31.Причини поразки української національної революції 1648-1676 рр. Та її історичне значення.

Була ліквідована українська державність на Правобережжі і усі спроби її відновити зазнали невдачі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Росії.

Незалежну соборну державу в межах етнічних українських земель не було створено. Почалася реставрація феодально-кріпосницьких відносин.

Від воєнних дій, голоду, епідемій, захоплення в ясир, переселення втрати становили 65 - 70% усього населення України, зазнали руйнувань міста і села, було завдано надзвичайно великої шкоди господарству.

Революція 1648-1676 рр., не дивлячись на поразку, мала велике історичне значення:

зумовила формування ідеї утворення незалежної соборної української держави;

привела до відтворення Української держави, частина якої на території Лівобережної України (гетьманщина) проіснувала на правах автономії в складі Росії до 80-х рр. XVІІІ ст.;

вплинула на розвиток національної самосвідомості українців;

сформувала нову політичну еліту, яка стала на захист українських національних інтересів;

збагатила традиції боротьби українців за національне і соціальне визволення;

сприяла розвитку української культури, перш за все, усної народної творчості, літератури, літописання.

Після революції, у ході тривалих війн за панування в українських землях між Росією, Річчю Посполитою, Туреччиною і Кримом, Україна виявилася розчленованою: Слобожанщина, Лівобережжя, м.Київ і Запоріжжя перебували під владою Росії; Правобережжя - під владою Речі Посполитої і частково Туреччини (Поділля). У складі Польщі залишилася Волинь і Галичина.

Розчленування українських земель було закріплено системою договорів між цими державами.

33.Гетьман і.Мазепа: оцінки діяльності.

Мазепа став гетьманом у надзвичайно складний для України час. Українські землі були розчленованими. "Коломацькі статті" 1687 р. (договірні статті між гетьманом і російським урядом) ще більше обмежували автономні права України.

Але своєю політикою Мазепа зміцнив владу гетьмана, сприяв економічному і культурному розвитку України. Свій авторитет гетьман підніс активною меценатською діяльністю - на його кошти збудовано 12 і реставровано 20 храмів, Києво-Могилянська колегія здобула статус академії.

За оцінкою сучасного історика М.Брайчевського, Мазепа був одним із "найблискучіших європейських діячів того часу".

Проте соціальна політика гетьмана виявилася не досить гнучкою. Основну ставку він зробив на козацьку старшину і шляхту, прагнучи перетворити їх у міцний привілейований клас. Відбулося посилення усіх форм експлуатації селян, козаків і міщан, загострення соціальних суперечностей в українському суспільстві.

Головною метою Мазепи було об'єднання України в одній незалежній державі. Великі сподівання гетьман покладав на молодого російського царя Петра I (1689-1725). Між ними склалися надзвичайно довірливі стосунки.

У 1700 році розпочалася Північна війна між Швецією і Росією; остання прагнула отримати вихід до Балтійського моря. Україна надавала активну допомогу Росії у цій війні. Але у 1708 р. Мазепа уклав таємний союз зі шведським королем Карлом XII, спрямований проти Петра I. Передбачалося, що Україна надасть Швеції допомогу у війні проти Росії, а Швеція забезпечить повне звільнення України від влади Москви.

За цей вчинок російські, а потім і радянські історики називали Мазепу "зрадником", а слово "мазепинець" стало синонімом слова "сепаратист".

Які ж причини змусили гетьмана шукати нових зовнішньополітичних орієнтирів?

Петро I виявився прибічником політики жорсткого централізму, прагнув цілком підпорядкувати Україну Російській державі, що не співпадало з прагненням Мазепи розширити самостійність Гетьманщини.

Під час Північної війни Петро I нещадно експлуатував людські і матеріальні ресурси України. Край був економічно виснажений, населення вивозили на будівництво доріг, каналів, міст. Козацьке військо використовували у війні як "гарматне м'ясо".Політика Петра I викликала обурення в Україні, козацька верхівка наполягала на пошуках нового союзника.

У Мазепи були підстави вважати, що цар може пожертвувати Україною, аби забезпечити перемогу у війні і вийти на береги Балтійського моря.

Таким чином, у Мазепи були всі підстави для зміни зовнішньополітичного курсу. Він "зрадив" московського царя не раніше, ніж Петро I зрадив інтереси України. Про зраду ж гетьманом українського народу не може бути й мови.

У жовтні 1708 р. військо Карла XII вступило на Україну. На його бік перейшов Мазепа з 15 тис. козаків, а також 8 тис. запорозьких козаків на чолі з кошовим атаманом Костем Гордієнком. Основна ж маса козаків, старшини, селянства і міщан відмовилася підтримати гетьмана. У цьому була трагедія Мазепи!

Чому ж так сталося?

По-перше, далася взнаки соціальна політика гетьмана. Надто далеко відірвався він від життєвих потреб народу і не користувавася популярністю в народних масах.

По-друге, для народу цей крок Мазепи був несподіваним, а справжні його причини невідомі, адже союз зі Швецією був таємним.

По-третє, Петро I вжив швидкі і рішучі дії проти Мазепи, представивши його зрадником України (за наказом царя гетьмана проклинали у всіх церквах) та залякавши населення України репресіями проти прибічників гетьмана. Царські війська знищили столицю Мазепи - місто Батурин, вирізавши 6 тис. жителів, зруйнували Запорозьку Січ.

У 1708 р. цар наказав обрати нового гетьмана, ним став Іван Скоропадський (1708-1722). Козацьких старшин, які не прибули на вибори нового гетьмана, цар оголосив зрадниками.

Здійснюючи політику терору, Петро I прагнув знищити серед українського населення будь-яку опозицію.

27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва - вирішальна битва Північної війни. Поразка Карла XII та Мазепи стала справжньою національною катастрофою для України. Петру I були розв'язані руки в наступі на українську автономію.

Мазепа разом зі своїми прибічниками знайшов політичний притулок у Молдавії; вони стали першою українською політичною еміграцією. 21 вересня 1709 р. гетьман помер.

Після смерті Мазепи українська еміграція обрала гетьманом Пилипа Орлика, який так і залишився гетьманом у вигнанні. Він склав проект першої Конституції України, що передбачала побудову суверенної демократичної Української держави. Уряд Орлика намагався створити антиросійську коаліцію держав і добитися незалежності України. Але ці намагання виявилися марними - європейські держави не бажали воювати за Україну.

Ліквідація російським царизмом української автономії

Після перемоги в Полтавській битві, Петро I здійснює заходи по ліквідації автономного устрою України. Ось лише деякі з них:

У 1709 р. цар призначив до Скоропадського свого резидента, який мав контролювати діяльність гетьмана;

У 1720 р. було вперше офіційно заборонено українську мову.

У 1722 р. створюється Малоросійська колегія, яка розділила владу з гетьманом.

З 1724 року - після смерті наказного гетьмана Павла Полуботка (1722-1724) - Лівобережною Україною правила лише Малоросійська колегія.

Щодо України здійснюється відверто колоніальна економічна політика. Вільна торгівля фактично скасовується. Українцям забороняється займатися торгівлею з іншими країнами, крім Росії.

Після смерті Петра I (1725 р.) російські імператори послідовно намагалися обмежити українське самоврядування. Але, із зміною імператорів і міжнародної ситуації політика "залізної руки" щодо України інколи дещо пом'якшувалася.