13.Теор культурн змін:

А) розкрити основні положення синергетичної моделі;

Б) розкрити зміст поняття «біфуркація»;

В) здійснити порівняльний аналіз синергетичної та лінійної моделей.

Схема культурно – історичного процесу:

А) синергетика – це новий напрямок міждисциплінарних досліджень. Об’єктом синергетики є процеси самоорганізації в різних системах: фізичних, хімічних, біологічних тощо. Засновники синиргетики – бельгійський вченй Ілля Пригожин та німецький фізик Г. Гакен. В культурології застосування синергетики до інтерпретації феноменів культурного розвитку носить характер гіпотези, проте це надає плідну можливість по-новому розкрити механізми соціокультурних змін. З точки зору синергетики культура постає у вигляді нерівноправної відкритої нелінійної самоорганізуючої системи. Не лінійність системи означає множинність шляхів її еволюції.

Б) в процесах самоорганізації виявляється амбівалентна (суперечлива сила) природа хаосу, який може виступати як руйнівним, так і творчим началом. В ситуаціях, коли система сягає певного критичного рівня, вона стає нестійкою – в ній виникає як мінімум 2 й більше можливих напрямків розвитку, станів- атракторів(притягання). Цей стан системи має назву біфуркації(роздвоєння). Ілля Пригожин вважав, що поблизу точок біфуркації випадковість, окремі малі флуктуації(хвилювання) – випадкові відхилення можуть відігравати досить суттєву і навіть визначну роль у розвитку системи. Таким чином, поблизу точок біфуркації, що відкривають поліваріантність розвитку системи, вирішальну роль починає відігравати випадковість. З цього виникає, що такими складними системами як культура не можна нав’язувати траєкторії їхньої еволюції. Синергетика формує уявлення про альтернативність, поліваріантність шляхів розвитку складних систем.

В) якщо лінійна модель має в собі щось фаталістичне, заздалегідь визначене, то синергетична модель надає можливість вибору таких варіантів подальшого розвитку культури, які відповідали б цілям людства.

14. Філософія культури о. Шпенглера:

А) розкрити основні положення теорії культури О. Шпенглера;

Б) визначити зміст поняття «душа» культур;

В) співвідношення культури та цивілізації за О. Шпенглером.

А) Книга німецького філософа Освальда Шпенглера «Присмерк Європи» (1918-1922) мала шалений успіх. У цій роботі Шпенглер виклав головні положення нової теорії культури. Для Шпенглера ідея безперервного прогресу людства, що була притаманною європейському раціоналізму, є неприйнятною. Історія культури може бути представлена як сукупність локальних культур, що виникають послідовно. Шпенглер нараховує 8 культур: єгипетська, індійська, вавілонська, китайська, греко-римська, «магічна» (візантійсько-арабська), «фаустівська» (західноєвропейська) і культура майа. Кожному культурному «організмові» заздалегідь призначений термін (близько тисячоліття), який залежить від внутрішнього житєвого циклу. Помираючи, культура перероджується в цивілізацію.

Б) Культура, підкреслює Освальд Шпенглер, це органічна система духовно-соціальних орієнтирів, що мають здебільшого ціннісну основу, завдяки чому вона здатна піднести людину над буденністю. Існуючи як локальна, кожна культура є унікальною та неповторною, вона має свою національну основу. Локальна культура ізольована від інших, її своєрідність визначається присутньою в ній «душею». «Душа» - це генетичний код культури, саме вона обумовлює винятковість кожної конкретно існуючої культурної форми. Культура стає своєрідним символічним відбиттям душі, саме через культурні феномени душа може себе реалізувати та проявити. Шпенглер робить висновок про відсутність загальної спрямованості історичного процесу. Та наголошує на абсурдності самого поняття «людство».

В) Життя культури – це безперервний процес народження та загибелі роду культурних форм. Кожна локальна культура після народженя та розквіту починає вичерпувати внутрішні резерви своєї душі, і на цьому етапі культура переходить в цивілізацію. Цивілізація, як протилежність культурі, з одного боку, є рівнозначною шпенглерівському поняттю «мертві протяжності», «бездушного інтелекту», а з іншого – лежить у контексті сягаючих Ніцше конкуренцій «масового суспільства». Перехід від культури до цивілізації є перехід від творчості до стагнації (занепаду).