними нормами (зокрема морфологічними) іменники жіночого роду 1 відміни твердої групи мають закінчення –ою: роботою; країною; головою; жінкою; м’якої та мішаної групи - [-ею]: працею; долею; піснею; задачею; площею; тишею; межею; пожежею.

У родовому відмінку множини ці іменники вживаються переважно з нульовим закінченням: жінок; пісень; веж; верб; тополь; надій; мрій; лікарень; будівель; сосон (сосен); воєн. Проте в деяких словах виступає закінчення –ів: суддів; старостів; або закінчення [–ей]: сімей; статей; ескадрилей.

Запам’ятати паралельні словоформи: баб – бабів; губ – губів; легень – легенів.

Іменники чоловічого роду м’якої групи 2 відміни у родовому відмінку мають форми: кобзаря; воротаря; жниваря; орендаря; секретаря; поштаря; страйкаря; богатиря, а також: токаря; слюсаря; кухаря; лицаря. До твердої групи належать іменники: бригадир – бригадира; комісар – комісара; командир – командира; касир – касира; семінар – семінару. Іменник и чоловічого роду мішаної групи 2 відміни у родовому відмінку мають форми: школяра; цегляра; бджоляра; весляра; бавовняра; пісняра; газетяра; завідувача; товариша.

Усім іменникам 3 групи властиве закінчення [–ей] у родовому відмінку множини: доповідей; галузей; відповідей; подорожей; відстаней; тіней; але: матерів.

Іменники із суфіксом [–н-], що належать до 4 відміни, мають паралельні форми: ім’ям – іменем; плем’ям – племенем; тім’ям – тіменем. У ЛМ переважають форми із закінченням [–ам] (орфографічне [–ям]).

Множинні іменники у родовому відмінку можуть мати:

• закінчення [–ів]: зборів; опадів; терезів; курсів; окулярів;

• закінчення [–ей]: дверей; людей;

• нульове закінчення: ножиць; роковин; запрошень; канікул; Альп; Сум.

Особливу проблему морфології СУЛМ становлять активні дієприкметники, що творять за допомогою суфіксів [–уч- (-юч-)], [-ач- (-яч-)]. Як зазначає Ю.Шерех, вони не перебувають у регулярних мотиваційних зв’язках з відповідним типом дієслівних основ, а тому їх слід вважати периферійними щодо морфологічної системи УМ віддієслівними похідними й характеризувати як книжні витвори, що не є властивим українському літературному слововживанню, стимульовані найбільшою мірою впливом російської мови⁷.

Отже, активні дієприкметники не стали фактом української мови; це слід послідовно відображати під час їх перекладу – подавати власне українські мовні засоби (прикметники, іменники, дієприслівники, дієслова-присудки складних речень), що відповідають російським активним дієприкметникам.. А через відсутність у словниках українських відповідників цієї лексики переклади з російської мови рясніють карикатурними кальками.

Українські відповідники	Російські дієприкметники
агітатор	агитирующий
адресант	адресующий
орендатор	арендующий
страйкар	бастующий
бездіяльний (неактивний)	бездействующий
протибольовий	болеутоляющий
взаємозаперечний (взаємосуперечливий, несумісний)	взаимоисключающий
військовик	военнослужащий
чинний (закон)	действующий (закон)
депонент	депонирующий
довіритель	доверяющий (юр.)
оптимістичний (сповнений життя)	жизнеутверждающий
завідувач	заведующий
укладач угоди, договірник	заключающий догоаор
на посаді	занимающий должность
звукозаписний	звукозаписывающий
заступник, який виконує, зайнятий виконанням, виконавець, виконувач	исполняющий обязанности
ліквідатор (ліквідаційний)	ликвидирующий
що не відповідає, невідповідний, недоречний	несоответствующий
обслуга	обслуживающий персонал
впливовий, здатний вплинути	оказывающий влияние
уважний (до кого)	оказывающий (кому) внимание
що платить, платник	оплачивающий
наступний	последующий
попередній	предшествующий
вступник	поступающий
що споживає, споживач	потребляющий
що рецензує, рецензент	рецензирующий
самореєструвальний	саморегистрирующий
службовець в уряді, урядовець	служащий
що торгує, зайнятий торгівлею	торгующий

Запам’ятати українські відповідники до найпоширеніших дієприкметників на [–учий (-ючий)]:

Український відповідник	Російський дієприкметник	Український варіант
Біжучий	біжучий рядок	рухомий рядок;
Виконуючий	виконуючий виконуючий роботу; тимчасово виконуючий обов’язки кого; виконуючий роль	який виконує, здатний виконати, зайнятий виконанням, виконавець, виконувач; виконавець роботи; тимчасовий заступник кого; тимчасовий виконувач обов’язків кого; виконавець ролі; який виконує роль;
Виступаючий	виступаючий виступаючий з доповіддю виступаючий на трибуні студент	промовець, оратор; який виступає; доповідач; студент, який виступає на трибуні;
Відпочиваючий	Відпочиваючий	відпочивальник, відпочивалець, курортник;
Віруючий	Віруючий Віруючі	релігійний, богомільний, вірянин, вірник; хто вірує, вірні, миряни, вірячи;
Вражаючий	Вражаючий вражаючий ефект	який вражає, здатний вразити; разючий; могутній, сильний; могутній ефект;
Головуючий	головуючий (зборів, засідання)	голова (зборів, засідання)
Діючий	діючий діючий вулкан діючий порядок діючий фактор діюча модель діюча армія діюче законодавство діючі особи	що діє, покликаний діяти, діяльний, активний, ефективний, чинний, дійовий активний (живий) вулкан; сучасний порядок; чинник; робоча модель; регулярна армія; чинне законодавство; дійові особи, лицедії;
Домінуючий	домінуючий домінуюче вживання домінуюча ідея домінуючий чинник домінуюча в суспільстві тенденція	що домінує, найбільш поширений, популярний, панівний, переважний, домінантний, визначальний; переважне вживання; провідна, домінантна ідея; визначальний, основний чинник; тенденція, що переважає в суспільстві;
Знаючий	знаючий знаючий міру	який знає, знавець, тямущий, досвідчений, обізнаний, компетентний; поміркований;
Зростаючий	зростаючий зростаюча смертність зростаючі вимоги зростаючі ціни	який зростає, збільшується, збільшуваний, щораз більший (вищий); щораз більша смертність; щораз вищі вимоги; щораз вищі ціни
Існуючий	існуючий існуюче законодавство існуючі думки існуючі кордони існуючий у природі існуючий порядок існуючі проблеми існуючі ціни	що існує, здатний існувати; (в якомусь місці) розташований, розміщений; -зафіксований, чинний, сучасний, теперішній, наявний, відомий; чинне законодавство; відомі (наявні) думки; сучасні кордони; подибуваний у природі; заведений порядок; наявні проблеми; теперішні ціни;
Наступаючий	наступаючий з наступаючим Новим Роком!	що наступає, прийдешній, наступний, близький, вже на підході, вже зовсім близько; з настанням Нового Року! з передноворіччям! з прийдешнім Новим Роком!
Плаваючий	плаваючий по морю плаваючий графік плаваючий курс валюти	мореплавець; змінний графік; нестійкий (змінний) курс валюти;
Слідуючий	слідуюча зупинка на слідуючий рік справа в слідуючому	наступна зупинка; на той рік; справа ця така; діло тут таке

Поширеною вадою ділового мовлення є надуживання конструкціями з прийменником по:

Норма	Порушення норми
бюро працевлаштування	бюро по працевлаштуванню
з питань будівництва	по питанню будівництва
у службових справах	по справах служби
комітет цін	комітет по цінах
за законом	по закону
після закінчення терміну (строку)	по закінченню терміну (строку)
проректор з наукової роботи	проректор по науковій роботі
кіоск для продажу проїзних квитків	кіоск по продажу проїзних квитків
за вимогою, на вимогу	по вимозі
через недбалість	по недбалості
працюють за змінним графіком	працюють по змінному графіку
через непорозуміння	по непорозумінню
через непередбачені обставини	по непередбаченим обставинам
за дорученням	по дорученню
за постановою	по постанові
у святкові дні	по святкових днях
за запрошенням	по запрошенню
за програмою	по програмі
за фахом	по спеціальності
за списком	по списку
за сумісництвом	по сумісництву
за звичаєм	по звичаю
документація щодо особового складу	документація по особовому складу
надіслати поштою	надіслати по пошті
за замовленням	по замовленню
курси для підготовки спеціалістів	курси по підготовці спеціалістів
екзамен з української мови	екзамен по українській мові
не під силу	не по силі
комітет з питань комерційної торгівлі	комітет по питаннях комерційної торгівлі

Запам’ятати: прийменник по перекладається конструкціями з такими прийменниками:

• за – за власним бажанням;

• з – з ініціативи;

• на – на пропозицію;

• для - комісія для складення;

• після – після повернення;

• у (в) – у справі;

• через – через хворобу.

Прийменник по вживається: черговий по району; наказ по відділенню; колеги по роботі.

Стилістичні норми.

Стилістичні норми регулюють вживання мовних засобів відповідно до мовного стилю. Для ОДС характерні стали словосполучення – мовні штампи. Що зазнають суржикового викривлення під впливом російської мови.

Норма	Порушення норми
брати (взяти) участь	приймати участь
укладати (підписувати) договір	заключати договір
порядок денний	повістка дня
давати згоду, схвалювати, підтримувати, погоджуватися	давати добро
я вважаю, на мою думку	я рахую
завдяки підтримці	дякуючи підтримці
навчальний відділ	учбовий відділ
військова доктрина	воєнна доктрина
воєнні дії	військові дії
пристрасті розпалюються (розгоряються)	пристрасті накаляються
дякую Вам	дякую Вас
витяг із протоколу	виписка із протоколу
відшкодувати збитки	возмістити убитки
впроваджувати у виробництво	внедряти у виробництво
чинне законодавство	діюче законодавство
обіймати посаду	займати посаду
закон попиту і пропонування	закон попиту і пропозиції
юридична особа	юридичне лице
це не становить великих труднощів	це не складає великих труднощів
це не є виняток	це не є виключення
набути великого поширення	отримати широке розповсюдження
гарантувати безпеку	забезпечувати безпеку
наступний рік	слідуючий рік
розглядалися такі питання	розглядалися слідуючі питання
щодо цього	на цей рахунок
уживати (вживати) заходів	приймати міри
знічев’я	від нічого робити
підбивати підсумки, підсумовувати	підводити підсумки
із сказаного випливає	із сказаного слідує
великим (широким) планом	крупним планом

Граматична компетенція.

Дієслова в УМ вимагають від залежних іменників чи займенників відповідної відмінкової форми.

Норма	Порушення норми
відцуратися кого	відцуратися від кого
вчити чого	вчити чому
глузувати з кого	глузувати над ким
дивуватися з чого	дивуватися чому
дякувати кому	дякувати кого
захворіти на що	захворіти чим
знущатися з кого	знущатися над ким
зраджувати кого	зраджувати кому
кепкувати з кого	кепкувати над ким
легковажити що	легковажити чим
нехтувати кого, що; ким, чим	нехтувати кого, чого
оволодіти чим	оволодіти що
опанувати що	опанувати чим
одружитися з ким	одружитися на кому
прагнути чого	прагнути до чого
повідомляти кого	повідомляти кому
постачати кому що	постачати кого чим
простити кому	простити кого
радіти з чого	радіти чому
сміятися з кого	сміятися над ким
стосуватися до кого	стосуватися кого
стежити кого	стежити за ким
уподібнюватися до кого	уподібнюватися кому
хворіти на що	хворіти чим

Орфографічні норми.

Орфографічні норми встановлюють одноманітність написання слів відповідно до усталених норм. Вони визначають правила написання слів разом, окремо, через дефіс; вживання великої і малої літери; способи переносу слів з одного рядка в інший; вживання апострофа; правила правопису слів іншомовного походження; прізвищ, географічних назв; правила написання морфем.

Запам’ятати:

1) Святослав, В’ячеслав, пів’ящика, возз’єднати, під’їжджати, сільський, інший, майбутнє, київський, законний, буквений, військкомат, життєвий, шістнадцять, матеріально відповідальний, спитати, схвалити, розповісти, прізвище, екс-президент, пріоритет, прем’єр-міністр, в цілому, до побачення, без сумніву, по-українському;

2) Спів... – перша частина складних слів, що вказує на спільність (іноді одночасність) у чому (в існуванні, володінні, звучанні) кого-, чого-небудь з кимсь, чимсь, пишеться разом: співавтор, співавторство, співвітчизник, співжиття, співзвучний, співіснування, співпереживання, співпрацівник, співпрацювати, співпраця, співробітник, співробітництво, співрозмовник, співучасть. Інших значень ця частина слова не має, отже, замість співпадати, співпасти, співставляти, співставити, співставлення, співставний в УМ слід уживати збігатися, збігтися, зіставляти, зіставити, зіставлення, зіставний (або порівнювати, порівняти)⁸

Пунктуаційні норми.

Пунктуаційні норми – це система правил, що регулюють уживання розділових знаків: крапки, трьох крапок, знаків оклику, питання, коми, крапки з комою, двокрапки, тире, лапок, дужок, абзацу. Свідоме засвоєння пунктуаційних норм сприяє виробленню умінь і навичок безпомилкового уживання розділових знаків.

МН характеризуються історичною та соціальною зумовленістю і стабільністю, хоча з розвитком ЛМ вони можуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти, що виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове функціонування старого і нового в мові. Так, прикладом зміни норми є утвердження конструкції в Україні замість на Україні. Така зміна пояснюється зміною сутності поняття Україна (назва самостійної держави). Конструкція з прийменником в (у) формує нові нюанси значення: у самостійній (суверенній) Україні.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють акцентні варіанти (помилка – помилка; договір – договір; завжди – завжди), лексичні (телефонна трубка – слухавка; масштаб – вимір; карта – мапа), морфологічні (стола - столу; коню – коневі).

У ЛМ ці варіанти не порушують самої норми, а роблять її більш точним інструментом добору мовних засобів у стилістичному плані”⁹.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто послуговується УМ як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало оволодіти мовними нормами й послідовно їх дотримуватися.