3. Продуктивні сили суспільства

Як уже зазначалося, продуктивні сили суспільства є сукупністю особистих чинників виробництва, яку складають люди з їх здатністю працювати, та об'єктивних чинників, що включають засоби виробництва, які використовуються людьми у процесі виробництва. Вони виражають активне ставлення людей до природи, що полягає у Матеріальному та духовному освоєнні, видозміні та привласненні її багатств. У процесі функціонування продуктивних сил відтворюються умови існування суспільства та відбувається розвиток самих людей.

Центральне місце у продуктивних силах належить людині з її здатністю працювати і створювати блага. Знання, і виробничий досвід людей, їх працездатність, активність і працелюбність визначають потенції і могутність суспільного виробництва. Провідна роль людей у продуктивних силах, з одного боку, виявляється у тому, що лише жива праця здатна створювати блага. Без неї, як зазначив один з класиків політичної економії, об'єктивні фактори виробництва є мертвою купою речей. З іншого боку, матеріально-речові фактори виробництва є породженням розуму, досвіду та праці людей. Будь-який елемент матеріально-речових продуктивних сил завжди виступає у виробництві як безпосереднє продовження природних сил людей, їх енергетичних здібностей.

Особливе місце у продуктивних силах суспільства займає земля. Будучи об'єктивним фактором виробництва, вона в окремих галузях економіки виступає переважно як засіб праці (це стосується сільськогосподарського виробництва), а в інших — як предмет праці (добувна промисловість). Але в усіх сферах економічної діяльності вона є виробничою площею і матеріальною умовою виробництва. Сили природи є загальним предметом праці. Підпорядкування їх людині примножує продуктивні сили суспільства. До матеріально-речових елементів продуктивних сил належать рівень технологій, наука у межах продуктивного використання її досягнень, рівень організації виробництва.

Отже, продуктивні сили виражають ставлення людей до природи. Рівень їх розвитку визначається ступенем впливу людей на природу, можливостями створення певного обсягу матеріальних і нематеріальних благ та послуг. Він характеризується тим, якими засобами виробництва люди добувають блага, який їх виробничий досвід, що врешті-решт і визначає ступінь оволодіння людиною силами природи. Розвиток продуктивних сил означає все повніше підпорядкування людині стихійних сил природи та зростання продуктивності людської праці, що спричинює збільшення багатства суспільства і становить основу суспільного прогресу.

Розвиток продуктивних сил відбувається під впливом ряду чинників. Це, по-перше, рівень матеріально-речових елементів продуктивних сил. Що потужніші технічні засоби виробництва, що досконаліші технології, то більший обсяг створюваних за їх допомогою благ. Еволюційний розвиток людського суспільства зумовлений, насамперед, змінами у засобах та методах виробництва. Перехід від ручного до машинного виробництва, розвиток науково-технічного прогресу — ось основні віхи, що зумовили розвиток продуктивних сил, піднесення їх до нинішнього рівня. Саме застарілість технічних засобів та технологічних процесів в Україні є одним із чинників; що стримують розвиток продуктивних сил.

Важливим чинником розвитку продуктивних сил є рівень розвитку людини як головної продуктивної сили. Як уже зазначалося, від стану людини, рівня її знань, працездатності, виробничого досвіду значною мірою залежить використання об'єктивних чинників виробництва і його результативність. Особливого значення набуває ця обставина за сучасних умов, коли різко підвищується рівень технічної оснащеності виробництва в результаті науково-технічної революції. Зміни у технологічному базисі виробництва під впливом НТР спричинюють зміну ролі людини у виробництві. Це виявляється у зростанні ролі розумової праці, її інтелектуалізації. Відображенням зростаючої інтелектуальної насиченості праці є істотне підвищення загальноосвітнього та професійного рівня працівників. Так, у США мінімальна тривалість освіти робітників досягла 14,5 року. За сучасних умов вважають, що інвестиції у людину, людський чинник є одними з найвигідніших.

Третім чинником розвитку продуктивних сил є рівень організації виробництва. Остання виступає в організацій-но-економічній формі, через яку реалізується суспільна продуктивна сила людини. Вона виникла внаслідок усуспільнення виробництва на основі поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва. На сучасному етапі розвитку людського суспільства роль цього чинника істотно зростає. Це виявляється, насамперед, у зростаючій ролі управління виробництвом, підтвердженням чого є розвиток і поширення таких наук управління вироб­ництвом, як менеджмент і маркетинг.

Серед організаційних чинників розвитку продуктивних сил важливе місце посідає суспільний поділ праці. Це процес диференціації трудової діяльності, що спричинює відособлення і співіснування різних видів діяльності. Поділ праці виступає такою формою організації суспільної праці, при якій окремі групи виробників закріплюються на тривалий період часу за певними видами виробничої діяльності.

За економічним критерієм виділяють загальний, частковий та одиничний поділ праці. Загальний поділ праці — це розмежування суспільного виробництва на такі сфери, як промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, сфера послуг. Поділ праці між підприємствами становить частковий поділ. А поділ праці всередині підприємства між: його структурними підрозділами є одиничним, або технологічним, поділом праці. За територіальною ознакою виділяють такі рівні поділу праці: у межах підприємства, між різними підприємствами, між різними регіонами країни і між різними країнами (міжнародний поділ праці).

Формами поділу праці виступають спеціалізація та кооперування виробництва. Під спеціалізацією виробництва розуміють відособлення і створення підприємств і галузей для випуску однорідної продукції. Вона полягає в уніфікації створюваної продукції і посиленні технічної однорідності виробництва. Розглядають три види спеціалізації: предметну, подетальну (агрегатну) та технологічну (стадійну). При предметній спеціалізації виробництво окремих видів продукції зосереджується на окремих підприємствах чи галузях. Подетальна спеціалізація передбачає зосередження на виготовленні окремих деталей та вузлів (наприклад виробництво шин). А технологічна спеціалізація — це виконання окремих технологічних процесів (наприклад виготовлення поковок).

Другою формою суспільного поділу праці є кооперування виробництва. Це встановлення постійних економічних зв'язків між спеціалізованими виробниками, які спільно виготовляють певну продукцію, але зберігають економічну самостійність. Відповідно до видів спеціалізації розглядають предметне, подетальне та технологічне кооперування виробництва. Слід зазначити, що на основі кооперування за сучасних умов виробляється переважна більшість продукції.

Значення поділу праці як чинника розвитку продуктивних сил полягає в тому, що він дає змогу ефективніше, раціональніше використовувати ресурси, бо істотно підвищує продуктивність праці. З одного боку, поділ праці дає змогу людині зосередитись на якомусь виді праці й у ньому удосконалюватись, що підвищує результативність діяльності. З іншого — з'являється можливість використовувати переваги, що створюються природно-кліматичними умовами. Слід зазначити, що одним з перших в економічній теорії роль поділу праці як чинника розвитку продуктивних сил обґрунтував Адам Сміт.