2.11. Критерії успішності менеджменту

Модернізація управління вимагає встановлення кри­теріїв, принципів оцінки ефективності управління і розвитку менеджменту. Це вельми складна і теорети­чно неопрацьована проблема, але без її розв'язання, хоча б навіть недосконалого, сподіватися на модерніза­цію управління неможливо. ,

Поняття «розвиток сфери управління (розвиток ме­неджменту)» охоплює всі концепції і види діяльності, спрямовані на підвищення компетентності та ефектив­ності роботи кожного окремого менеджера і груп мене­джерів, включаючи найманих менеджерів, сторонніх консультантів, експертів. Визначаючи це поняття, ав­тори доповіді Туринської групи включають до нього різноманітні види практично орієнтованої підготовки і навчання, спрямовані на розвиток загальної компе­тентності та особистості менеджера в конкретному ор­ганізаційному контексті90. У Туринській доповіді за­явлено, що «поки що не вдалося досягнути загального розуміння концепції розвитку управління [...]. Науко­ву і кількісну модель впливу управлінської освіти на окремих учасників, на поведінку і ефективність індиві­дуумів або колективу, а також на результати діяль­ності компаній або суспільства, як і раніше, необхід­но розробляти і випробовувати»91.

Сучасна практика управління однією з найважливі­ших характеристик діяльності компанії вважає віддачу на інвестиції (ROI). З погляду методології, капіта­ловкладення в управління обчислюються так само, як і капіталовкладення у виробництво чи будь-які інші активи. Відповідно до стандартних бухгалтерських при­писів, розвиток управління — це витрати. Тому за не­обхідності скорочення витрат цілком природною ви­дається відмова підприємств від програм розвитку ме­неджменту92.

Видатний американський економіст А. Маршал вка­зував, що «пропозиція людських ресурсів для розпоря­дження капіталом визначається трьома елемента­ми — наявністю капіталу, наявністю підприємниць­ких здібностей для управління ним і наявністю орга­нізації, за допомогою якої поєднуються перші два еле­менти і забезпечується їх участь у виробництві»93. Досліджуючи валовий дохід від управління (сукуп­ний дохід від другого і третього елементів) і чистий прибуток від управління (прибуток, який добувається тільки другим елементом, тобто підприємницькими здібностями для управління), А. Маршал вказує на ускладнення, які тут зустрічаються, передусім через нечіткість застосованих визначень. Разом з тим, поді­лившись цікавими спостереженнями, методології ви­значення прибутку від управління автор не виводить. У нашій економічній науці про це також не заведено говорити. Хіба що це поняття виникає в контексті принципів управління активами, які належать тому або тому суб'єкту, та отримання прибутку від управ­ління пакетами акцій. Але тут йдеться про інше.

Сучасним напрямом розвитку науки і практики управ­ління є концепція оцінювання ефективності управ­ління не фінансовими вимірниками, які часто-густо краще свідчать про досягнення організацій та перспе­ктивну ефективність управлінських моделей, ніж поточні фінансові показники. Такими ніби невідчутними критеріями оцінки виступають інтелектуальний капітал, задоволення споживача, вплив комунікацій, повнота і комплектність використання інформацій­них технологій.

У сучасних умовах управління на основі знань актуа­лізується ідея В. Трапезникові, згідно з якою результати праці управлінця можна оцінити кількістю і ко­рисністю зібраної ним керівної інформації. З'явля­ються можливості визначення вартості продукції за допомогою єдиного вимірника — кількості інформа­ції. В. Трапезников запропонував формулу визначення продуктивності праці, в якій відбивається міра її за­лежності від таких основних чинників, як фондоозб­роєність і рівень знань. Рівень знань можна визна­чати на основі звітних даних про науково-технічний прогрес (НТП), який, по суті, є свідченням зростання знань про те, як будувати і експлуатувати засоби праці. Досліджуючи, як впливає зростання фондоо­зброєності і НТП на величину національного доходу, В. Трапезников твердить, що ефективність вкладень у НТП приблизно в 4 рази вища від звичайних витрат на продуктивні фонди. Формулюючи основні вимоги до системи управління, теорії управління, він нази­ває зокрема: правильний вибір одиниць виміру, крите­ріїв та оцінок управлінської праці, наявність зворот­ного зв'язку в ланцюгу споживач — виробник, необ­хідність розробки перспективних підприємств майбу­тнього, спрямованих на реалізацію нових технічних ідей.

На нашу думку, доцільно поєднати фінансові, тобто економічні, і неекономічні показники, вимірюючи вплив менеджменту визначенням валового доходу і чистого прибутку від управління та оцінкою кількос­ті і корисності зібраної ним керівної інформації. Але, на жаль, за наявного стану сучасної статистики ви­значити ці величини неможливо. Проте незначний ВВП України і сам по собі яскраво свідчить про ни­зьку ефективність сучасного українського менедж­менту.

Розділ З

ЦЕМЕНТ СУСПІЛЬСТВА

І

Батько й син працюють разом, закладають підвали­ни храму. У розпалі робочого дня батько раптом звер­тається до сина: «Все, годі працювати. Закінчився це­мент». На що син відповідає: «Та ні, ось ще його скі­льки». Батько каже: «Так, синку, але це цемент ни­жчої марки, він не годиться для підвалин». Тоді син пропонує: «Давай все-таки використаємо цей цемент. Ніхто ж не знатиме». «Ні, сину,— заперечує батько,— про це знатимуть двоє людей — ти і я. І як­що через віки у цьому місці підвалина храму дасть тріщину, то я перевернуся в труні».

Історія України, її культура багаті на приклади бракоробства окремих її будівничих, а тріщини від по­кладеного ними неякісного цементу чи й піску насту­пникам доводиться наполегливо і з великими трудно­щами «залатувати».

Які ж чинники забезпечують цілісність суспільст­ва, «цементують» його? Спонтанні механізми коорди­нації і співпраці, ідеологія, відносини власності, мента­льність, надихаючий приклад еліти та її діяльність — ці чинники у своїй сукупності й складають «цемент суспільства», їх і має використовувати менеджмент у повсякденній діяльності. Розглянемо їх детальніше.