2. Український менеджмент сьогодні

Щоправда, за останні декілька років обличчя україн­ського менеджменту та української влади дещо змінило­ся. Наприклад, якщо досі керівники діяли за принципом «виробництво — передусім», то нині дедалі більшу ува­гу керівники приділяють збутові, хоч ця галузь і зали­шається ще слабкою в українському управлінні.

Проте за постсоціалістичні роки управління в Укра­їні в цілому досягло незначних успіхів з погляду його , модернізації і одночасної дезінтеграції з традиційни­ми для України негативними принципами управлін­ня. Навпаки, згадувані нами негативні сторони україн­ського управління були навіть в чомусь гіперболізо­вані. Повільно впроваджується культура корпоратив­ного управління. Крім цього, з'явилися нові «мінуси» українського менеджменту.

4.2.2.1. Латентність великої потреби в менеджерах

Криза управління виявляється, зокрема, у тому, й навіть не зроблено у масштабах країни реальної оцінки значної потреби у менеджерах, яка не заявлена & попит, бо часто й перші керівники не можуть правильно оцінити цю потребу на рівні своїх підприємств

Кількість необхідних Україні менеджерів можна вста­новити тільки приблизно, наприклад, таким чином, відомо, що в 1984 р. інженерно-технічні працівники (ІТП) і службовці становили більше ніж четверту час­тину від усіх зайнятих на виробництві. Разом з тим питома вага керівників різних рівнів у загальній чи­сельності ІТП і службовців, за розрахунками і реко­мендаціями тодішнього НДІ праці Держкомітету з праці і соціальних питань, для середнього підпри­ємства коливалася в межах 34—35%170. Тогочасне злиття інженерно-технічного персоналу зі службою управління в деяку загальну групу (не тільки функці­ональне, а й статистичне) ускладнює розрахунки по­треби в менеджерах.

Отже, можна вважати, що питома вага менеджерів коливається сьогодні в межах 34—35% від загальної чисельності ІТП і службовців.

Соціологічним дослідженням встановлено, що кіль­кість українських підприємств становить трохи більше, ніж 3 млн. З них — близько 33 тис. підприємств се­редніх (51—250 працюючих) і 11 тис. великих підпри­ємств (понад 250 працюючих), тоді як 2 млн. 650 тис. підприємств — це самозайняті особи, які підтриму­ють себе виробництвом і/або розповсюдженням і про­дажем продукції на місцевих ринках171. Спираючись на ці дані та об'єктивні закономірності менеджменту, можна оцінити потреби в менеджерах для економіки «нової ідеології» приблизно як 1 млн. осіб.

4-2.2.2. Нехтування довгостроковим плануванням управління

Переважна більшість українських компаній не зай­мається довгостроковим плануванням своєї діяльності а, відповідно до наших недавніх обстежень, 83% компаній навіть не ставлять перед собою завдання Довгостроково планувати процес управління.

Однією з проблем довгострокового планування як діяльності, так і управління є мала ймовірність точ­ного прогнозу характеру середовища в майбутньому, Проте керівники найуспішніших в Україні компаній стараються нагромаджувати і зберігати інформацію про свою компанію, а також інформацію, що надходить з інших джерел, докладають певних зусиль для розвит­ку методів прогнозування і планування, намагаються укласти еволюційну схему розвитку методів менедж­менту.