2.6. Менеджмент ризику

Ми живемо у світі, переповненому ризиками. Відчут­тя ризику породжує в людини почуття тривоги, іноді близьке до почуття страху. Така природна реакція на ризик, тобто на можливість небезпеки, невдачі, втра­ти. Ризиком називають неординарну дію в умовах не­визначеності з надією на щасливе подолання певної загрози. Значне зростання кількості ситуацій ризи­ку, в які повсякчас потрапляє чи має загрозу потра­пити сучасна людина, розвиток «ризикового бізнесу» (наприклад, ринку ризикового, або ж венчурного, ка­піталу) осмислюється у рамках нових концепцій «суспі­льства ризику». Проблема ризику в управлінні актуа­лізувалася в розвинутих країнах у другій половині XX ст. у зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу, який спонукає керівників усіх рівнів до інно­ваційної діяльності, новаторських, сміливих ініціа­тив. Оскільки ж питання про відчуття безпеки або за­грози — це, передусім, питання знання, то виникла спе­ціальна наука — ризикологія, що вивчає ризик як комплексну проблему.

З'явився і новий розділ менеджменту — «менедж­мент ризику»58. Нині як на Заході, так і у нас широ­ко обговорюються прикладні проблеми ризику59.

Діяльність в умовах ризику дозволяє долати консе­рватизм, догматизм, проте ризик може призвести й До авантюризму, волюнтаризму, суб'єктивізму. Отже, хоч ризик і «благородна справа», не всякі ризиковані проекти доцільно реалізовувати.

Щоб підвищити ефективність управлінських рішень в умовах ризику, застосовують різні методи: «мозко­вий штурм», соціальний експеримент, метод під умо­вною назвою «дикі гуси»; розробляються відповідні Методики підготовки менеджерів.

Так, подоланню ризикофобії, яка особливо властива сучасному українському менеджменту, сприяє відо­мий метод «мозкового штурму». Адже завдяки йому відповідальність за ризик розподіляється рівномірно між усіма членами групи, що зменшує страх перед невдачею. За допомогою соціального експерименту обирається оптимальний варіант управлінських рішень. У практиці зарубіжного менеджменту досить широко розповсюджено метод «диких гусей» — утримування на підприємстві без чітко визначених обов'язків тала­новитих працівників, «підбурювачів» і порушувачів «інституційного спокою», які висувають нові ідеї та оригінальні рішення.

Для запобігання неминучим втратам внаслідок реа­лізації ризикованих рішень менеджментом формують­ся цільові фонди ризику та інноваційні банки. Вони кредитують реалізацію ризикованих проектів, стиму­люючи тим самим створення і освоєння нових техно­логій, та інших нововведень.

Лі Якокка вказував, що коли карають за нормаль­ний ризик, тоді жертвою покарання стає і конкурен­тоспроможність, і прогрес. Тому у деяких японських компаніях гарантується попередній статус і зарплата співробітникам «ризикових» підрозділів, які працю­ють «під ідею», якщо навіть розроблений ними про­ект зазнає невдачі. Фонди ризику сприяють форму­ванню «ризик-тейкерів», тобто людей, які мислять і діють ризиковано, рішуче, але з розрахунком.

Збільшення серед управлінців питомої ваги «ризик-тейкерів» підвищує ефективність діяльності з подо­лання психологічних бар'єрів, стереотипів, що заважа­ють впровадженню новацій, розвиткові ініціативи і новаторства.

Ринок вимагає від кожного максимальної фізичної та інтелектуальної віддачі, він не визнає слабких. Класичний приклад: у США щороку створюється півмільйона нових фірм, але 80% з них стають банкру­тами у перший же рік. Центр економічних дослі­джень «Кредитреформ» у німецькому місті Нойс поблизу Дюсельдорфа (федеральна земля Північна Вестфалія) у своїй доповіді повідомив, що «хвиля банк­рутств у Німеччині уперше за останні сім років пішла на спад. Сплеск банкрутств у ФРН почався в 1992 р. з 11 тис. і тепер тримається стабільно на рівні понад 27 тис. на рік». За даними вчених, 1999 р. у ФРН розорилося 33,5 тис. суб'єктів господарювання — на 1,4% менше, ніж роком раніше. 26,8 тис. з них — приватні фірми. Зменшилося і число робочих місць, утрачених внаслідок розорення підприємств — з 501 до 471 тис. Найнесприятливіша ситуація, як і рані­ше, зберігається в будівельній галузі, на яку у ФРН припадає кожне четверте банкрутство.

Аналогічна тенденція спостерігається і в Європей­ському Союзі загалом, де в 1999 р. збанкрутувало 182,2 тис. підприємств. Це — найнижчий рівень з 1991 р. Поменшало і число робочих місць, що скоро­чуються внаслідок банкрутств,— з 1,6 до 1,4 млн. Од­нак в окремих державах — членах ЄС, як свідчить дослідження, ситуація неоднорідна. Найблагополучніше становище в Нідерландах, де кількість банкрутств поменшала на 24,5%. За Нідерландами йдуть Фран­ція (мінус 24%) і Швеція (мінус 20,7%). На протиле­жному полюсі знаходяться Велика Британія, Ірлан­дія та Австрія, де кількість фірм, що розорилися, зросла в 1999 р. на 21—25 %60.

Отже, ризик — постійний супутник початківців у бізнесі. Варто нагадати, що біля основи маєтностей, Що передавалися з покоління в покоління над багачів, стояли засновники династій, які були завжди готові ризикувати і виграли61.

Але й досвідченим менеджерам не уникнути різних видів економічного ризику і процесу аналізу ризиків.

Українському менеджменту, зокрема, треба оволо­дівати інвестиційним ризик-менеджментом, тобто особ­ливостями управління ризиками в інвестиційній сфері, які визначаються на основі кількісних і якісних характеристик міри ризику. У працях із теорії мене­джменту описано особливості диверсифікації її види,умови застосування в діяльності українських підпри­ємств; методи передачі в управлінні ризиками; стра­хування інвестицій; хеджування62 ризиків. Реалізу­вати системний підхід у ризик-менеджменті і розро­бити комплекс заходів з його реалізації, інформацій­не забезпечення в управлінні ризиками тощо — завдан­ня українського менеджменту6

Теоретичні узагальнення й нові методологічні під­ходи до оцінки ризиків та управління ними, які ви­никають у процесі іноземного інвестування, передбача­ють класифікацію всього спектра інвестиційних ризи­ків, обґрунтування методів кількісної оцінки ступеня ризику, сфери їх застосування та алгоритми розраху­нку. В українських теоретичних працях із цих питань обґрунтовано концептуальні підходи та науково-пра­ктичні рекомендації щодо формування і впроваджен­ня комплексної системи управління інвестиційними ризиками з визначенням її цілей, засобів, методів ме­неджменту, оцінки, стратегії та контролю ризиків. Проведено аналітичну оцінку рівня ризику інвести­ційного середовища України та його впливу на ре­зультати діяльності64.

Так, ризик підвищує рівень адреналіну в крові, але саме за це та за досягнення позитивних результатів менеджерам і платять великі гроші.