6.4.4. Створення «критичної маси» освічених менеджерів

Під кутом зору умов розвитку менеджменту в Украї­ні можемо визначити слабкі й сильні фактори бізне­сової освіти.

Фактори слабкості (проблеми, бар'єри):

невідповідність загальної вищої освіти сучасним стан­дартам;

нестача викладачів менеджерських дисциплін;

брак достатньої кількості сучасних підручників і методичних матеріалів;

невивченість реальних потреб бізнесу в сучасних менеджерах;

замовлення на відповідні кадрові ресурси не сфор­мульовано;

низький загальний рівень сучасних економічних знань та управлінських навичок у керівників держав­них структур і у «червоних директорів»;

невизначеність державного вибору економічного шля­ху розвитку країни;

невизначеність базових пріоритетів у сферах еконо­міки і неадекватна політика бюджетних асигнувань;

не завжди раціональне використання іноземної тех­нічної допомоги і кредитів для розвитку людських ре­сурсів.

Фактори сили (можливості, потенціали розвитку):

зміна характеру бізнесу створює фатальну нестачу менеджерів і потребу в їхній підготовці, і це стає оче­видним для замовників;

міжнародний бізнес проникає в Україну;

нове (молоде) покоління фахівців охочіше вчиться менеджменту;

студенти і слухачі вимогливо ставляться до якості навчальних програм і до викладачів;

замовники готові платити за високоякісну і відпові­дно дорогу менеджерську підготовку;

швидко розвиваються інформаційні технології та ко­мунікаційні можливості для бізнесменів (менеджерів);

зростають потреби у дослідженнях у галузі менедж­менту та бізнесу, в консультативних послугах.

Як видно з наведеного переліку наявних проблем (бар'єрів) і можливостей (відповідного потенціалу) роз­витку, в Україні наявні освітні потреби для розвитку менеджменту, які спираються на загальноприйняті в сучасному (міжнародному) бізнесі підходи.

Задоволення цих потреб стикається з багатьма ба­р'єрами і проблемами, які перешкоджають нормаль­ному процесові розвитку менеджменту.

Разом з тим в Україні складаються можливості і умови для застосування потенціалу розвитку, зумов­лені як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками. За наявності попиту це уможливлює напрацювання «кри­тичної маси» освічених менеджерів, що є вирішаль­ним чинником розвитку як менеджменту, так і бізне­су, а також економіки загалом, а отже, бази позитив­них соціальних перетворень у суспільстві і державі.

Творцем цієї «критичної маси» повинні стати еконо­мічна освіта взагалі і менеджерська освіта зокрема, як засіб підготовки, перепідготовки й підвищення ква­ліфікації фахівців, які керують бізнесом, економікою і державою взагалі. Першою узагальнюючою працею з менеджментської освіти є книга «Building Manage­ment Education in Ukraine. A Blueprint for Action»,

видана Консорціумом з удосконалення бізнес-освіти в Україні (CEUME), організації, яка зробила дуже бага­то в Україні по згуртуванню навчальних закладів, що займаються підготовкою менеджерів.

Тому так важливо створити в українських менеджмент-школах академічну культуру відповідно до куль­тури міжнародного бізнесу. Адже студенти і люди бізнесу почуватимуться комфортно лише в тому сере­довищі, де існують ті ж самі правила, яких вони на­вчені. Панування спільної бізнесової міжнародної мо­ви (не в лінгвістичному розумінні) — це «транспорт комунікацій». Бізнес-освіта повинна дуже добре зро­зуміти свого замовника (споживача) і, зрозумівши йо­го, повністю задовольнити його потреби.

У Гарвардській бізнес-школі радять не робити «ве­ликих і радикальних змін, коли ваша фірма у кризі. Робіть їх тоді, коли у вас все йде успішно, коли ви ра­дієте успіхам. І тоді зміни дозволять вам уникнути кризи». Це правильно для розвинутого світу, але не повністю підходить Україні. За такою логікою, в Ук­раїні, охопленій кризою, бізнесової освіти не розбуду­єш. Звичайно, її фундамент треба будувати з ураху­ванням вже набутого досвіду (як власного, так і най­ближчих — західних — сусідів) та з розумінням на­явності певної недовіри з боку керівників бізнесу до навчання менеджменту.

Причини їх низької довіри до сучасної бізнес-освіти породжуються такими чинниками:

а) історична пам'ять про те, як їх вчили раніше;

б) завелика орієнтація освіти на теорію як основну частину курсів;

в) недовіра до українських бізнес-шкіл, що нібито копіюють західні підходи, які Україні не властиві (бо інші умови);

г) недостатня, а часом повна відсутність при на­вчанні прикладів із реального бізнесового життя в Ук­раїні.

Еволюційно цих причин не подолати. Тут має бути зустрічний революційний рух. По-перше, Міністерст­во освіти і науки має рішуче відмовитися від хибних

стандартів і стереотипів підходів до трансформації осві­ти в Україні, виявити справжню готовність до форму­вання багатоваріантної політики в галузі освіти, доко­рінного реформування її концептуальних, структур­них та організаційних засад, на ґрунті яких нале­жить вивести бізнес-освіту в нашій державі на рівень розвинутих країн світу. По-друге, навчальні бізнес-заклади, школи (інститути) менеджменту мають бути гнучкими (флексибільними), швидкими (реактивни­ми) та підприємливими, а форми освіти і тренінгів — дуже чутливими до ситуації на ринку. Лектори і екс­перти мають бути висококваліфікованими і розуміти реальне місцеве бізнесове середовище. Керівники біз­несу потребують консультацій та порад в їхніх реаль­них проблемах; відтак бізнес-освіта має створити від­повідний сервіс для них, беручи до уваги їхні як явні, так і приховані замовлення. При цьому треба мати на увазі, що їхні професійні інтереси та бажання вчити­ся менеджменту можуть не збігатися.

І тут визначальною є роль держави. Українська біз­нес-освіта переважно бере до уваги лише явні замов­лення бізнесового середовища, бо приховані замовлен­ня треба ще розпізнати, знайти способи й технології їх вдовольнити. На це в бізнес-освіти засобів уже не ви­стачає.

Хоч у 90-х роках у керівників українського бізнесу і зросло бажання системно навчатися бізнесу, проте ця тенденція уповільнилася через кризові явища в економіці. Відтак керівники бізнесу і надалі прагнуть досягати короткотермінових цілей і швидких відчут­них результатів із курсів та програм, які самі вибира­ють. Наприкінці 1998 р. виник новий феномен: оскі­льки бізнес уразила криза і активність підприємницт­ва впала, багато керівників вирішили скористатися паузою для інвестицій у свій менеджмент через на­вчання у програмах МБА. Та, не зробивши навчання менеджменту перманентним, нам не уникнути нових криз.