5.5. Марнотратство коштів державою

Учені й фахівці погоджуються з думкою, що якісне державне врядування — основна складова економіч­ного розвитку. Це переконливо довели співробітники Світового банку Даніель Кауфман, Аарт Краєє і Пабло Зойдо-Лобатон у дослідженні, яке демонструє вплив ефективного управління на результати розвитку — «соціально-економічні дивіденди» якісного управлін­ня.

Важко знайти й золоту середину між успішною діє­здатністю держави і тим станом, коли вона перетво­рюється на Левіафана — і тоді оголошується винною у всіх бідах і нещастях суспільства. Політичні діячі ча­сто-густо живуть паразитично, розбазарюють держа­вні кошти, тобто гроші масового платника податків. Серія гучних скандалів в Україні це доводить. Нероз­винуте в Україні громадянське суспільство не може слугувати виправданням злочинних дій державних службовців та бізнесменів.

Головний податківець М. Азаров правильно вказує, що ми залишатимемося бідними, «поки ми не почне­мо зароблені кошти вкладати у вітчизняне виробни­цтво» . В одному з інтерв'ю він обґрунтовує цю думку таким чином:

«Будь-який бізнесмен, який хотів би інвестувати в чужу країну гроші, запитує себе: «А чому з цієї кра­їни (тобто України.— В. Б.) вітчизняний капітал йде? Чому українець, заробляючи гроші на батьків­щині, прагне розмістити їх у Швейцарії, США, на Кіпрі або Багамських островах?» [...] Поки ми, гро­мадяни України, не почнемо зароблені кошти вкла­дати у вітчизняне виробництво, а будемо прагнути перевести їх у долари і розмістити в зарубіжному банку, вкласти в цінні папери іноземних компаній і стригти з них купони, жоден американець або швей­царець, хоч як би ми його закликали, хоч які б вільні економічні зони створювали, до нас не піде.

Інший, не менш важливий момент. Створюючи осо­бливі умови або надаючи державну підтримку окре­мим підприємцям, ми встановлюємо несприятливий клімат загалом. Консервуємо ще гірший монополізм, ніж був у радянські часи. Постачає, припустімо, од­на компанія ліки, і ми більше нікого на ринок меди­каментів не пускаємо. Для цього сьогодні є різні спосо­би: ліцензії, наприклад, не даємо, дозволу, ще якось інакше «душиться». Адже головна перевага ринкової економіки — конкуренція, умова, за якої можна вкла­дати гроші у виробництво, робити його ефективні­шим, техно логічнішим. Ми підтримуємо структу­ри, що вже склалися, їм віддається перевага, особли­во в доступі до державних ресурсів, але явно «души­ться» все те молоде, ініціативне й нове, що могло б привести у нас до нормального розвитку промисло­вості. Відповідно це призводить до корупції і до того, що зарубіжні інвестори не дуже хочуть з нами зв'я­зуватися. Тому я вважаю завданням державної ваги створити нормальний клімат для підприємців, але, природно, чесних і порядних. Якщо почнуть інвесту­вати у виробництво вітчизняні підприємці, то слідом за ними прийдуть і зарубіжні. Однією з основних складових нормального ведення підприємницької дія­льності є стабільність законодавства. А воно нині змінюється ледве не щодня»²²³.

Задля справедливості потрібно вказати, що до пер­манентної зміни законодавства, про що правильно го­ворить М. Азаров, додається й безперервна зміна ін­струкцій із сплати податків, яка до того ж нерідко су­перечить чинним законам. Політолог В. Каспрук слу­шно зауважив, що «Україні потрібна велика неоліти­чна революція», тобто «від полювання на податки слід перейти до їх вирощування». І Державна подат­кова адміністрація України, її керівництво мали б на­вчитися менеджменту вирощування податків, навіть згладжуючи суперечності й недоречності чинного за­конодавства. Однак внесений до Верховної Ради проект Податкового кодексу, розроблений Державною по­датковою адміністрацією, було відхилено, бо ніхто його серйозно не захищав. Як сказав колишній Прези­дент України Л. Кравчук в одному із телевізійних інтерв'ю, затримка з прийняттям Податкового кодек­су вигідна певним колам, яким вдається досягати та­кої затримки вже 10 років.

Олег Соскін, директор Інституту трансформації сус­пільства, ще 1998 p., характеризуючи діалектику вза­ємозв'язку між податками і бюджетом, зазначив, що «в Україні існує й дедалі поглиблюється суперечність між інтересами широких верств населення і невели­кої кількості кланово-фінансових груп, що перебува­ють при владі і використовують у своїх вузько особи­стих інтересах потужні можливості державної ма­шини: державний бюджет і банки, державні підпри­ємства і їх працівників, карно-поліцейську і податкову системи тощо. Найефективнішими (з погляду кла­ново-фінансових груп) інструментами для пограбу­вання народу сьогодні є податкова система та дер­жавний бюджет України»²²⁵.

Дійсно, скидається на те, що податкова система на­шої держави відверто спрямована на перетворення аб­солютної більшості населення на жебраків. За своєю суттю вона не є системою ринкових економічних ін­струментів, не зорієнтована на підтримання відповід­ного балансу між різними елементами суспільства і держави щодо виробництва, розподілу та привласнен­ня матеріальних благ, послуг, грошей, а навпаки, ви­ступає механізмом вилучення грошових та матеріаль­них ресурсів у тих, хто їх виробляє, та перерозподілу на користь олігархії.

У цій самій статті О. Соскін ставить і таке важливе запитання: «Чиї інтереси захищає державний бюджет?» Його відповідь: «... доходи, отримувані державною ма­шиною від податкових зборів з людей, спрямовують­ся не на підвищення рівня заможності громадян Ук­раїни чи створення умов для розвитку підприємниц­тва, не на розвиток інтелектуальної потуги нацїіл охорону здоров'я і довкілля чи на відновлення мораль­ності і людяності, чи на дошкільну та середню осві­ту, а в основному на задоволення інтересів правлячої кланової олігархії»²²⁶.

Податки і бюджет, нагадує О. Соскін, є два взаємо­пов'язані соціально-економічні механізми. Щоб мати здорову доходну частину бюджету, необхідна здорова та ефективна система податків. Його пропозиції такі: «Податки, які за своєю генетичною основою є абсолю­тним злом, потрібно звести до мінімуму; їхній зага­льний рівень не може перевищувати 10% сукупного доходу. Вони мають бути простими і зрозумілими для використання, їх не може бути більше чотирьох видів». Можна очікувати, що внаслідок таких реформ відпаде необхідність приховувати доходи, зникне ос­нова тіньової економіки, зникнуть і штучні перепони для переливання капіталу з однієї сфери економічної діяльності до іншої; формуватиметься здоровий ме­ханізм капіталотворення на розширеній основі, швид­ко почне розвиватися і стане потужним середній клас; поступово знівелюється штучний поділ суспільства, зникне олігархічна ієрархія, а на зміну державно-мо­нополістичному капіталізмові прийде «народний ка­піталізм»; буде подолано поділ економіки України на три відособлені сегменти: натуральний, на який припа­дає 20% реального ВВП; неформальний (тіньовий) — 50% ВВП; офіційний (так званий державний) — 30% ВВП.

Треба погодитися з висновком О. Соскіна: «Якщо си­туація якісно не зміниться у бік повної лібералізації підприємницької діяльності і створення реальних умов формування та розвитку середнього класу, якщо й далі пануватиме кланово-фінансова олігархія, соціаль­но-економічна система України буде остаточно зруй­нована і почнеться відкрита форма політичного ко­лапсу та ентропії».