13. Книга в інформаційному просторі держави. Три ланки книговидавничої справи.

Роль книги та друкованого слова у розбудові незалежної України має вирішальне значення, бо формує суспільно-громадську думку, ментальність українського народу, сприяє розвитку економіки, впливає на духовно-культурне життя та відродження українських традицій.

За оцінками фахівців, поліграфічна галузь – одна із найбільш перспективних сфер економіки країн СНД і, зокрема, України. Поліграфічний бізнес завжди вважався досить рентабельним, а книговидавнича галузь займає четверте місце за річним обігом і поповнює мільярдами доларів бюджети розвинених країн.

В процесі своєї діяльності ЗМІ виконує такі суспільні функції:

- збір інформації;

- розповсюдження інформації.

Такі ж функції виконує і книгодрукування.

Традиційна книга – унікальний, універсальний засіб фіксації, збереження, передачі інформації. Вона найбільш пристосована до природних особливостей людського сприйняття.

Книговидавнича справа в Україні занедбана. Сьогодні набуває популярності електронний варіант книги. Українською мовою видається 0,6 книги на 1 громадянина України. В Росії це 3,9, Польщі – 9,5, Німеччині – 12 книг.

У період становлення ринкових відносин (сер. 80-х рр.), книгодрукування було однією з рентабельних галузей виробництва, але 70% коштів йшло в державний бюджет. Видавництва нічим не ризикували – їм передавались замовлення на тиражі. Дефіцит був і тоді, оскільки за таких умов значна частина літератури виявилась незатребуваною.

З 1 січня 1988р. книговидавничу справу було переведено на держрозрахунок і самофінансування.

За даними Держкомінформу, станом на 1 січня 1990 року, мережа книжкової торгівлі в Україні складалась із 1100 роздрібних книготорговельних підприємств загальнодержавної форми власності. Крім того, у сільській місцевості реалізацією книжок займались майже 3000 магазинів та яток підприємств торгівлі «Укоопспілки», а також діяла мережа підприємств «Військової книги» та «Союздруку». Сьогодні ця мережа знищена. У 90-х рр. змінюється форма власності в книговидавничій справі. Кількість видавництв збільшилась, ціни були вільними, а не встановлені держстандартом (ГОСТ). Зростає видавництво «ходових» видань. Встановлюється ПДВ на книги.

Функціонує 20 державних книговидавництв. Літературу випускають: НАН, Спілка письменників, «Молодь» тощо.

В 1997 р. виходить Закон «Про видавничу справу»: звільнення від ПДВ вітчизняних книг і підручників.

У 1998 році українське книговидання досягло рівня 1990 за кількістю назв, проте за тиражами становило тільки 25,9%, книги українською мовою становили 78% за назвами і 32,3 за тиражами.

28 листопада 2002 р. виходить інший Закон ВР «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні»: звільнення від ПДВ і ввізного мита тих товарів, які не вироблено в Україні, але які використовуються на виробничу діяльність і книгодрукуванні. 2002 рік став рекордним за всю історію українського книгодрукування за кількістю назв виданих книжок – 12 444.

У 2002 році частка України у спільному книгодрукуванні з Росією становить 8%.

У 1966-1985 роках випуск книжкових видань здійснювало 24 видавництва, у 1986-1990 – 29 видавництв; у 2000 році – 35 видавництв, видавничих організацій державної форми власності та 367 видавництв і видавничих організацій різних форм власності. У 2002 році – 48 видавництв, видавничих організацій державної форми власності та більш ніж 1 200 видавництв і видавничих організацій різних форм власності.

У 2004 році стався скандал через підняття цін на поліграфічну продукцію. В січні 2004 р. жодна друкарня не видавала книг українською мовою. Наприкінці літа «Буква» відмовляється продавати україномовні книги.

У червні 2006 року уряд затвердив проект розвитку діяльності книговидавництва в Україні: всі видавництва, що працюють в Україні, зобов'язані друкувати видання українською мовою. Дане правило не розповсюджується на класичні твори російської літератури. Виключення також зроблено для підручників і художньої літератури, які видаються на мовах національних меншин, що проживають на території України. Оскільки, щорічно до України ввозилося 70 млн. екземплярів зарубіжних книг – тоді як в країні друкувалося тільки 54 млн. екземплярів книг, з яких 49% припадало на шкільні підручники.

У книговидавничій справі України можна виділити такі основні проблеми:

Перша проблема. Книжкові магазини. Їх не багато, а з кожним днем стає менше і менше. У нормальних європейських столицях завжди в центрі міста є декілька книгарень.

Друга проблема. Багато комерційних книгарень (наприклад «Літера») відмовляються виставляти українську книжкову продукцію на полиці. Якщо продавець відповідає вам, що у магазині відсутня така книга, не факт, що її немає на складі. Безліч українських видавництв стикалися з подібною проблемою.

Третя проблема. Закордонні видання. Наші видавці не можуть заробити гроші на іноземній літературі. Що я маю на увазі? У нормальних західних країнах видавництва купують права на книгу в іноземного автора, а потім друкують її у своїй країні і отримують прибуток. Щороку до України завозиться 120-130 млн. книжок. Переважно з Росії. Ввезли, заплатили податки на митниці і відправили на полиці. Отриманий прибуток не залишається в Україні, а відправляється до видавців, за кордон.

Не можна уявити культурне життя нашої країни без сучасної української книжки. Видавнича справа є складовою інформаційної політики держави і служить для задоволення, насамперед, інформаційних, культурних, освітніх, професійних потреб громадян.

Якщо проаналізувати процентне співвідношення видань, що надходять до книгарень, то стає зрозумілим той факт, що за кількістю назв художня література займає 25 %, дитяча — 15 %, суспільно-політична — 10 %, навчально-педагогічна — 10 %, періодичні видання — 10 %, видання з літературознавства та філологічних наук — 7 %, картографічна продукція — 6%, видання з мистецтва —5 %, природничо-наукова — 4 %, листівки та плакати — 3 %.

У сумарному відношенні найбільша питома вага поставки художньої літератури — 30 %, дитячої — 10 %, найменша — природничо-наукової літератури — 3%.

Існує три технологічно пов'язані ланки — видавництва, підприємства ​поліграфії та книгорозповсюдження.

Проблеми видавництва:

• повністю зруйнована колишня радянська система взаємозв'язків видавництв та книгорозповсюджувальних підприємств;

• видавництву доводиться вирішувати складні питання "де взяти недорогий папір?" та "що друкувати?";

• встановлення конкурентоспроможної вартості, щоб українська книжка добре продавалася та не коштувала дорожче російської;

• високі податки, які не дають змоги вкладати гроші в збільшення тиражів видань та створення нових книгарень, що зачиняються через неприбутковість, а книжки не продаються через відсутність елементарної реклами;

• не відпрацьована система знижок для гуртових та дрібногуртових закупівель.

Книжковим дилерам та книгарням необхідно шукати нові шляхи співпраці з видавництвами та будувати її на сучасних ринкових принципах — вивчення всіх аспектів, пов'язаних з механізмом діяльності книготорговельних підприємств, а також шляхів покращення задоволення потреб споживачів книжкової продукції є однією з головних цілей для майбутнього працівника книготоргівлі.

Книжкова торгівля — це важлива державна справа, яку держава повинна так чи інакше регулювати: стимулювати видання книжок українською мовою, порівняно дешевої літератури для дітей та юнацтва, видання художньої літератури, доступної за цінами широкому колу споживачів; надавати допомогу науковим та навчальним закладам у виданні наукової літератури.

Книжкова торгівля є невід'ємною частиною економіки країни в цілому. Таким чином, вона стикається з вадами та проблемами, що їх зараз переживає наша країна.Роздрібний книжковий ринок в умовах жорсткої конкуренції повинен ставати інформаційно насиченішим, економічно прозорішим і більш технологічним. Такі фундаментальні ознаки роздрібної торгівлі, як ширший асортимент, інформаційне забезпечення, технологічність і спеціалізація визначають книжковому ринку України найреальнішу перспективу для розвитку й виживання.