Розділ 6 україна може і мусить стати багатою

6.1. Індекс самовпевненості (рішучості)

Повернімося до проблеми української шляхології. До неї як жанру літератури, тобто сукупності текстів і знань, проектів і планів, можна прикласти характе­ристику головного виконавчого директора і голови правління компанії «General Electric» (GE) Джека Вел­іла щодо впровадження компанією нової стратегії: «На­ша перша система планування (згадаймо «Де добрий шлях?» Левка Лук'яненка.— В. Б.) [...] була динамі­том, коли ми вперше її запровадили [...] Потім кни­ги потовщали. Друк став витонченішим, обкладин­ки потвердішали, малюнки покращились, засідання стали багатолюдними [...] а якість думання — погір­шилась» . Та й на початку розвитку української шля­хології, за винятком публіцистичних творів, що нади­хали працювати, перші системи планування зводили­ся до того, щоб якнайболючіше шокувати населення, а свою невправність влада виправдовувала лицемірно-популістською фразою про «непопулярні заходи»: мо­вляв, українці не можуть збагнути благородні помис­ли верхів про їхній добробут.

Справді, згадані шляхологічні програми на «аукці­он» у 1999 р. для нового Президента вже «потовща­ли». Після появи кількох десятків подібних проектів наступні послання Президента України до Верховної Ради розкривали карти, які Президент до цього яко­юсь мірою приховував, і містили аналіз проміжних результатів і стратегію соціального та економічного розвитку держави на основі передвиборної програми Леоніда Кучми.

Основними завданнями соціальної політики Прези­дент називає зростання в 1,3—1,4 раза реальних доходів населення, створення 1 млн. нових робочих місць (у той час, коли прогнозують безробіття для 7 млн. чол.), поступове підвищення мінімального рівня пенсій до межі прожиткового мінімуму. Планується здійсни­ти адресну підтримку соціально незахищених верств населення, пенсійну реформу, зростання вартості ро­бочої сили, забезпечення доступності житла для різ­них верств населення, поліпшення охорони здоров'я та активну демографічну політику, зміцнення позиці цій середнього класу. Має бути також прийнята про­грама запобігання бідності і програма компенсації зне­цінених вкладів громадян. Обіцяють стимулювати нас до придбання приватної власності та ефективно її за­хищати.

Визначено й економічні пріоритети: промислово-ін­новаційна політика, енергозбереження, реформа в аг­рарному секторі, утвердження України як транзит­ної держави і вдосконалення національної мережі зв'яз­ку. Приділено увагу і зміцненню економічної безпеки країни, водночас базою для подальшого розвитку ви­значено європейський вибір. Нас чекає не лише оста­точна стабілізація економіки, а і її зростання (з темпа­ми приросту ВВП 6—7% щороку), а також бездефі­цитні та реальні державні бюджети.

Винесення цих проектів на обговорення широкої громадськості, заявив радник глави держави А. Галь­чинський, «продиктоване прагненням сформувати ши­року соціально-політичну базу перетворень». За його словами, досвід попередніх років довів, що «успіх у проведенні політики реформ можливий лише на основі формування широкої соціально-політичної бази». Ма­ється на меті «формування економічної платформи консолідації суспільства».

Основний акцент зроблено на тому, що економічна стратегія тотожна передвиборній програмі Президен­та, яку підтримало майже 16 млн. виборців. З огляду на це, Леонід Кучма має моральне право вимагати її втілення від усіх гілок влади, які працюють, зрештою, на українську людину.

Виникають питання:

Як програма Президента сприяє будуванню і наро­щуванню індексу самовпевненості (рішучості) наших людей, тобто впевненості у своїх силах, впевненості, що вони щось можуть зробити?

Чи врахував Президент, наскільки ми хочемо жити у зміненому світі взагалі, а тим більше у світі, який зміниться внаслідок його програми?

Чи знає Президент, наскільки ми хочемо змінити світ, щоб жити у цьому світі, який ми самі змінили?

Найактуальнішим питанням для влади і менеджме­нту у цьому зв'язку є питання, чи існує та частина су­спільства, соціальна база, яка хоче не колись у май­бутньому, а зовсім незабаром краще жити в Україні, що її будує держава за президентським планом?

Чи хочемо ми сьогодні змінювати цю Україну свої­ми справами, своєю працею для того, щоб у ній, у цій зміненій країні краще жилося нашим дітям і онукам?

Це майже філософська тема, але із досить-таки прак­тичним контекстом. Змінений світ буде не тільки і не стільки світ зі зміненими речами, обладнанням, тех­нологіями. Новий змінений світ буде світом із новими людьми, з їхніми ідеями, їхнім стилем життя, їхнім баченням свого сучасного і майбутнього.

От і запитаймо, що ж ми сьогодні робимо, щоб лю­ди були іншими, кращими, продуктивнішими, задо­воленішими від того, що вони роблять, соціально відповідальнішими за цей новий світ? Над цим треба ду­мати, позаяк президентська програма на ці запитан­ня не відповідає, відтак і не робить людей гордими, про що ми дізнаємося з низки критичних публікацій про неї.

Треба робити людей гордими за те, що вони роблять для суспільства. І не лише аргументами і словами. Але не можна допустити, щоб гордість перетворилася на пиху і обернулася проти людей. Хай будуть горди­ми, але не порушують християнської моралі, не чека­ють подяки, котра може прийти сама по собі або й не прийти зовсім.

У кейсі про компанію «General Electric», який розви­вається протягом довгого часу Гарвардською бізнес-школою, сказано, що «самовпевнені (в позитивно­му плані.— Б. Б.) лідери виробляють прості плани, говорять просто і пропонують великі, ясні цілі».

Це треба взяти на озброєння не тільки «верстві» ме­неджерів, а й президентам та урядовцям. Хто гово­рить багато і складно, часом ховає за цим незнання справи й нечіткість мети. Підлеглі часом кивають го­ловами, ніби потверджують: правильно шеф говорить. Як свідчить преса, Президенту кивала майже вся Ук­раїна. Не треба бути пророком, щоб застерегти бага­тьох політиків і урядовців від заспокоєння подібними «киваннями».

Далі у згаданому кейсі сказано:

«Сміливість, навіть самовпевненість, що йде від самовпевнених людей, їхня ясність, що йде через прос­тоту, приводить до однієї з найбільших переваг у конкуренції (для малої компанії) — до швидкості [...]. Просте і ясне повідомлення швидше доходить, проста конструкція (схема) рухає ринок швидше, позбавлення хаосу дає змогу прискорювати процес прийняття рішень [...]. Люди, що перебувають най­ближче до підприємства, краще, ніж інші, знають таємниці успіху».

Проте такої переваги для конкуренції України у світі у президентському плані немає, бо не вказують­ся креатині точки зростання України, які можуть бути виокремлені і внаслідок концептуального проек­тування, а також уже названі, певною мірою, у шляхологічній літературі. Наприклад, Міжнародний центр перспективних досліджень разом з коаліцією «Свобода вибору» і Координаційно-експертним цен­тром об'єднань підприємців України провели серію семінарів, на яких обговорили ключові питання дер­жавної політики в Україні, внаслідок чого було розро­блено цікаву програму «Майбутнє України: план для Президента»²⁶⁸. (Щоправда, президентська команда не повною мірою скористалася цим напрацюванням,

хоч у згаданій програмі містилося чимало ефектив­них заходів для розвитку країни, і передусім — для оптимізації кадрової політики).

Нижче спробуємо визначити важелі, за допомо­гою яких Україна зможе вийти на узвіз до багатства, окреслити напрямки суспільної діяльності для Украї­ни. Передусім треба визначити креативні точки зрос­тання України, тобто ті процеси, ситуації у суспіль­стві, на яких слід зосередити увагу, оскільки їхній стратегічний розвиток буде найефективнішим для сус­пільства.