6.4.2. Стисла концепція

Увесь попередній аналіз переконливо свідчить, що ос­новним шляхом трансформації економіки, лікування України від «безголовості» є розвиток менеджменту, спрямованого на «добробут для всіх», та розблокування соціальної енергетики передусім через розвиток ос­віти.

Розвиваючи цю тезу у записці «Економічна транс­формація потребує освіти в галузі менеджменту (на прикладі України)» (МІМ-Киів, лютий 1999 р.), д-р Б. Гаврилишин стверджує:

«Зміна економічної системи запроваджує нові пра­вила необхідної управлінської поведінки, але не дарує автоматично необхідного управлінського ноу-хау. Про­рив в ефективному управлінні корпораціями, що при­вів би до позитивної, а не негативної величини, а звідси і до загального економічного прогресу в країні, потребує створення на кількох сотнях ключових підприємств «критичної маси» менеджерів на різних рівнях прийняття рішень і таких, що виконують різні функції, що мали б ті самі знання, поділяли б концепції, управлінську мову та рішучість змінити підприємство. Ці кількасот зразкових підприємств , створили б достатні передумови для змін, які поступово розповсюджувалися б та охопили б усю країну».

У цьому висновку д-р Б. Гаврилишин спирається на досвід великих багатонаціональних компаній За­хідної Європи, який доводить, що для досягнення прогресу в управлінні компанією досить наявності кіль­кох ключових працівників на різних рівнях організа­ційної структури, які мають спільні концепції, мову і мету. Принаймні вимагається, щоб члени правління

розуміли роль правління, щоб керівники вищого рангу знали, як розробляти відповідну стратегію, щоб старші менеджери вміли організувати фінансові, ма­теріально-технічні ресурси, а також кадрових праців­ників для впровадження стратегії в життя, щоб мене­джери середнього рангу послуговувалися всіма аналі­тичними методами сучасного управління, щоб якнай­краще провадити операції.

Спираючись на прецедент в історії, коли у 60-і роки грант Фонду Форда у розмірі 40 млн. дол. США зро­бив неоціненний внесок у розвиток управлінської осві­ти у США, що значною мірою сприяло успіху багатьох американських, а також інших корпорацій у всьому світі, Б. Гаврилишин обґрунтував можливість прори­ву в ефективному управлінні сотнями ключових підпри­ємств України завдяки навчанню 15—20 тис. чол. у системі управлінської освіти і подальшого поширен­ня знань на всі сфери економіки. Для такого прориву треба ЗО—40 млн. доларів США. Такі гроші треба ви­тратити, тому що, як вказує Б. Гаврилишин, «мента­літет і методи, що їх використовують менеджери дер­жавних або корпоративних підприємств, не змінили­ся. Багато хто з них не примножують багатства, а пу­скають їх на вітер».

Звичайно, навчання бізнесу не допоможе, коли ке­рівники підприємств злочинно недбалі, або тоді, коли вони, вступаючи в господарські відносини з представ­никами комерційних структур, керуються зовсім не інтересами держави і підприємства, свідомо віддають розпорядження, внаслідок яких підприємства зазна­ють значних збитків. Інша річ, коли до неефективно­го управління підприємств призводить некомпетент­ність, нестача освіченості.

Головне для бізнесмена, без сумніву, інтелект. Хоча багато хто вважає, що можна робити справу на конта­ктах і зв'язках, але цей ресурс швидко вичерпується. За допомогою зв'язків можна стартувати, але якщо У вас немає ідей, планів і власного бачення довгостроко­вого розвитку свого бізнесу, навряд чи ваше підприємство розвиватиметься успішно. Важливо, з чим ти приходиш у бізнес. Перемагають ті, хто має ґрунто­вну університетську освіту, ступінь магістра бізнес-адміністрування (МБА), досконало володіє англійсь­кою, начитаний, готовий до самовдосконалення.

Проблема в тому, що для самоосвіти залишається замало часу, скаржаться бізнесмени, які не оволоділи головним мистецтвом менеджера і однією з дисцип­лін програми МБА — управління часом. Бо сучасний український бізнес акселератний (швидкорослий). Ча­сто посади, соціальний статус людей зростають швид­ше, ніж розвиваються управлінські навички.

Відомий бізнесмен, учений і політик Богдан Губський, який багато чого досяг у житті, відкрив таєм­ницю свого успіху: «Вся таємниця - добрій і наполегливій праці. Я не сприймаю слів «везіння», «випадок», «удача» — все це ілюзії. У будь-якої люди­ни є шанс щось зробити, щось змінити на краще у своєму житті, але досягти цього вона може тільки/ сама і тільки працею. Іншого шляху просто немає»! Інший бізнесмен, генеральний директор спільного українсько-швейцарського підприємства «Ілта-Київ» Сергій Міщенко, обговорюючи проблеми освіченості су­часних українських бізнесменів, нарікає, що часто не може сказати людині, що для розв'язання якогось питання вона має телефонувати не йому, а його секре­тареві або менеджеру. Почувши фразу: «Це не мій рівень»,— така людина просто образиться! Тому дуже багато часу у менеджерів відбирає рутинна щоденна робота. «Це просто тотальне невміння організовувати діло! ...Недавно зустрічався з керівником великої віт­чизняної компанії. І коли мова зайшла про досить по­пулярну у світі схему розвитку фірми, він не знав, про що йдеться».

Так, не кожен український бізнесмен може похва­литися великим багажем знань. Поверхова обізнаність зі справою, якою він займається,— біда і якоюсь мі­рою провина вітчизняних керівників.

XXI ст. — це виклик, на який треба відповідати на повну силу. Найкращий шлях — учити наших людей правильно «читати світ», розуміти бізнес, його розви­ток, тобто залучити їх до процесу навчання без ба­р'єрів³³⁵. Проте українські менеджменти — держав­ний, приватний і соціогуманітарний,— як влучно за­значив Б. Гаврилишин,— не мають спільних концеп­цій, спільної мови і мети, щоб досягнути прогресу в управлінні своєю компанією та Україною загалом.

Американці розуміють бізнес як процес ліквідації проблем, відтак називають його «мистецтвом зник­нення». Мається на увазі, що бізнес, зафіксувавши проблему, розв'язує її, внаслідок чого вона й «зни­кає»³³⁶. Цього мистецтва треба навчити українських бізнесменів, бо чимало з них поки що розуміють біз­нес як мистецтво уникати економічної і правової від­повідальності.

За останні роки в Україні спостерігається бурхливе зростання шкіл бізнесу, управління, нарешті, ака­демій управління і менеджменту. Це адекватна реак­ція на реальні потреби суспільства. Адже не випадко­во у Європі, зруйнованій війною, починали саме з підготовки висококваліфікованих кадрів для ринко­вої економіки. З цього розпочали і після краху кому­ністичної системи в Центральній та Східній Європі.

Навчання менеджменту в посткомуністичних краї­нах Центральної та Східної Європи є гетерогенним, надто розмаїтим (як у самій країні, так і між країна­ми) та постійно і шеидко змінним, вказує А. Козьмін-ські³³⁷.

Проте, незважаючи на непостійну та аморфну при­роду бізнесової освіти, все ж таки можна виокремити деякі спільні ключові характеристики.

Потреба у навчанні менеджменту стрімко зростає і визначається різноманітністю ключових сегментів ринку:

ТНК, західні компанії у посткомуністичних країнах потребують МБА-програм західного стилю для навчан­ня місцевих менеджерів;

місцеві великі підприємства, що реструктуризуються та приватизуються, потребують місцевих МБА-програм;

нові приватні підприємці потребують підприємни­цьких семінарів і програм, сфокусованих на відповід­ний рівень знань;

управлінці-менеджери середнього рівня потребують програм, сфокусованих на відповідний рівень знань;

випускники шкіл, що шукають фінансово привабли­вих кар'єрних можливостей, потребують сучасної ме­неджерської освіти (програм) (на рівні бакалаврів та магістрів).

Навчання менеджменту все ще переживає труднощі. До них належать:

фінансові труднощі як результат низького доходу на душу населення та кризи державного забезпечення;

нестача кваліфікованих місцевих викладачів (які часто працюють на кількох роботах), пов'язана з не­стачею висококваліфікованих міжнародних програм для докторантів;

нестача місцевих навчальних матеріалів, включаючи підручники, кейси (приклади із життя) та ігри;

незадовільне знання студентами та викладачами іно­земних мов;

бідна інфраструктура, включаючи будівлі, бібліоте­ки, комп'ютерні мережі та бази даних;

брак оригінальних академічних досліджень у сфері менеджменту.

Місцевий уряд, місцеві бізнесові структури та бага­тонаціональні іноземні компанії поки що витрачають обмаль коштів для розвитку навчання менеджменту.

Менеджерська освіта в посткомуністичних країнах Цен­тральної та Східної Європи характеризується низь­кою інституалізацією, нестачею якісного контролю та розвитку стандартів навчання, браком відрегульованої конкуренції. Такі ж проблеми маємо і в Україні.

У турбулентні часи від менеджменту вимагається майстерність у галузі керування інституційними змі­нами. Але стан менеджмент-освіти У цілому не дає

можливості забезпечити таку майстерність. За сього­днішньої системи освіти підготувати менеджерів на рівні вимог турбулентного часу — це ніби сучасних льотчиків-винищувачів готувати на моторних літа­ках. Це — елементарна істина, яку, однак, треба роз­крити, щоб показати, як наша держава, економлячи мільйони на бізнесовій освіті, програє мільярди у біз­несі, штовхаючи народ у злидні.

Розвиток менеджменту і менеджерської освіти в Ук­раїні має базуватися на вже розроблених у розвинено­му світі основах і підходах. У цій справі певною мі­рою можуть прислужитися підручники вітчизняних авторів Б. Андрушківа, О. Кузьміна, Є. Панченка та інших. Проте ці підручники не відповідають на всі запитання і стосуються переважно підготовки моло­дих спеціалістів. Щодо розвитку українського мене­джменту, то він має стати органічною частиною світо­вого процесу розвитку менеджменту, так само як і розвиток українського суспільства має стати органіч­ною частиною світового розвитку. Такі підходи вироб­лені і узагальнені в Європейському фонді освіти — агенції Європейського Союзу, про них можна дізнати­ся з книжки, яку ми вже згадували. На жаль, ця книжка маловідома в українській бізнес-освіті, хоча в ній, без претензій на остаточність, викладено сучасну філософію і методологію бізнес-освіти.

Коли ми говоримо про менеджерів, яких готує Ук­раїна для економіки XXI ст., то краще не скажеш, ніж сказано в доповіді Туринської групи: найближ­чим до характеристики таких менеджерів є образ кос­монавта. «Космонавт добре тренований (і фізично, і ментально); добре освічений (і науково, і поведінково); розвинений (як дослідник і лідер); наскільки пунк­туальний, настільки і творчий; працьовитий і з бага­тою уявою; готовий ризикувати, але пам'ятає про зна­чення дрібниць; технологічно думаючий; стійкий до стресів; такий, що швидко приймає рішення; взагалі — «світла голова», твердо стоїть на землі і реалістично сприймає світ».

Найпевніше, це і є парадигма менеджменту XXI ст. І завдання полягає саме в тому, щоб прищепити на­шим студентам і слухачам здатність гідно відповідати на виклики майбутнього.

«Ми потребуємо менеджерів, спроможних осягнути минуле і водночас здійснити стрибок у майбутнє», сказав професор Анджей Козьмінські.

Ми мусимо вибирати. Маємо визначитись — чого ми хочемо. Зробивши вибір, мусимо упевнитися, з ким впроваджуватимемо у життя свій вибір,— разом досягти мети (виграти) легше, ніж поодинці.