1.3. Передумови в області культури
Об’єднання народів Європи в єдину наднаціональну організацію – результат дії не тільки економічних і політичних факторів. Немалу роль відіграють також загальні культурні традиції, котрі зберігають своє значення, незважаючи на все різноманіття національних культур
Ці традиції складаються з багатьох складових, в тому числі й релігійних. Ще в 1306 р. французький юрист П. Дюбуа запропонував створити в Європі «Християнську республіку». Ця ініціатива вважається історично першим проектом в рамках «європейської ідеї».
Загальне християнське віросповідання в той же період слугувало обґрунтуванням зазіхань римських пап на політичну владу в рамках всієї Європи (з іншого боку, їм протидіяли спроби германських монархів, котрі намагались об’єднати Європу в рамках Священної римської імперії).
Цікаво, що деякі дослідники приписують сам термін «європейці» одному з глав Римської католицької церкви, папі Пію ІІ (1458-1464 рр.) 10. Після падіння Візантії (1453 р.) він, називаючи християн європейцями, закликав їх до спільного захисту Християнської республіки від наступу Оттоманської імперії11.
Незважаючи на розколи і різноманіття течій всередині християнства, ще в 1815 р. в документах створеного по ініціативі російського імператора Олександра І Священного союзу закріплювалось зобов’язання монархів бачити в керованих ними народах лише «членів єдиного народу християнського».
Наряду з релігійною складовою, значення якої на сьогоднішній день дещо ослабло, важливу роль як фактор політичного і економічного об’єднання відіграє загальна правова культура, котра в усіх країнах Європи, більшою (на континенті) чи меншою (Англія) мірою зазнала впливу римського права.
Європейські за походженням, ідеї конституціоналізму, прав людини і поділу влади разом формують той фундамент, на якому здійснюється функціонування політичних установ як в рамках окремих держав Європи, так і всього ЄС12.
Лише у XVIII ст. в результаті комплексної еволюції – культурних процесів Відродження і Просвітництва, політичного оформлення суверенних європейських держав, релігійних конфліктів Реформації та Контрреформації, дії зовнішніх чинників (турецької загрози й відкриття Нового Світу) – ідея Європи як історичної, політичної та культурної спільності утверджується остаточно у формах «рівноваги європейських потуг» і «Республіки гуманістів». У 1751 році Вольтер охарактеризував Європу як «своєрідну велику республіку, поділену на кілька держав, одні монархічні, інші змішані, але всі вони пов’язані між собою. Вони всі мають однакові релігійні засади, навіть якщо поділені на кілька конфесій. Усі вони визнають однакові принципи публічного права й політики, невідомі в інших частинах світу». При цьому визнання Уральських гір як географічного кордону між Європою і Азією (початок ХХ ст.) не зняло питання про політичні та культурні межі європейської цивілізації. Зокрема, проблема належності Росії до Європи і сьогодні є предметом дискусій серед російських і західних інтелектуалів13.
Отже, неабияку роль в процесі європейської інтеграції відіграли фактори в області культури. Рівень культурного розвитку європейської цивілізації сприяв такому перебігу подій.