3.1. Нікчемні правочини.

Однією з головних особливостей нікчемного правочину є відсутність необхідності визнання такого правочину недійсним в судовому порядку. Таким чином, надається можливість відмовитися від виконання зобов’язань без рішення суду, що схоже на інститут неукладеної угоди.

Згідно зі ст. 236 ЦК України, моментом недійсності нікчемного правочину є момент його вчинення. Іноді такі правочини називають «мертвонародженими». Але якщо недійсним правочином права та обов’язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до ст. 216 ЦК України нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов’язані з його недійсністю. Так, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути іншій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення (зокрема, якщо одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) – відшкодувати вартість отриманого, за цінами, які існують на момент відшкодування. Причому якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину контрагенту або третій особі завдані збитки або моральна шкода, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Такі правові наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх вживання або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Слід зазначити, що правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Юристи зазначають, що навіть нікчемні правочини у визначених законом випадках за поданням сторін або заінтересованих осіб можуть бути визнані судом дійсними. Це, наприклад, передбачена ч.2 ст.219 ЦК України можливість визнання судом дійсним правочину, укладеного з порушенням нотаріальної форми¹.

Одна з найпоширеніших підстав нікчемності правочину – дефект форми (тобто недотримання вимог ч. 4 ст. 203 ЦК про вчинення певного виду право-чину у формі, встановленій законом).

Дефект форми може мати місце в двох випадках:

• недотримання простої письмової форми, що вимагається законом;

• недотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення правочину.

Для першого випадку дефект простої письмової форми, згідно з ч. 1 ст. 218 ЦК України, не матиме наслідків недійсності правочину, якщо такі нас-лідки прямо не встановлені законом. Сьогодні законом прямо передбачена нікчем-ність при недотриманні письмової форми тільки для семи договорів, а саме:

• правочинів щодо забезпечення виконання зобов’язання (ч. 2 ст.  547 ЦК);

• договір дарування майнового права та договір дарування з обов’язком передати подарунок у майбутньому (ч. 3 ст. 719 ЦК);

• договір страхування (ч. 2 ст. 981 ЦК);

• кредитний договір (ч. 2 ст. 1055 ЦК);

• договір банківського вкладу (ч. 2 ст. 1059 ЦК);

• договори про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності (ст. 1107 ЦК);

• договір комерційної концесії (ч. 1 ст. 1118 ЦК).

Проте, згідно з ч. 2 ст. 218 ЦК, якщо такі правочини укладені усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила його здійснення, зокрема шляхом прийняття виконання, то у разі спору даний правочин може бути визнаний судом дійсним.