2.4. Стратегічний менеджмент як засіб досягнення успіху

Слово «стратегія» грецького походження і означає «мистецтво розгортання військ у бою». Цей військо­вий термін широко вживається в сучасній діловій мо­ві, теорії та практиці менеджменту. Стратегія — на­бір правил, якими керуються в ухваленні управлінсь­ких рішень, щоб забезпечити здійснення місії й дося­гнення цілей організації.

Суть стратегічного управління52 полягає в тому, що в організації здійснюється чітке комплексне стратегі­чне планування, тобто виробляється довгострокова стра­тегія досягнення цілей організації та створюються уп­равлінські механізми для реалізації цієї стратегії че­рез систему планів.

При стратегічному плануванні важливе місце посі­дає аналіз перспектив організації, з'ясування тенден­цій, небезпек, можливостей, а також окремих надзви­чайних ситуацій, здатних змінити тенденції, що скла­лися, аналіз позицій у конкурентній боротьбі.

Щоб опанувати стратегічне управління, необхідно Усвідомлювати передусім особливості організаційної Поведінки, притаманні комерційним або некомерційним організаціям, тісний зв'язок між стилями орга­нізаційної поведінки та видами управління.

Організації демонструють велике розмаїття стилів поведінки, але всі вони є похідними від двох типових протилежних стилів — збільшувального і підприєм­ницького.

Збільшувальний стиль, тобто орієнтований на по­стійне зростання, як свідчить сама назва, характери­зується постановкою цілей «від досягнутого», перед­бачає мінімізацію відхилень від традиційної поведін­ки як всередині організації, так і в її взаємовідноси­нах із оточенням. Організації, що дотримуються цього стилю, прагнуть уникати змін, обмежувати їх. При збільшувальній поведінці зміни проводяться тільки в тому випадку, якщо їх необхідність стала нагальною. Пошук альтернативних рішень ведеться послідовно, ух­валюється перше задовільне рішення. Такої поведін­ки дотримується більшість успішних і стабільних ко­мерційних організацій і фактично всі некомерційні організації у галузі освіти, охорони здоров'я, релігії тощо. При цьому комерційні організації прагнуть до ефективності своєї діяльності, забезпечення раціональ­ного використання ресурсів, некомерційні — схильні до бюрократизації, до збереження певного статус-кво.

Підприємницький стиль поведінки характеризуєть­ся прагненням до змін, до передбачення майбутніх небезпек і нових можливостей. Проводиться широкий пошук управлінських рішень, розробляються числен­ні альтернативи, з яких обирається оптимальна. Під­приємницька організація прагне до безперервного лан­цюга змін, оскільки в них вона вбачає майбутню ефек­тивність і успіх.

Організації набагато рідше вдаються до підприєм­ницького стилю поведінки, ніж до збільшувального. Некомерційні організації використовують підприєм­ницький стиль тільки на ранніх стадіях свого розвит­ку, визначаючи коло своїх завдань, формуючи органі­заційну структуру, тобто в той період, коли вони кон­ституюють свою соціальну значущість. Згодом вони за­звичай переходять до збільшувальної поведінки. Під­приємницької поведінки частіше дотримуються приватні комерційні організації, ефективність яких прямо пов'язана з ринковими випробуваннями.

Досвід реорганізації систем управління організація­ми при переході від одного стилю поведінки до іншо­го показує, що це пов'язано з глибокими змінами, по­требує багато часу і коштів, надзвичайно важко пси­хологічно для людей, позаяк вимагає перерозподілу влади. Це, у свою чергу, пов'язано з необхідністю пе­ребудови організаційної структури, зміни посадових функцій, перерозподілу прав і відповідальності між різними рівнями управлінської ієрархії. Спроби поєд­нати обидва стилі поведінки в одній організації ве­дуть до того, що всередині неї виникають напруже­ність, конфліктні ситуації. Очевидно, що в кожному конкретному випадку необхідно вирішувати, якому стилю поведінки віддати перевагу.

Сучасне тлумачення представляє збільшувальну по­ведінку як консервативну, а підприємницьку — як агресивну, орієнтовану на зростання. Першій власти­ва ментальність працівників «від минулого до майбут­нього», другій — «від майбутнього до сьогодення».

Знання стратегічного менеджменту є необхідним для генеральних директорів, президентів і віце-президен­тів з питань стратегії та розвитку; для підприємців, що вже створили власну справу і потребують поглиб­лення своїх знань; для менеджерів вищого і середньо­го рівнів, які працюють в організаціях різних форм власності і хочуть навчитися управляти ефективніше.

Опанування стратегічного менеджменту є ключовим засобом досягнення стабільного і довготривалого успі­ху та передумовою для ефективного тактичного (опе­раційного) менеджменту.

Стратегічний менеджмент викликає дедалі більший інтерес в організацій, що стикаються з труднощами здійснення принципово нових стратегій. Проте страте­гічний менеджмент в умовах України розвивається ду­же повільно. Нові організації, приватні фірми, корпо­рації нерідко створюються без належного врахування Досягнень теорії та практики стратегічного менеджменту. Потреби у фахівцях із стратегічним мислен­ням дуже великі. Країні необхідна так звана критич­на маса сучасних управлінських кадрів, сучасних ме­неджерів.