Юридичні факти - поняття, види

Юридичний факт - це зазначене в гіпотезі норми права конкретна життєва обставина, що є підставою виникнення, зміни або припинення правовідносин.

Юридичні факти ставляться до так званих юридичних передумов виникнення правовідносин (норма праві, правосуб'єктність, юридичний факт).

Види юридичних фактів:

 По характері наслідків: 

правообразующие, правоизменяющие, правоприпинені;

 По вольовій ознаці: 

події, дії (бездіяльність).

Настання подій не залежить від волі суб'єктів правовідносин (наприклад, загибель застрахованого майна від пожежі або повені).

Дії (бездіяльність) - це зовнішнє вираження волі й свідомості людей (наприклад, складання заповіту, дарування).

Дії підрозділяються на правомірні (дозволені) і неправомірні (заборонені).

Серед правомірних дій розрізняють: юридичні вчинки, тобто дії зроблені без мети породити певні юридичні наслідки (наприклад, знахідка чужої загубленої речі) і - юридичні акти, тобто дії, зроблені з метою породити відповідні юридичні наслідки (наприклад, висновок угоди, винесення судом вироку).

Синонімом «неправомірної дії (бездіяльності)» є «правопорушення» (карне, адміністративне й т.д.).

 По характері дії в часі: 

факти однократної дії (наприклад, повернення позички), факту-стану (наприклад, стан у кревному спорідненні, у трудовому договорі, у шлюбі, непрацездатність і т.п.) - це факти безперервної юридичної дії, які викликають безліч правовідносин.

12) поняття законності та правопорядку

Законність – один із основоположних принципів діяльності державних органів, громадських організацій, роботи посадових осіб і поведінки громадян. Дотримання законності є найважливішим напрямом формування правової держави. Законність – це такий режим державного і суспільного життя, при якому забезпечується повне й неухильне дотримання і виконання законів, підзаконних актів усіма без винятку органами держави, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами. До основних принципів демократичної законності належать: – нерозривний зв’язок, підпорядкування, зумовленість законності режимом демократії; – обов’язковість вимог законності для усіх громадян, посадових осіб, державних органів та громадських організацій; – забезпечення верховенства закону в системі правових актів; – зв’язок законності із загальною та правовою культурою населення, посадових осіб; – єдність законності та справедливості; – встановлення дійового контролю та нагляду за дотриманням законності; – невідворотність відповідальності за правопорушення, будь-які порушення режиму законності. Слід зазначити, що і законність в цілому, і всі без винятку принципи законності мають за мету забезпечення та захист прав і свобод громадян, їх правового статусу. Саме на цю мету зорієнтований режим законності, реалізація якого базується на системі гарантій. Юридичними гарантіями законності є: 1. Чіткість і конкретність норм чинного права, ефективність санкцій, що захищають ці норми. 2. Виконання правосуддя як спеціальної форми універсальної, здійснюваної на основі права та справедливості діяльності суддів, яка забезпечує реалізацію чинного права, захист прав і свобод громадян. 3. Здійснення вищого нагляду за точним і однаковим виконанням законів з боку органів прокуратури. 4. Діяльність державних інспекцій та контрольно-ревізійного апарату, які в межах своєї компетенції здійснюють роботу із запобігання, виявлення та припинення порушень законності у різних сферах державного і суспільного життя. У результаті дотримання режиму законності в суспільстві встановлюється правовий порядок (правопорядок). Правопорядок – це система суспільних відносин, будь-яких інших дій, що мають правове значення, здійснюються в суспільстві у певній відповідності з вимогою норм права. Законність – це принцип діяльності, режим дій і відносин. Правопорядок – це результат реалізації цього принципу, режиму та дотримання законності. Законність і правопорядок перебувають між собою в тісному зв’язку. Зміцнення законності має своїм наслідком більш високий рівень правопорядку. Порушення законності веде до ослаблення правопорядку. Правопорядок є важливою умовою реалізації інститутів демократії, оскільки вони розвиваються на базі всебічного зміцнення законності.

Гарантії законності — це система засобів, з допомогою яких у суспільному житті впроваджується, охороняється і у випадку порушення відновлюється законність.

Всі гарантії законності можна поділити на загальносоці-альні і юридичні. До загальносоціальних відносяться — по­літичні, економічні, ідеологічні та інші. Вони повинні за­безпечуватись політичною і економічною системами су­спільства.

Політичні і економічні гарантії обумовлені закріпленням основ суспільного і державного ладу, основних прав люди­ни, принципів правової держави і громадянського суспіль­ства. Політична і економічна система обумовлюють стабіль­не законодавство, нормальну діяльність правотворчих органів. Ідеологічні гарантії забезпечуються ціленаправленою діяль­ністю держави і суспільства по формуванню високого рівня правосвідомості і правової культури населення і посадових осіб. Формування правової культури може відбуватись сти­хійно і ціленаправлено. Юридичні гарантії законності — це передбачені законодав­ством і державою спеціальні засоби впровадження, охорони і, в разі порушення, відновлення законності.

13) Правопору́шення  — протиправне, винне, суспільно небезпечне або шкідливе діяння (дія або бездіяльність) деякого спроможного суб'єкта, яке спричиняє шкоду інтересам суспільства держави або особи i тягне за собою юридичну вiдповiдальнiсть

Ознаки

Основні ознаки правопорушення:

• поведінка, виражена у дії або бездіяльності;

• суспільна шкідливість або небезпечність;

• протиправність діяння;

• винність діяння;

• юридична відповідальність

Ознаки об'єктивної сторони правопорушення - дія чи бездіяльність, суспільне небезпечні та шкідливі наслідки, причинний зв'язок між ними, місце, час, спосіб, засоби, обставини та умови скоєння правопорушення.

Види правопорушень -класифікаційні групи правопорушень за різними підставами. Залежно від ступеня суспільної небезпечності розрізняють злочини і проступки. Злочин - вид правопорушення, що передбачається кримінальним законом, тобто суспільне небезпечні, кримінальне протиправні, винні дії чи бездіяльність фізичної осудної особи, яка досягла певного віку, що посягають на суспільний чи державний устрій країни, її політичну чи економічну системи, власність, особу, громадянські, економічні, політичні та інші права і свободи особи. Проступки класифікуються як адміністративні, дисциплінарні, цивільно-правові. Адміністративні проступки - такі, що посягають на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи осіб, на встановлений порядок управління; протиправні, винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла певного віку, що за них закон передбачає адміністративну відповідальність. Дисциплінарні проступки - такі, що посягають на дисципліну праці, військову, державну, навчальну та інші види дисциплін; протиправні, винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла певного віку, що за них законодавством (іншими нормативними актами) передбачено дисциплінарну відповідальність. Цивільно-правові проступки - шкідливі, протиправні, винні порушення деліктоздатною особою врегульованих нормами цивільного права майнових і зв'язаних з ними немайнових особистих відносин, а також схожих з ними майнових і особистих відносин, передбачених нормами сімейного, земельного, колгоспного права. Причини правопорушень - комплекс явищ об'єктивного й суб'єктивного характеру, що здатні детермінувати протиправну поведінку суб'єктів права.

Склад правопорушення - сукупність названих у законі ознак, за наявності яких небезпечне і шкідливе діяння визнається конкретним правопорушенням. Такі ознаки мають об'єктивний і суб'єктивний характер. Склад правопорушення криє в собі: об'єкт; об'єктивну сторону; суб'єкт; суб'єктивну сторону. Об'єкт правопорушення - ті суспільні відносини, які охороняються нормами права і на яких посягає дане правопорушення. В юридичній літературі розглядають загальний, родовий, видовий та безпосередній об'єкт. Об'єктивна сторона правопорушення - зовнішній акт суспільне небезпечного діяння, яке посягає на охоронюваний нормами права об'єкт, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди. Ознаки об'єктивної сторони правопорушення - дія чи бездіяльність, суспільне небезпечні та шкідливі наслідки, причинний зв'язок між ними, місце, час, спосіб, засоби, обставини та умови скоєння правопорушення. Суб'єкт правопорушення - індивід чи колектив людей. Індивідуальний суб'єкт - це фізична особа, що є осудною і досягла певного віку. Фізичних осіб поділяють на громадян, осіб без громадянства, іноземних громадян. Розглядають також приватну особу, службову особу, спеціальний суб'єкт. Осудність фізичної особи характеризується тим, що вона розуміє характер своїх дій і може керувати ними. Колективним суб'єктом правопорушення можуть бути юридична особа, державний орган, громадська організація тощо, дії яких зв'язані з колективним винесенням рішень. Суб'єктивна сторона правопорушення - внутрішня психічна діяльність особи, зв'язана зі скоєнням правопорушення. Ознаками суб'єктивної сторони правопорушення є провина, мотив і мета правопорушника.

14) поняття та ознаки юридичної віповідальності

Юридична відповідальність поділяється на перспективну (позитивну) і ретроспективну (негативну).

Перспективна (позитивна) юридична відповідальність — це сумлінне виконання своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

Ретроспективна (негативна) юридична відповідальність ~ це специфічні правовідносини між державою і правопорушником унаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, покладанням на останнього обов'язку зазнати позбавлення волі й несприятливих наслідків особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.

Ознаки ретроспективної юридичної відповідальності:

- державно-правовий примус;

- негативна реакція держави на правопорушення і суб'єкта, винного в його скоєнні;

- обов'язок правопорушника витерпіти несприятливі наслідки за його протиправну поведінку.

Державно-правовий примус - це спосіб державного впливу на суб'єкта правопорушення, що тягне для нього позбавлення особистого, майнового чи організаційного характеру. Державний примус характеризується конкретною діяльністю компетентних органів чи службових осіб, яка включає в себе: а) нагляд за правомірністю поведінки учасників суспільних відносин; б) дослідження обставин діянь, у яких виявлені ознаки правопорушень; в) розгляд справ про конкретні правопорушення; г) застосування юридичних санкцій до винних осіб; д) виконання актів застосування норм права.

Ще однією ознакою юридичної ретроспективної відповідальності є обов'язок правопорушника зазнати несприятливих для себе наслідків за протиправну поведінку. Компетентні органи або службові особи від імені держави покладають юридичну відповідальність у межах санкцій, якими передбачаються види покарань і стягнень.

Усі ознаки є обов'язковими. Відсутність хоча б одної з них говорить про те, що відсутня юридична ретроспективна відповідальність.

Таким чином, слід відрізняти позитивну і ретроспективну юридичну відповідальність. При позитивній відповідальності особа відповідально ставиться до виконання своїх обов'язків і не порушує заборон. При ретроспективній відповідальності до особи застосовується державно-правовий примус, що характеризується засудженням протиправного діяння і правопорушника, і покладанням на нього обов'язку зазнати позбавлення волі й несприятливих наслідків особистого, майнового, організаційного характеру за вчинене правопорушення.