3. Народні свята українців - важливий змістовний фактор виховання учнів
Давні уявлення, культура та язичницька міфологія зумовили ритуальну поведінку праслов`ян, повязану з їх життям та побутом. До появи та у процесі розвитку трипільської культури були сформовані календарно-обрядові традиції, які увібрали в себе особливості природної циклічності, а відтак – різні етапи сільськогосподарської праці [13 с.168].
Традиційними видами господарської діяльності українського народу з давніх-давен були скотарство, рибальство, мисливство, бджільництво. Однак найголовнішим завжди залишалося землеробство. Українці — нація зі стародавньою високорозвиненою землеробською культурою. Населення займалося тут мотичним землеробством ще в епоху неоліту — VI—IV тисячоліття до н. е. Сприятливі кліматичні умови: помірно холодна зима, літо з достатньою кількістю як теплих сонячних днів, так і дощів; родючі ґрунти — переважно чорноземи — з великою місткістю поживних речовин; давні землеробські традиції, культурно-господарські контакти з сусідніми народами — все це зумовило досягнення українців у розвитку традиційної агротехніки, значну варіативність їхніх землеробських знарядь.
Календарно-обрядова творчість – це драматично- поетична система обрядів та ритуалів магічного значення, що супроводжуються відповідними поетичними текстами.
Відповідно до чотирьох пір року, а такоє у період землеробства – приготування до сівби, сіяння, витощування, збирання врожаю, - виділені чотири періоди календарно-обрядової творчості: зимовий, весняний, літній, осінній. Кожен з них має свої особливості. Спільним для усіх є нероздільне поєднання слова та дії, виконання сталих обрядів та повязаних з ними традиційних текстів, які ніколи не виконуються відокремлено від цих обрядів чи в іншу пору року. Зараз календарно- обрядова творчість функціонує, як традиція, що втратила своє сакрально-магічне значення, але поза межами системи давніх вірувань вона незрозуміла.
З цього погляду розглянемо кожен із циклів календарно-обрядової творчості.
Осінній цикл - останній у календарно- обрядовій творчості, він виявляє тісний зв'язок з попередніми, будучи їх тематично-функціональним продовженням. Є кільцем річної обрядності і своєрідним приготуванням до зимових свят.
З вереснем приходить осінь. Для хлібороба це пора споконвічних турбот про озимину; дівчата гадають на щасливе заміжжя. Проте за буденними клопотами не забували в народі і про свята. Старі люди казали: «Як нагуляєшся, то лучче й робиться». Вірили, що у свята працювати гріх. Таким чином чергували відпочинок й працю. [13 c.115].
14 вересня святкують Семена Стовпника. Святий Семен за народними явленнями мав вплив на вогонь, птахів, погоду.
На Сумщині на Семена «засиджували» вечір – гостилися в когось із кравців, шевців, ткачів допізна, щоб при прядінні «не дрімалося».
Існують різні легенди, що Семен у цей день розподіляє горобців по селах. Як не відсвяткувати Семена, то нечистий може наслати горобців на посіви, і ті виб`ють чисто все.
На Лівобережжі виганяли ввечері з хати мух, блох. Робили це полиновим віником. На Сумщині вимітали комашню і ставили біля порога віник, щоб назад не вертали, а ще посипали крейдою від печі до порога – щоб у хаті було чисто.
Друга Пречиста або Введення – в цей день нічого не роблять. Святкують з сусідами, родичами. Особливо урочисто святкують в тих селах, де випадає на Пречисту храм, який на Черкащині зветься «мед», а на Поділля – «празник».
У багатьох регіонах України існує повір`я що на другу Пречисту вужі та гадяки «гріються-сушаться», проти сонця біля води та лісових галявинах. Хто бачить як вони сушаться, треба кинути поміж них червоного пояса і вклонитися; зміїний цар скине корону на пояс. Ту корону треба носити в пазусі – тоді все буде добре, і в усьому щаститиме.
14 – жовтня святкують найбільше осіннє свято – Покрови. За народними уявленнями, Свята Покрова опікувалася шлюбом, сім`єю, а також мала вплив на тепло, вітер, урожай. Це свято знаменувало поворот осені до зими.
Коли хтось селився в новій хаті, то вхідчини прагнули влаштувати на Покрову, це вважалося доброю ознакою.
Існувало вірування, що Покрова – заступниця молоді, а, отже, сприяє щасливому одруженню. Цього дня дівчат засилали до старостів. Дівчата молилися Покрові, щоб посприяла в заміжжі. На Сумщині прохали: «Свята Покровонько, покрий землю листочком, мою голову платочком».
Дівчата, які довго не виходили заміж, звалися «перестарками» їх неохоче приймали до молодіжного гурту. Молодші сестри дорікали, бо, за звичаєм, доки старша дочка не заміжня, не засилали старостів до молодших.
При проведенні цього свята учні розуміють сутність народних звичаїв, особливо, вже учні старших класів, розуміють основи творчого життя та розуміють сутність народних свят.
Багатовікові спостереження говорять, що погода Покрову сповіщає, якою буде зима. Зокрема , примічали напрям вітру. Якщо він дув з півдня, зі сходу чи заходу – помірну, з півночі – сувору, з морозами [13 c.120].
Зимовий цикл. Святкування Різдва в найдавніші часи виливалиси у послідовні релігійні містерії, що здійснювалися процесіями жерців, перевдягненими у спеціальні маски, які були уособленням духів та божеств.
13 грудня - відзначали Андрія. Святого вважали покровителем молоді, який сприяв щасливим шлюбам. Дівчата пекли пампушки з пшеничного тіста. Для цього кожній дівчині треба принести тричі з криниці воду в роті, щоб замісити свою пампушку. Хлопці підстерігали дівчат, смішили, тому дівчатам треба було й по декілька раз збігати до криниці.
Майже по всій Україні дівчата ввечері на Андрія сіяли біля криниці чи біля межі коноплі, примовляючи:
Святий Андрію!
Я на тебе коноплі сію,
А спідницею волочу,
Бо я заміж хочу.
Були такі й випадки, що й хлопці гадали. Бігли до сусіда на дровітню, хапали оберемок дров, а потім рахували, чи до пари схоплено полін, що означало одруження.
Вже ввечері, коли дівчата вдосталь поворожать, сходилися до них на великі Андріївькі вечорниці – хлопці. На той час вже спечена була й калита – великий корж із медо, горіхами, родзинками. Розігрували кругом нього велике дійство, а потім сідали вечеряти.
Старі люди зауважують прикмету: якщо буде іній на деревах, то буде й добрий врожай на гречку.
6 січня – Святий вечір, який ще називали «Багата кутя». Зранку жінки пекли калачі, хліб, пиріжки. За традицією повинно бути 12 страв. Обов`язково на столі повинні бути такі страви, як кутя, узвар, мед, капусняк, риба, вареники.
Перед вечерею прикрашали «покуття» (місце у правому куті за столом, під образами). Встеляли стіл, лаву найкращим сіном, у кутку ставили необмолочений сніп, який називається «дідух».
Наступного дня діти носили вечерю хрещеним батькам, дідові, бабі. Їх частували, обмінювали вечерю, даючи взамін калачі, солодощі, а ще – подарунки та гроші.
Як смеркне починають ходити колядники. Вигукуючи: «Добрий вечір, пане господарю! З Різдвом поздоровляєм, а за цю вість – ковбас шість, лантух вівса, на верх ковбаса. На печі в куточку – гроші в черепочку. Треба їх взяти і колядникам дати! Добрий вечір!»
Серед найдавніших різдвяних містерій, що збереглися й до наших днів, «водіння кози», що відбівається у щедрий вечір. Нині по хатах ходить гурт парубків, один з них виконує роль кози, одягнутий у вивернутий кожух з прилаштованими рогами. Коза є символом добробуту та родючості. Співають щедрівки з побажаннями врожаю, добра, щася в родині. Славлять господаря, його дружину, дітей [13 c.94].
Одніє з найпоширеніших щедрівок є «Нова радість стала», яка залишилася й по нині.
Нова радість стала, як на небі хмара:
Над вертепом звізда ясна
На увесь світ засіяла.
Пастушки з ягнятком
Перед тим дитятком
На колінця упадуть,
Христа-Бого вихваляють:
«Ой, Боже, наш Боже!
Ти небесний царю!
Даруй літа щасливі!
Цьому господарю».
15 лютого – Стрітення. Цього дня казали в народі, що зима з літом бореться: «Зима приходить із пирогом, а Літо з батогом» [13 c.94].
На Стрітення святили воду в церкві воду і свічку, яку називали. Її запалювали коли хтось вмирав, і вкладали вмираючому в руки, а ще у грозу, щоб захистити оселю від блискавки.
Весняний цикл. Святкування весняного періоду є продовженням зимових містерій. Основу весняного циклу становить підготовка до сівби, оранки, оспівування польових робіт. Метою таких обрядів було накликати швидкий перехід веcни й тепла і задобрити духів поля та дому, від яких, на думку предків залежав урожай та добробут.
За давньою традицією наш народ зустрічав весну з особливим настроєм, адже його хліборобська душа була надзвичайно чутливою до всього живого, що пробуджувалося з весною до нового життя.
Міфічний образ богині Весни поставав в уяві наших предків в образі прекрасної молодої дівчини або молодиці, тому що саме жінка дає початок життю.
Початок зими пов'язували наші предки зі святом Сорока Мучеників. Воно святкується 22 березня. У цей день, говорили в народі, птахи прилітають із вирію і приносять весну. Діти повинні зустрічати птахів, тому на уроках трудового навчання діти виготовляють будинки для птахів, які потім відносять до лісу, чи парку та повішають на дерева. Саме починаючи з шкільних років в дітей закладаються основи дбайливого ставлення до природи, навколишнього середовища. Господині, щоб відзначити цю подію, пекли тістечка у вигляді пташок і роздавали дітям, "щоб птиця водилася". За народним повірям , сорока на Сорок святих зносить сорок прутиків і кладе їх навхрест на гніздо. За легендою сорок святих чистять небо від снігу; кожен з них кине по лопаті, ото й сніг часто йде на свято.
У святах весняного циклу акцент робиться на культ предків, що набуває свого найвищого вияву у Великдень – час поклоніння роду та померлим родичам. Існує безліч звичаїв, традицій та обрядів святкування Великодня. Десь вони ще збереглися, десь лише тліють, якщо взагалі не згасли [13 c.181].
Готувалися до Великодня протягом усього великого посту. Жінки розписували писанки. Крім писанок, на Великдень готували крашанки – варені яйця, зафарбовані в один колір.
До готування крашанок потрібно залучати і дітей, адже відбувається формування світогляду, розвиток естетичних смаків, формування світогляду. Розвивається в дітей мислення, уява.
Дуже важливим і традиційним було великодні пасхи. Їх пекли кілька днів: у четвер пекли "золоті" паски – для воскреслого Христа, у п'ятницю – білі паски – на пам'ять про покійних, а в суботу – з простішого тіста – паски "для людей".
У суботу ввечері господиня ладнала кошик зі стравами, які несла святити до церкви.
Воскресні торжества починалися обходом довкола церкви в супроводі дзвонів. Після утрені відбувалось освячення, і господарі з освяченим йшли додому. Перш ніж зайти в хату обходили із свяченим тричі есе господарство, щоб усе сповнилося радістю Воскресіння. Зайшовши до хати, вітали всю родину, "христосувалися", а потім сідали "розговлятися".
Здавна вважалося, що українці дуже гостинні та щедрі. Тому, за традицією, пригощали в цей день кожного, хто заходив до хати, влаштовували обіди для бідних, давали щедрі пожерти на добродійні та громадські цілі.
Найефективнішим з виховної точки зору є активна участь дітей разом із батьками, вчителями готуватися до цього свята. В школі провести виховний захід, який сприятиме кращому осмисленню учнів морально-естетичних якостей. На уроках образотворчого мистецтва, зокрема в початкових класах, розмальовувати писанки, а в старших класах провести виховні бесіди, щодо значення Великодня в їх житті, як святкують в їх сім`ях. Це сприятие кращому засвоїнню знань та розумінь учнів про свято весняного циклу, зокрема, Великдень. Літній цикл. Призначення народних літніх урочистостей, фольклорно-календарної обрядовості — уславлення, поетизація розквіту і краси природи, збирання врожаю, турбота про його збереження, побажання і оспівування добробуту людини, її вільної праці.
Велике виховне значення мають звичаї та обряди, пов'язані з "зеленим святом" (інші назви — клечальна неділя, трійця), а також із святом Івана Купала. Скільки життєвостверджуючих і високопоетичних пісень, легенд, переказів оживають у народній пам'яті в дні підготовки і відзначення цих свят! Скільки дотепності і кмітливості, винахідливості, одним словом, творчості проявляється в процесі виконання обрядів на честь цих свят!
На "зелене свято" заквітчують свою домівку (хату, кімнату) квітами, підлогу встеляють рутою — м'ятою, духмяним чебрецем, іншим зелом. Клечальна неділя — це вшанування царств рослин, "зеленого дому", в якому живе людина. Завдяки цьому святу учні глибше усвідомлюють і відчувають свою єдність із природою, красою рідного краю[13 c.183].
Необхідно залучати дітей до вирощування рослин, які застосовуються у процесі святкування цієї дати, щоб не збіднювати флору рідної місцевості. Активна участь учнів у святі виховує в них бережливе ставлення до природи, її краси. На власному досвіді вони глибше відчувають, що затишок, зручність, краса і гармонійність життя залежать від того, якою мірою зберігається природа — наш "зелений дім".
Високої естетики і моралі, глибокого ліризму і життєвого оптимізму сповнене свято Івана Купала, яке святкують з 6 на 7 липня. Готуючись до нього, учні дізнаються, що наші далекі предки відзначали це свято в день літнього сонцестояння, коли природа у своєму розвитку сягала апогею.
Це свято чарівної краси, добра, невичерпної фантазії, дотепів, жартів, легенд, пошуку щастя, віри в майбутнє. Співаючи, дівчата збирають квіти і плетуть вінки (з нагідок, ромашок, сокирок, м'яти та ін). У цей час хлопці приносять велику і красиву гілку верби, встановлюють її. Дівчата прикрашають гілку квітами, різнокольоровими стрічками, цукерками. Усі танцюють навколо Купала, водять, хороводи, співають. Хлопці готують хмиз, дрова, розпалюють багаття. Лунають жарти, сміх. Міцно взявшись за руки, з жартами і примовками, хлопці та дівчата парами стрибають через купальське вогнище. Під час стрибка руки не можна розмикати: за народним повір'ям у такому разі дівчина восени не вийде заміж, а .хлопець не жениться.
Потім з піснями дівчата ідуть до річки. Кожна з них запалює свічку, закріплює її на своєму віночку. Настає один із найбільш утаємничених і "доленосних" моментів: кожна дівчина обережно, з внутрішнім тремтінням опускає свій віночок на воду і, затамувавши подих, стежить, що буде далі. З цією миттю пов'язано багато народних повір'їв. Так, якщо хлопець, який любить дівчину, попливе і серед інших зуміє вибрати вінок саме своєї обраниці, він може надіятися, що вона вийде за нього заміж. Якщо ж свічка погасне чи вінок попаде в вир і потоне, дівчина впадає в зажуру: адже це погана прикмета.
Цього дня, увечері і вночі розповідають один одному і .в гурті різні прикмети, повір'я, перекази, легенди, бувальщини, пригоди, так чи інакше пов'язані з святом Івана Купала. Учні дізнаються, що в минулому дівчата і жінки збирали в ніч на Купала цілющі трави, а найбільш заповзятливі і відважні, не боячись ніяких страхів, темної ночі йшли в ліс шукати опоетизований народом цвіт папороті. За повір'ям папороть цвіте лише в ніч на Івана Купала, і хто знайде цей чарівний цвіт, той буде щасливий в коханні, у житті [19 c.50].
У процесі підготовки і проведення цього свята учні глибше пізнають духовність попередніх поколінь, дізнаються про їхні надії і сподівання, побут і дозвілля, глибше розуміють творчі основи народного життя. Учні переконуються в тому, що наші предки любили красиве в житті, множили добро, утверджували високу мораль.
Одними з найважливіших віх народного календаря є трудові свята, пов'язані з жнивами. Жнива — найвідповідальніший період у житті рідного народу, який здавна в усьому світі називають Народ-Хлібороб.
Найефективнішим з виховної точки зору в цьому світі є активна участь дітей разом із батьками, вчителями. Іншими краянами в жнивах, в тому числі в зажинках і обжинках. Свята зажинок і обжинок естетично обрамляють жнива як найвідповідальнішу подію народного календаря.
Батьки і вчителі мають сприяти, тому, щоб учні брали активну практичну участь у зажинках і обжинках. Крім цього, на уроках і позакласній роботі школи має широко реалізовуватися програма зажинкових і обжинкових пісень, хороводів та інших компонентів цих традиційних обрядів, а також стимулює учнів до трудової діяльності.
Практична участь учнів у жнивах, зажинках і обжинках, у від повідних звичаях і обрядах залишає глибокий слід v душі вихованців.
За народним календарем закінчення літа знаменує день Маковія, "Першого Спаса", (14 серпня). У цей день можна було востаннє робити хліборобські толоки. За народними спостереженнями, починається відліт у вирій ранніх птахів. У храмах освячують воду, квіти, голівки маку. 19 серпня починається другий, або "Великий Спас". Це одне з найбільших народних землеробських свят. Зібрані овочі, фрукти, ягоди, гриби, мед тощо несуть освячувати до храмів. Це і день, поминання померлих родичів.
У таких звичаях кінця літа - гідність господаря землі, гордість за високі врожаї. Народ освячує, поетизує нелегку хліборобську працю і, як дорогоцінну естафету, передає свою працелюбність, хазяйновитість, творчу підприємливість у спадок підростаючим поколінням. Участь учнів, у таких традиціях, звичаях формує в них пошану до важкої хліборобської праці, вчить розуміти її високу красу.
Кожна людина-трудівник, яка не відірвалася від рідного народу постійно використовує прогностичні функції народного календаря, щоб краще організувати своє життя, господарську діяльність, побут і дозвілля. Тим більше це стосується молоді, у, якої обмаль життєвого досвіду. Тому пізнання народного календаря як прогностика вкрай необхідне для учнів. Вивчаючи прогностичні функції народного календаря, учні вчаться творчому мисленню: вони аналізують, зіставляв географічні, біологічні, метеорологічні і астрономічні фактори, відшукують між ними взаємозв'язки і взаємозалежності, роблять узагальнення, доходять самостійних висновків, які збігаються з народними спостереженнями, прикметами.
У житті часто бувають нестандартні, а то й екстремальні ситуації (в лісі, на воді, вночі тощо), тому глибоке пізнання учнями народного прогнозування, методів і прийомів орієнтації в будь-яких драматичних обставинах сприяє зміцненню здоров'я, попередженню трагічних випадків.
Для кожного учня життєво необхідним є вивчення прогнозуючого потенціалу народного календаря, який стосується змін погоди, уміння знати народні прикмети: "Вінця навколо сонця — на дощ", "Небо над лісом посиніло — буде тепло", "Зірки стрибають — на мороз", "Не до Різдва йде, а до Великодня: вночі тріщить, а вдень плющить" та ін. [20].
Народні передбачення сприяють правильному веденню господарства, готують учнів до самостійної трудової, виробничої діяльності. Наприклад: "Дощ на зелені святки — будуть великі достатки", "Сонце в кругах — до урожаю", "На стрітення обертається птиця до гнізда, а хлібороб — до плуга" тощо.
Народний календар як прогностик визначає також строки, в які найдоцільніше і дорослим, і молоді займатися побутовими справами, проводити дозвілля, реалізовувати певні норми, стиль і спосіб поведінки. Наприклад: "З Юрія хороводи, з Дмитра — вечорниці", "Великий піст усім прижме хвіст", "Прийде Влас – з печі злазь" та ін.
Календарні прогностичні спостереження, мудрі настанови народу привчають учнів все глибше розуміти природу рідного краю, вчасно ставити і розв'язувати природоохоронні завдання, уникати зайвих турбот, ускладнень у житті, не допускати прорахунків у господарських справах.
Матеріали про народний календар як прогностик використовуються на уроках народознавства, рідної мови та літератури, географії, фізики, астрономії, в багатогранній позакласній і позашкільній роботі.
Отже, народні свята є одним з провідних факторів розвитку дитини, її свідомості , формування морально-етичного виховання, вмінь та навичок учнів у навчально-виховному процесі. За допомогою народних свят в школярів формуються уявлення просвята та традиції українського народу. Ми бачимо, що звичаї, обряди існували ще з давніх давен, які дійшли й до нашого часу і становлять невмирущу скарбницю нашого народу.