9.2. Національна академія наук (нан) України

Вищим науковим центром нашої країни є Національна академія наук України (НАНУ), що очолює і координує фундаментальні дослідження в різних галузях науки. Заснована НАНУ в 1919 р. у Києві, є державним науковим закладом, який об’єднує всі напрями національ­ної науки і підтримує міжнародні зв’язки з науковими центрами інших країн. Очолює НАНУ президент, який обирається загальними зборами вчених. Вони ж обирають і віце-президентів, вченого секретаря, президію і ревізійну комісію.

НАНУ складається з відділень відповідних галузей наук. Крім галузевих є територіальні відділення ( наприклад, Донецьке, Західне, Південне та ін. ) і територіальні філії.

Галузеві відділення НАНУ об’єднують науково-дослідні інститути, що очолюють розвиток науки цієї галузі знань і в яких зосереджені провідні наукові сили. Крім Національної академії наук України, в країні функціонують державні галузеві академії – Українська академія аграр­них наук, до складу якої входить Науково-дослідний інститут аграрної економіки; Українська академія медичних наук; Українська академія будівництва і архітектури та ін. У складі галузевих академій діють НДІ різного профілю, відповідно до галузі науки.

В Україні функціонують і недержавні спеціалізовані академії, які об’єднують вчених на громадських засадах за профілем їхньої наукової діяльності. До них належать, наприклад, Українська міжнародна академія оригінальних ідей, Академія інженерних наук, Україн­ська технологіч­на академія та ін. Деякі з цих академій мають статус міжнародних. Так, Українська міжнародна академія оригінальних ідей як громадська наукова організація об’єднує вчених, винахідників і раціоналізаторів України та інших країн, що своїми науковими ідеями й винаходами випередили час і зробили вагомий внесок у розвиток науки і техніки. Академія, як і багато інших, має у своєму складі НДІ, видає кілька наукових журналів.

9.3. Наукові ступені, вчені й академічні звання

Основним інтелектуальним потенціалом держави є наукові кадри, зосереджені головним чином в академіях, науково-дослідних інститутах (НДІ) і ВНЗ країни.

НДІ – установи, створені спеціально для організації і проведення наукових досліджень і розробок.

Вищі навчальні заклади (ВНЗ) готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів, наукові й педагогічні кадри для різноманітних галузей економіки; ведуть наукову працю теоретичного і прикладного характеру, що є основою підготовки кадрів з усіх кваліфікаційних рівнів; здійснюють підвищення кваліфікації викладачів вищої і середньої спецшколи і спеціалістів, зайнятих у різноманітних галузях промисловості, сільського господарства, культури та ін.

Наукові ступені доктора і кандидата наук присуджують, а вчені звання професора, доцента і старшого наукового співробітника присвоюють особам, що мають вищу освіту, глибокі фахові знання і значні досягнення у визначеній галузі науки, у педагогічній діяльності.

Доктор наук – науковий ступінь. Присуджується ВАК при Кабінеті Міністрів України особам, що мають учений ступінь кандидата наук, як правило, у відповідній галузі наук, що захистили привселюдно докторську дисертацію в раді ВНЗ або наукового закладу, яким надане право прийому і захисту докторських дисертацій. Дисертація на здобуття ученого ступеня є кваліфікаційною науковою працею, виконаною особисто у виді спеціально підготовленого рукопису або опублікованої наукової монографії. Вона містить висунуті автором для привселюдного захисту науково обґрунтовані теоретичні або експериментальні наукові положення, характеризується єдністю змісту й свідчить про особистий внесок здобувача в науку. Доктор­ська дисертація являє собою значну наукову працю (обсягом основного тексту в межах 250-300 друкованих сторінок), в якій наведені результати виконаних автором досліджень. Вона має відповідати одній з таких вимог: а) містити нові науково обґрунтовані результати у визначеній галузі науки, що за сукупністю розв’язують важливу наукову проблему; б) відбивати факт здійснення нових науково обґрунтованих розробок у визначеній галузі науки, що забезпечують розв’язання значної прикладної проблеми.

Кандидат наук – перший учений ступінь, що присуджується з 1934 р. особам із вищою освітою, які склали кандидатські іспити і захистили кандидатські дисертації. Дисертація на здобуття ученого ступеня кандидата наук являє собою кваліфікаційнну наукову працю обсягом основного тексту в межах 100-150 друкованих сторінок (для суспільних і гуманітарних наук 140-180 сторінок), оформлених відповідно до Державного стандарту. Вона має містити проведені автором дослідження, що відповідають одній з таких вимог: а) містять нові науково обґрунтовані результати, що за сукупністю вирішують конкретне наукове завдання, яке має значення для визначеної галузі науки; б) містять нові науково обгрунтовані або експериментальні результати, що за сукупністю є істотними для розвитку конкретного напрямку розвитку галузі науки.

Професор (від лат. proffesor – викладач) – учене звання, посада викладача ВНЗ. Звання професора присвоюється Атестаційною Колегією Міністерства освіти і науки України. Учене звання професора присвоюють докторам наук, що працюють у ВНЗ 3-4-го рівня акредитації і прирівняних до них закладах післядипломної освіти, в наукових закладах НАН України і ряді галузевих академій, НДІ і прирівняних до них організаціях, міжгалузевих, галузевих науково-технічних комплексах і міжгалузевих об’єднаннях на посадах завідувачів кафедр, професора, ректора (проректора з навчальної і наукової роботи). Це звання присвоюється також особам, що обіймають посади завідувача (начальника) науково-дослідного відділу, головного (старшого) наукового співпрацівника або директора, заступника директора, вченого секретаря, які мають вчене звання доцента, і стаж педагогічної (наукової) роботи не менше 5 років, друковані наукові й науково-педагогічні праці (не менше 10 праць, у тому числі монографії), опубліковані після захисту докторської дисертації, і які підготували не менше 5 кандидатів наук і залучені до педагогічної діяльності.

Старший науковий співробітник – учене звання і штатна посада в НДІ і ВНЗ. Присвоюється рішенням колегії ВАК при Кабінеті Міністрів України.

Доцент (від лат. dosens – навчаючий) – учене звання і посада викладачів ВНЗ ряду країн. Присвоюється Атестаційною колегією Міністерства освіти і науки України.

Учене звання доцента присвоюють докторам і кандидатам наук, що обіймають посади доцента, професора, завідувача кафедри, ректора (проректора з навчальної і наукової роботи), у ВНЗ 3-4-го рівня акредитації і прирівнених до них закладах післядипломної освіти. Претенденти на звання доцента мають успішно відпрацювати на зазначених посадах не менше року, мати стаж педагогічної роботи у ВНЗ не менше трьох років і п’ять надрукованих науково-методичних і наукових праць, що використовуються у педагогічній практиці й опубліковані після захисту дисертації в головних (фахових) наукових виданнях України та інших держав.

Особливе значення має членство в академії, що дозволяє мати академічне звання.

Академік – дійсний член НАН України і деяких галузевих академій. У НАН України існує також звання почесний академік. Членство в академії свідчить про визнання великих досягнень у розвитку науки.

Член-кореспондент – академічне звання, що надається вченому, обраному загальними зборами якої-небудь академії до її складу без права ухвального голосу з деяких кадрових та організаційних питань (на відміну від дійсного члена академії). Практикується в країнах СНД і деяких інших країнах. Право на висування кандидатів у члени-кореспонденти за видатні успіхи в розвитку науки мають наукові заклади, громадські організації й окремі особи. Член-кореспондент обирається таємним голосуванням у відповідних відділеннях академій наук і затверджується загальними зборами академії.