1.5 Сучасні нації й нестабільність біосфери
На жаль, цю історичну можливість людство не використало. Нестримне споживання природних ресурсів планети та не менш інтенсивне її забруднення призвело до нестабільності біосфери Землі. Суть цієї нестабільності полягає в тому, що Земля разом із Сонцем (сонячною енергією) вже не встигають виробити чи регенерувати ті мінеральні та біологічні ресурси, що їх споживає розгодоване людство. Кожне покоління людей залишає наступному біднішу й бруднішу планету, ніж саме свого часу застало. Цей процес став можливим і розпочався 100–200 років тому завдяки бурхливому розвиткові техніки; водночас він зумовив становлення й зміцнення національних держав як суб’єктів безкомпромісної боротьби за природні ресурси.
Виходить так, що саме тоді, коли людський розум підпорядкував собі все життя на Землі, людям забракло розуму. Його вистачає на технічний прогрес, на розвиток потужних національних держав, на розбудову собі штучного комфорту, але не вистачає на те, щоб заглянути на кілька десятиліть уперед і погамувати наші тваринні інстинкти (які нікуди не зникли і, як завжди, фактично визначають головні мотиви людської поведінки).
Таке становище склалося саме внаслідок того, що найпотужніші етноси світу відмовились від надто повільного природного розвитку, від природних способів життя, і спокусилися побудовою не етнічних, а політичних національних держав. Цього вимагала логіка міжетнічної боротьби за (обмежені) ресурси. І це вплинуло на процес еволюції земної біосфери ще крутіше, ніж свого часу приручення вогню.
1.6 Національне становлення України
Дилема – будувати етнічну чи політичну державу – стоїть і перед Україною. Спокусливий взірець США, Канади, Австралії та й інших країн, де етнічна належність громадянина має не більшу правову вагу, ніж, скажімо, колір його волосся, вабить Українців саме на шлях створення політичної держави й політичної нації. Приклади етнічних держав, таких як Японія, Китай, Афганістан, Індія, Грузія чи Зімбабве, менш переконливі й не можуть конкурувати з політичними гігантами. Отже нам, Українцям, дуже кортить створити в себе вдома ще одні США або хоча б щось схоже на Європу.
Нас не бентежить, що світова ієрархія націй будується за принципом сумнозвісних фінансових «пірамід», коли виграє той, хто прибіг першим. Пишається й панує верхівка айсберга, десяток-другий технологічно найрозвиненіших країн; решта слугують постачальниками сировини, робочої сили та найздоровішого генетичного матеріалу для цієї верхівки, а в новітні часи – ще й територією для відходів виробництва та різноманітних експериментів – військових, технологічних, біологічних. Україна вовтузиться на самісінькому дні цієї світової піраміди, але чомусь сподівається на «економічне», а скоріш «політичне чудо».
Чи є для цього об’єктивні підстави? Чи існують якісь альтернативи для України? Як ставитися до цих проблем, якою має бути позиція й діяльність свідомих Українців на шляху розвитку нашої країни і – особливо – її культури?
Коли не відповісти на ці питання, то, принаймні, зосередити на них увагу покликаний цей збірник бесід. Для того щоб допомогти Україні, щоб не грати в ній роль активного споживача та пасивного спостерігача, а почувати себе живою клітиною цього величезного організму і брати реальну участь у його навчанні, розвитку, боротьбі, – для цього Україну треба знати й розуміти. Пізнай себе, і ти станеш вільним – ця мудрість стосується не тільки людини, а й будь-якої живої системи. Україна мусить пізнати й зрозуміти себе. Ще далеко не все втрачено. Кажуть: коли б то молодість знала та коли б то старість могла... А чом не спробувати залагодити цю ностальгію? В наших бесідах я розкажу вам те, що знають старші, – а ви, молоді, зробите те, що зможете.