7. «Тіньове управління»

Рішення ухвалювалися переважно десь угорі або «в тіні». С. Павленко увів поняття «неформальних управ­лінських взаємодій», назвавши такими взаємодії, зміст яких не зафіксований у нормативній організаційній документації (наприклад, так зване «телефонне пра­во»), або взаємодії, що їх регламентують суперечливі положення, в тому числі й протиправні («чесна зло­чинність»). Цілком зрозуміло, що елімінувати або леґалізувати їх тоді було просто неможливо — переста­ла б працювати вся структура управління165.

7. Калька російського чиновництва

Управління радянського минулого України було каль­кою старого російського чиновництва. Останнє, як вважав, скажімо, М. Огарьов, було головною помил­кою батька цього чиновництва — Петра І. Росія, ЯКУ він застав, була державою-хаосом, якою урядували на татарський манір. Йому здалося людянішим Урядування в європейських державах. Петро І запровадив на російському ґрунті моделі шведської та австрійської бюрократії. У результаті вся гидота татари і німецького бюрократизму,— писав М. Огарьов,'" злилися в єдину гидоту — і Росію обплутала широіса' міцно виткана мережа грабіжництва. Розвиток чиновництва у потворну цілість досяг у Росії таких крайніхмеж, що сам уряд не міг миритися з цим порядком речей166- Втомлена чиновницьким розбоєм, вже Росія М. Огарьова жадала передусім перетворення чинов­ництва.

Але кадрова політика в Росії, а в її затінку — і в Україні, з того часу, коли в 1857 р. майже п'ята част­ка усього державного доходу витрачалася на чиновни­цтво167, за великим рахунком, майже не змінилася.

7. Довічні найми номенклатури

Гарантія повної зайнятості в Україні була подібна до системи довічного найму в Японії, зведеній до абсо­люту. Управління не мало ефективних важелів ство­рення економічної мотивації до праці. Крім того, ос­кільки чиновників влаштовують на роботу інші чи­новники, яким «потрібні не так розумні, як віддані», в Україні утворилося «чиновницьке братство», яке рідко відторгає своїх членів за умови дотримання ними кодексу неписаних правил («я — тобі, ти — мені»).

4.2.1.10. Ризикофобія

У колишньому Радянському Союзі категорія «ризик» була «буржуазним поняттям». Вважалося, що соціа­лістична економіка і ризик — явища несумісні. Сло­во «ризик» на багато десятиліть випало із поля зору науки і практики управління. Тому більшість наших керівників не готові ризикувати168. Лише окремі з них обраховують ризик, застосовуючи математичні методи. Сформувалося не одне покоління управлінців, Яке не вчилося ризикувати. Робота багатьох управ­лінців менш за все була схожа на творчу діяльність. нерідко головною метою керівника було зайняти відповідальну посаду і при цьому ні за що не відповідати 9- Командна економіка і «ризик-тейкери» (люди, бильні до ризику) були зазвичай несумісні, а вираз ініціатива є караною» аж ніяк не скидався на жарт.

Такий, конспективно складений, «букет» основних традиційних характеристик управління в Україні недалекого минулого. Єдиною позитивною рисою українського управління з багатьма застереженнями можна вважати плановість. Але у країні кривих дзе­ркал і вона була перекручена до невпізнання. У ході реформ з таким «букетом» необхідно було рішуче розлучитися, але хоч «процес пішов», та йому ще да­леко до завершення.