50.Боротьба із скандинавськими вторгненнями. Область Датського права. Король Альфред.

Борьба Альфреда с датчанами в 70-х годах IX в. В 871 г., когда датчане пошли вверх по Темзе и заняли Ридинг, воины Уэссекса дали им сражение при Эшдауне и оттеснили их, но победа эта не имела какого-либо значения, так как вскоре датчане все же разбили англосаксов. Во время этой борьбы умер Этельред и королем стал Альфред (871–900). Он заключил договор с датчанами и откупился от них, благодаря чему датские отряды в течение нескольких лет не тревожили Уэссекс.

Об эпохе правления Альфреда Великого говорят такие источники, как «Англо-Саксонская хроника», «Законы Альфреда», сочинения епископа Ассера, и др. История правления Альфреда– это прежде всего история его борьбы с датчанами. Войско англосаксов состояло в ту пору из плохо вооруженных крестьян и мелких землевладельцев, которые составляли так называемый фирд – ополчение. Эти воины не были профессионалами: они отрывались для войны от своих основных сельскохозяйственных занятий. Королевские дружинники тогда были немногочисленны. Практически англосаксы не могли вести войну и добивались перемирия. Датчане согласились на перемирие, только желая собрать силы для нового нападения. Действительно, уже через три года они пошли походом на Мерсию, изгнали ее короля на континент и посадили на престол своего ставленника. После этого половина армии датчан пошла на север, а вторая половина во главе с Гутрумом вернулась в Восточную Англию.

В 876 г. войско датчан из Восточной Англии направилось на Уэссекс. Король Альфред вышел им навстречу и предложил выкуп, на который датчане согласились. Они дали заложников и принесли присягу, что будут соблюдать мир. Присяга эта была быстро нарушена, возобновились грабежи и погромы. В 878 г. датчане прошли через всю южную часть острова, разбили англосаксонские отряды и положили конец существованию Уэссек-ского королевства. Король Альфред был вынужден бежать в Этельни, находившийся среди сомерсетских болот. Именно здесь он начал подготовку наступления на датчан.

Наступление Альфреда на датчан. Уэдморский мир. Со всех концов страны к Альфреду в Этельни начали стекаться воины. Собрав значительные силы, Альфред нанес датчанам крупное поражение в Эдингтоне, в результате чего ему удалось в 879 г. заключить с ними мир. По условиям Уэдморского мирного договора Англия была поделена между датчанами и Альфредом. Датчане получили Нортумбрию, Восточную Англию, центральную Англию (Мерсия была поделена) и Лондон (позже Альфред отбил его у датчан). За Альфредом остался Уэссекс, т. е. практически весь юго-запад.

Альфреду пришлось пойти на заключение договора по той причине, что к этому времени датчане пустили слишком глубокие корни на всем северо-востоке страны. Родственные англосаксам и в этническом отношении, и по языку, они мало чем отличались от местного населения также и в экономическом и социальном отношении. Общественный строй датчан был для англосаксов северных районов совсем недавним прошлым, о котором крестьяне этих районов неустанно сожалели. Датчане-завоеватели селились среди англосаксонских крестьян, роднились с ними, жили в составе одних и тех же общин. Поскольку датский предводитель Гутрум принял по Уэдморскому договору христианство, а за ним последовали и все его воины, то исчезло и религиозное различие между датчанами и англосаксами северных районов. Область, отошедшая к датчанам, теперь стала называться, и впоследствии долго сохраняла это название, Областью датского права. Социально-экономические отношения в этой области характеризовались длительным сохранением общинных порядков и личной свободы крестьян. По сравнению с югом страны феодализация шла здесь замедленным темпом.

Реформа Альфреда. Подготовка к новой борьбе с датчанами. После 879 г. начался период некоторой стабилизации. Король Уэссекса усиленно готовился к новой борьбе с датчанами. Особенно большое внимание было обращено на постройку флота: за короткий срок было построено около ста кораблей. «Англо-Саксонская хроника» под 897 годом сообщает, что Альфред приказал строить длинные корабли: некоторые из них имели 60 весел, а иные и более. Они были устойчивее, прочнее и быстроходнее фризских или датских кораблей. Тип известного гокстадского корабля по сравнению с этими новыми кораблями Альфреда представляется устаревшим.

При Альфреде система бургов – фортов выросла вдоль границ королевства Уэссекс. Мы имеем представление о существовании этих бургов как на основании археологических раскопок, так и на основании сохранившегося списка бургов, составленного в конце правления Альфреда. В этом списке перечислено 30фортов от Суссекса до Девона, от Саутгемптона до Бекингема. Бурги Кента в этом списке не указаны. Упомянуты бурги Гастингс, Льюис, Чичестер и другие по южному берегу острова. К каждому бургу для обеспечения его материальных нужд было приписано определенное число гайд земли. Это была тщательно разработанная система обороны.

Особенно следует остановиться на предпринятой Альфредом реорганизации сухопутного войска. Король редко прибегал к вызову в ополчение (фирд) всего свободного населения, так как это тяжело отражалось на экономическом положении крестьян, а собирал обычно половину фирда, оставляя другую половину дома. Население каждых пяти гайд вооружало одного воина и содержало его, снабжая всем необходимым. В итоге основой военной организации оказались тяжеловооруженные воины, обеспеченные доходом с наделов земли размером в пять гайд. Это уже было войско не крестьян, но профессионалов, которых называли тенами. Тены являлись в свои отряды в кольчугах, шлемах, на конях и приводили с собой по несколько пеших легко вооруженных воинов. В результате сложился следующий состав войска: 1) король со своими дружинниками, которые назывались королевскими тенами и имели вергельд в 1200 шиллингов; 2) элдормены (чаще всего по одному на графство) со своими отрядами; 3) духовенство, тоже со своими отрядами; 4) тены с вергельдом в 600 шиллингов (до X в.) (они, в отличие от тенов с вергельдом в 1200 шиллингов, не обеспечивались пятигайдо-вым наделом); 5) рядовые свободные, или керлы, с вергельдом в 200 шиллингов, составлявшие ополчение (фирд), и, наконец, 6) «бурговые люди», проживавшие в крепостях, которых использовали в качестве гарнизона и на различных работах по строительству укреплений.

Такое войско уже могло выдержать натиск датчан.

Складывание феодальных отношений. Реорганизация войска способствовала выделению военно-служилого сословия и привела к ускорению процесса феодализации. Тены получали землю и становились помещиками, содержавшими дружины на доходы с земли. Крестьяне, сидевшие на этой земле, были обязаны тену рядом повинностей и оказывались от него в зависимости.

Некоторое представление об уровне эксплуатации крестьян дают повинности и платежи крестьян дворцовых поместий Альфреда. Каждая крестьянская семья платила 40 пенсов осенью, давала 6 бочонков пива, 3 меры пшеницы, 3 фунта ячменя, должна была вспахать 3 десятины, засеять их собственными семенами и убрать хлеб. Кроме этого, надо было скосить полдесятины луга, убрать сено, наколоть 4 охапки дров и сложить их в поленницу, поставить изгородь на 8 саженей, помогать мыть и стричь овец, а на пасху дать двух овец и двух ягнят.

Об обществе этой эпохи можно судить по «Правде» короля Альфреда, в которую вошли наиболее подходившие к условиям IX в. законы из более ранних судебников Ины Уэссекского, Оффы Мерсийского, Этельберта Кентского. Эти законы были объединены и переработаны, причем в основу Альфредовой «Правды» были положены следующие принципы: система залогов при различных договорах; охрана авторитета лордов (за покушение на жизнь лорда следовала смерть); охрана авторитета королевской власти (неприкосновенность его особы).

Власть короля несомненно усилилась, что было вызвано как необходимостью борьбы с датчанами, так и тем, что феодализи-рующиеся тены нуждались в ней. Средства, которыми в эту пору располагал король, складывались, во-первых, из частных доходов, поступающих из поместий короля; во-вторых, из фирмы –побора продуктами; в-третьих, из «датских денег», которые Альфред собирал с населения для того, чтобы откупаться от набегов датчан.

В результате проведенных преобразований Уэссекс окреп и оказался способным на борьбу с датчанами.

Борьба с датчанами в 90-х годах IX в. В 890 г. большой флот датчан (250 кораблей) вышел из Булони, пересек пролив и вошел в устье Лимена (в восточном Кенте у начала Андеридского леса). В этом же году датчанин Гастингс вошел в устье Темзы, имея 80 кораблей.

В течение года Альфред сопротивлялся новому нашествию датчан. Ему помогали в этой борьбе его сын Эдуард и зять Этельред, король Мерсии. Борьба для англосаксов была очень тяжелой: только в 897 г. им удалось прогнать Гастингса. С этого времени вплоть до самой смерти Альфреда в 900 г. военные действия не возобновлялись.

Просвещение в эпоху Альфреда. За время датских набегов, предшествовавших правлению Альфреда, и войн первых лет его царствования Англия погрузилась в состояние полного одичания: к югу от Темзы не оставалось ни одного грамотного священника. Когда удалось добиться замирения, Альфред стал уделять очень большое внимание просвещению.

Король учился сам и стремился учить других. Латинской грамоте он выучился на сороковом году жизни и сразу же стал думать о переводе важнейших латинских сочинений на англосаксонский язык. Альфред восстанавливает разрушенные датчанами монастыри и создает монастырские школы. В качестве учителей в латинские школы привлекаются несколько мерсийских прелатов и валлийский епископ Ассер, а также некоторые ученые монахи с континента. Король основал школу для молодых знатных англосаксов. Началась энергичная работа по переводу с латинского на англосаксонский язык. Альфред многое Делал сам, хотя, бесспорно, ему помогали его приближенные ученые монахи и священники. Важнейшие переводы, очевидно, были сделаны в 893–900 гг. Они были совершенно необходимы, так как в Англии почти никто не знал латыни и грамоте надо было учить на англосаксонском языке. Считают, что из шести переведенных при Альфреде сочинений, пять были переведены им самим, а шестое («Диалоги Григория») – епископом Вустерским Уэрфертом, одним из приближенных короля.

Вот переводы (вернее, свободная интерпретация оригинала), сделанные самим Альфредом:

1. «Обязанности пастыря» папы Григория I. Это сочинение, написанное в конце VI в., подробно излагает обязанности епископа. Королю это произведение было необходимо для воспитания английского духовенства. Особенно интересно предисловие Альфреда, в котором он призывает всех ученых помочь ему в распространении образования.

2. «Церковная история англов» Беды Почтенного, являющаяся основным источником сведений о прошлом англосаксов. События излагаются до 731 г. Беда дает историю не только церкви, но всего англосаксонского общества. «Церковная история» положена в основу «Англо-Саксонской хроники», очень подробной с начала царствования Альфреда.

3. «Всемирная история» испанского священника Орозия, написанная в первой половине V в. Эта книга излагает историю от сотворения мира до начала V в. В нее включены интереснейшие данные по истории, географии и военному искусству. К тексту Орозия Альфред добавил два оригинальных отрывка на уэссек-ском диалекте: это описание путешествий датчанина Отере и англичанина Вульфстана – первые описания путешествий в английской литературе. Отере объехал берега Норвегии и дошел до Белого моря, Вульфстан плавал по Балтийскому морю и описал эстов.

4. «Утешения философии» римского философа Боэция, консула при остготском короле Теодорихе, казнившем Боэция в 524 г. Этот перевод дан в двух вариантах: в прозе и стихом. Многое пропущено, а ряд сложных мест изложен простым и понятным языком.

5. «Монологи» папы Григория I.

Кроме того, Альфред руководил работами по составлению «Англо-Саксонской хроники».

Деятельность Альфреда по распространению грамотности и просвещения имела большое значение для развития культуры Англии и особенно для развития англосаксонского языка и литературы. Она весьма характерна для эпохи укрепления королевской власти конца IX – начала X в.

Данелаг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Данелаг на карті Англії 886 року (синій колір)

Данелаг (область датського права; давн-англ. Dena lagu; дан. Danelagen; англ. Danelaw) — територія у північно-східній частині Англії, що відзначається особливими правовою та соціальною системами, успадкованими від датських вікінгів, які завоювали ці землі у IX столітті. Після відновлення влади англосаксонських королів над Данелагом на початку X століття скандинавське право і звичаї були збережені, а багато перейшли до загально англійської практики. Специфіка юридичної системи північно-східної Англії пережила нормандське завоювання й продовжувала існувати упродовж всього Середньовіччя.Зміст [сховати]

1 Географія

2 Історія Данелага

3 Особливості правової системи

4 Специфіка соціальної структури

5 Примітки

6 Література

[ред.]

Географія

Географічно Данелаг поділяється на чотири крупних регіони:

Нортумбрія;

«Область П’яти бургів» (або Союз П’яти міст) (Лінкольн, Ноттінгем, Лестер, Дербі і Стемфорд);

Східна Англія;

південно-східна частина Середньої Англії (Ессекс, Кембриджшир, Бедфордшир, Бекінгемшир).

Приблизний кордон між Данелагом та англосаксонською територією проходила у північно-західному напрямку від Лондона до Честера.

Хоча соціальна структура різних частин Данелага сильно відрізнялась [1], в цілому всі області Данелага завдяки своїй етнічній та соціально-правовій своєрідності утворювали єдину територію, що різко відрізнялась від решти Англії.

[ред.]

Історія Данелага

Атаки скандинавських вікінгів на узбережжя Британії почались іще наприкінці VIII століття. Первинно це були норвежці, які 793 року розграбували Ліндісфарн, а невдовзі заснували колонії в Ірландії, на Оркнейських і Шетландських островах. У першій половині IX століття почались набіги данів. Дезінтеграція датської держави в середині IX століття дозволила вікінгам перейти до систематичного завоювання Англії. Перша велика армія данів висадилась на узбережжі Східної Англії у 865 році на чолі з Іваром і Хальфданом, синами датського короля Рагнара Лодброка. Зробивши Східну Англію своєю сухопутною базою, у 866 році вікінги захопили Йорк, а потім розгромили армію Нортумбрії й посадили на престол цього королівства свого ставленика. Підкоривши всю Східну Англію, у 870 році вирушили на Вессекс й розбили табір в районі Рідінга. Хоч англосаксам вдалось здобути перемогу у битві під Ешдауном, це не зупинило просування вікінгів і король Альфред був змушений купити перемир’я. У 873 році данці захопили східну частину Мерсії й посадили на престол решти частини свого ставленика Келвульфа. Данські військові сили постійно підкріплювались прибуттям до Англії нових скандинавських загонів.

До 876 року належить перший територіальний поділ завойованих земель між данськими арміями, що свідчить про перехід вікінгів до осілого життя. У 877 році у східній Мерсії базувалось кілька армій данів, що поклали початок «області П’яти бургів». Просування вікінгів було зупинено лише 878 року в результаті перемоги англосаксонської армії Альфреда Великого під Еддінгтоном, що забезпечило збереження незалежності Вессекса й призвело до об’єднання решток англосаксонських королівств у єдину державу. У 886 році Альфред Великий відбив у данів Лондон й уклав мирну угоду з вождем вікінгів Східної Англії Гутрумом, відповідно до якої було визнано незалежність обох держав й установлено західний кордон данських володінь. Цей документ поклав початок існуванню Данелага як особливого державного утворення, що управлялось власними законами. Угодою 886 року було також зафіксовано громадянську рівність англосаксів та вікінгів на території Данелага. У 892—896 роках на узбережжі Вессекса висадилась нова армія вікінгів, на допомогу яким прийшли данці Східної Англії та Йоркшира. Однак королю Альфреду вдалось створити систему національного захисту і власний флот, що дозволило дати відсіч вікінгам.

До початку X століття скандинави займали територію від Темзи до Тісу, перейшли до осілого господарства і створили власну соціальну організацію. Політичної єдності між різними території Данелага не було, однак у випадку війни вони об’єднувались проти англосаксів. До систематичних наступів на датські землі англосаксонська держава перейшла у період правління Едварда Старшого. До 919 року, після кількох років безперервних походів на Данелаг, владу англосаксонських монархів визнала вся Англія на південь від Хамбера. Входження до складу Англії, тим не менше, не тягнуло за собою змін у етнічному складі, соціальній структурі чи введення англосаксонських правових норм. Данелаг лишився фактично автономним регіоном. Однак, поки англійські королі відновлювали свою владу у Середній Англії, до Нортумбрії вторглись норвезькі вікінги з Ірландії, які заснували власне незалежне королівство у Йорку. У 937 році англосаксам вдалось завдати нищівноїпоразки об’єднаним військам скандинавських королів Йорка і Дубліна під Брунанбургом, однак, вже у 939 році дублінський король Олаф I Гутфрітссон знову зайняв Йорк й наступного року вторгся до Англії. За угодою 940 року йому поступились областю колишнього Союзу П’яти міст, щоправда за два роки ця територія повернулась під владу англосаксів. У 944 році, новий король Йорка Олаф II Куаран очолив вторгнення норвежців на територію Англії, однак напад було відбито, причому жителі Данелага підтримали англосаксонського короля, що дозволило королю Едмунду I знову відновити владу королів Англії над Йорком. У 947 році вікінги знову захопили місто. Боротьба за Йорк тривала зі змінним успіхом упродовж кількох десятиліть, допоки 954 року Йоркське королівство не увійшло остаточно до складу Англії.

Першим англійським королем, який визнав законодавчо, що область датського права є не завойованою ворожою армією провінцією, а складовою частиною англійської монархії був Едгар (958—975), який і надав Данелагу внутрішню автономію у соціально-правових питаннях.

Нові набіги данців почались у 990-их роках. У 991 році данські війська розграбували західний Вессекс, що змусило англійських королів приступити до збирання «датських грошей» — першого історично відомого загального податку у Британії. Після цього набіги почастішали. У відповідь на вторгнення англосаксонський король Етельред II у 1002 році влаштував масові погроми данців, що проживали на території Англії [2]. Але це не зупинило вікінгів й упродовж 1009—1012 років армія під командуванням Торкеля Довгого розоряла південні області країни. Обороноздатність країни та її моральний дух були підірвані. Коли на чолі армії вікінгів у 1013 році встав король Данії Свен, англосаксонська держава не змогла протистояти загарбникам. Жителі Данелага й частина англосаксонських тенів перейшли на бік датчан. Король Етельред II з родиною втік до Нормандії. Хоча по смерті Свена у 1014 році Етельред ненадовго відновив свою владу в Англії, у 1016 році військова знать і духовенство Вессекса й Данелага визнали королём сина Свена Кнуда. Незважаючи на героїчний опір Едмунда Залізнобокого англосаксонські війська були розбиті і країна була об’єднана під владою датської династії Кнута Великого. У період правління Кнута скандинавський елемент в англійській державі різко посилився, а провідні ролі у країні зайняла данська аристократія. На національних зборах в Оксфорді у 1018 році, у яких взяли участь і скандинавська, і англосаксонська знать королівства, було узгоджено умови співіснування двох націй в рамках єдиної держави. Данелаг остаточно увійшов до складу Англії.

[ред.]

Особливості правової системи

Потрійний поділ Англії за принципом права, що застосовувалось, на Вессекс, Мерсію і Данелаг виник за часів правління Кнуда Великого (1016—1035), причому якщо вессекське та мерсійське и право відрізнялись одне від одного лише у незначних тонкощах, то Данелаг являв собою цілком особливу територію англосаксонського королівства [3]. Правова система Данелага базувалась на скандинавському праві. Спроби уніфікації правових систем обох частин держави, хоч і вживались деякими англосаксонськими монархами [4], були непослідовними та не привели до істотного зближення правових систем.

Відмінності в юридичній практиці областей датського права від решти території країни були досить численними. Так, у Данелагу штраф за вбивство людини визначався її соціальним статусом, а не соціальним статусом його сеньйора, як в інших регіонах країни. Тяжкість покарання за злочини, що належали до королівської юрисдикції, у Данелагу була значно вище, а сфера правопорушень, які складали виключну компетенцію королівських судів, — набагато ширшою. Скандинавське походження мали багато юридичних термінів у Данелагу, а також деякі судові процедури (наприклад, «викуп права» звинувачуваним, що бажає захищатись у суді, практика гарантування права власності незалежними особами тощо).

Адміністративний поділ Данелага також відрізнявся від решти Англії. Базовою адміністративно-територіальною одиницею був уепентейк, а не сотня, як в інших частинах країни, а графства на території датського права виникли як області, які займали окремі армії вікінгів у X столітті.

Для північних областей Данелага була характерною власна система вергельдів, що не мала аналогів у англосаксонській Англії та відзначалась особливою деталізацією й колосальними розмірами штрафів за вбивство аристократів [5]. Особливістю «Області П’яти бургів» була розгалужена організаця судової системи: від суду П’яти бургів, через суди графств та уепентейків до судових зборів жителів села. Саме в цьому регіоні прообраз журі присяжних, що складається з дванадцятьох найбільш авторитетних тенов уепентейку, які передавали до суду звинувачуваного і брали участь в ухваленні вироку. Інституція присяжних, яка пізніше стала однією з найважливіших особливостей англійського права, мала скандинавське походження й не була відома в інших областях країни у англосаксонський період.

Тим не менше, неможна сказати, що правова система Данелага була прямо запозичена зі Скандинавії. Так, нічого не відомо про застосування в Данелагу права одалю (невідчужувана родинна земельна власність), що було однією з головних відмінних рис ранньосредньовічного скандинавського права. Слабку роль також відігравали скандинавські тінги — народні збори. Уже законодавство Кнуда Великого, що стосується Данелага, було виключно англосаксонським.

Юридичні особливості Данелага відображали унікальність суспільства, що склалось у східних регіонах Англії, відмінного за етнічним складом та соціальною структурою від інших територій королівства.

[ред.]

Специфіка соціальної структури

Головною відмінністю Данелага у соціальному відношенні була істотна перевага вільного селянства у складі населення, тоді як в інших регіонах Англії доля вільних керлів до XI століття різко зменшилась, поступившись залежному селянству. Вільні землевласники Данелага були нащадками солдат і колоністів скандинавського походження, які осіли на східно-англійських землях у IX столітті. Однак тут зберігся також і прошарок англосаксів, яким угодою 886 року було гарантовано рівноправ’я з данцями.

Маноріальний тип господарства також не набув розповсюдження в областях датського права, а феодалізація соціально-економічної системи протікала набагато повільнішими темпами, ніж на решті території країни. У той самий час, в економічному відношенні Данелаг, а особливо Саффолк, Норфолк та Лінкольншир, був одним з найбільш процвітаючих регіонів Англії: скандинавські переселенці перетворили пустирі й ліси на родючі землі та дещо вдосконалили культуру сільськогосподарського виробництва. На зміну англосаксонській гайді як базовій одиниці земельної ділянки прийшов скандинавський плугленд (англосакс.: plogesland; англ. ploughland), що відповідав території, яку обробляли за рік упряжкою восьми биків.

У середовищі вільного селянства областей датського права виділялась особлива категорія селян — сокмени (англ. sokeman), які, будучи особисто вільними, були зобов’язані виконувати деякі неважкі повинності своєму сеньйору (невелика річна рента, допомога на полях під час збирання врожаю). Сокмени мали повне право власності на свої земельні наділи й могли розпоряджатись ними на власний розсуд, стосунки сокмена зі своїм сеньйором були суто договірними, а залежність – вкрай слабкою. Головною особливістю статусу сокменів, яку виражено й у самій назві [6] цього прошарку, було те, що вони подавали позови не до королівського суду, а до суду сеньйора, до юрисдикції якого була приписана територія проживання сокменів. Соціальний контраст Лестершира у XI столітті, з його 2000 сокменів, і сусіднього Уорікшира, де не було жодного сокмена [7], відображав кардинальні відмінності між Данелагом і рештою території країни. Після нормандського завоювання сокмени поступово втратили свій особливий статус та злились із загальною масою залежних селян, однак у Східній Англії й «області П’яти бургів» вони збереглись до пізнього середньовіччя.