3. Міжнародна торгівля та її особливості на сучасному етапі

Однією з найдавніших і найважливіших форм реалізації міжнародного поділу праці і світо господарських процесів є міжнародна торгівля. Міжнародний поділ праці зумовлює регулярний обмін товарами та послугами між різними країнами, який здійснюється через специфічну форму міжнародних економічних відносин, якою є міжнародна торгівля. Це сфера міжнародних товарно-грошових відносин, що є сукупністю зовнішньої торгівлі усіх країн світового господарства.

Міжнародна торгівля є найважливішою формою реалізації принципу порівняних переваг, виступає зворотним боком міжнародної спеціалізації. Вона дозволяє усім країнам розширювати можливості виробництва і споживання, посилювати конкуренцію і таким чином впливати на економічне зростання.

Міжнародна торгівля складається із експорту та імпорту товарів і послуг. Експорт означає, що товари та послуги, вироблені в одній країні, реалізуються поза її межами. Як правило, вивозяться товари, внутрішні ціни на які нижчі, ніж на світовому ринку. Розрізняють видимий і невидимий експорт. До видимого належить вивіз товарів, а невидимим називається надання послуг, створених у даній країні, споживачам із інших країн. Імпорт — це товари та послуги, вироблені поза межами даної країни, але ввезені й спожиті у ній. Імпортують, як правило, товари, ціни на які на світовому ринку нижчі за ціни на внутрішньому ринку.

Основними кількісними показниками міжнародної торгівлі є обсяг світового експорту, обсяг світового імпорту та обсяг світового товарообороту. Зародившись у стародавні часи, міжнародна торгівля на кожному етапі розвитку людства мала свої особливості. Після Другої світової війни у міжнародній торгівлі з'явились певні особливості. По-перше, значно розширився її обсяг. Протягом другої половини XX ст. він у порівняльних цінах збільшився у 17 разів (у 1948 р. — 58 млрд. дол., у 1997 p. — 5,3 трлн дол. США). Характерним є те, що міжнародна торгівля зростала швидше, ніж збільшувався обсяг світового виробництва. Якщо середньорічні темпи зростання обсягу світового виробництва товарів протягом 1948—1997 pp. склали {у порівняльних цінах) 4 %, то світовий експорт товарів та послуг протягом цього періоду в середньому щорічно збільшувався на 6 %.

По-друге, міжнародна торгівля характеризується сталою тенденцією до підвищення цін на світовому ринку. Якщо протягом 1948—1997 pp. обсяг світового експорту в поточних цінах збільшився у 95,4 рази, то у незмінних цінах (або фізичний обсяг) — у 17,2 рази. А це означає, що протягом другої половини XX ст. ціни на світовому ринку товарів підвищилися більше, ніжу 5,5 рази. Важливу роль відіграли інфляційні процеси, що відбувалися у цей період в усьому світі, а також: структурні зміни в самому експорті на користь якісніших і дорожчих товарів.

По-третє, характерною рисою міжнародної торгівлі є зростання ролі розвинутих країн, їх частка у світовому експорті перевищує 2/3. При цьому 4/5 світового товарообороту припадає на торгівлю між цими країнами, а частка країн, що розвиваються, складає лише 20 % загального обсягу товарообороту розвинутих країн.

По-четверте, міжнародна торгівля характеризується поглибленням так званого нееквівалентного обміну, особливо у відносинах «Північ-Південь». Його суть пов'язана з «ножицями цін». На світовому ринку склалася стійка тенденція до розриву в темпах підвищення цін на готові вироби, з одного боку, і сировину та сільськогосподарські товари, з іншого. Ціни на першу групу товарів зростають швидше, ніж на сировину і сільськогосподарську продукцію. Тому країни, що експортують переважно сировину і сільськогосподарські товари, витрачають частину своїх доходів, оскільки за імпорт готових товарів вимушені платити більше у зв'язку з підвищенням цін на них, ніж одержують від експорту своїх товарів. За підрахунками спеціалістів, у результаті нееквівалентного обміну країни, що розвиваються, лише у 80-ті роки XX ст. щорічно втрачали 50 млрд. дол. Потерпає від нееквівалентного обміну й Україна: протягом 90-х років минулого століття ціни на продукцію, яку Україна імпортує, зросли у 5,9 рази, тоді як експортні ціни — в 4,5 рази. Це експорт, що збіднює державу.

По-п'яте, в міжнародній торгівлі відбуваються структурні зміни., що полягають у зниженні питомої ваги сировинних товарів і сільськогосподарської продукції при одночасному підвищенні частки готових виробів. Якщо в 1960 р. у структурі міжнародної торгівлі питома вага сировинних товарів і сільськогосподарської продукції становила 44 %, а готові товари та напівфабрикати — 56 %, то в 1997 р. ці цифри відповідно склали 20 і 80 %.

По-шосте, характерною рисою розвитку міжнародної торгівлі за сучасних умов є зростання експорту та імпорту послуг— (так званого невидимого експорту). Сюди належать усі види міжнародного і транзитного транспорту, іноземний туризм, послуги банків та страхових компаній, платежі за патенти, авторські гонорари і права, доходи від рекламних і художніх робіт, послуги охорони здоров'я, навчання, програмне забезпечення обчислювальної техніки, торгово-технічна діяльність. Світовий експорт послуг характеризується такими даними. У 1990 р. його обсяг становив 0,1 трлн дол., а в 1997 р. — 1,3 трлн дол. Він досяг 20 % загального обсягу світового експорту товарів і послуг. Починаючи з 1990 p., експорт послуг подвоївся за вісім років, тоді як подвоєння експорту товарів потребувало 15 років. Відбуваються і структурні зміни в експорті послуг. Зростає частка міжнародних туристичних послуг. Якщо в 1975 р. вона становила 24 % у загальному обсязі експорту послуг, то в 1997 р. — 32 %. Одночасно знижується частка міжнародних транспортних послуг. Характерно і те, що 70 % світового експорту та імпорту послуг припадає на розвинуті країни. Особливо виділяються США, питома вага яких близько 18 % усього світового експорту послуг.

Розвиток міжнародної торгівлі носить суперечливий характер. Йому притаманні дві взаємопов'язані тенденції:

1) прагнення до лібералізації торгівлі, зниження торгових бар'єрів і 2) посилення протекціонізму, спроби обмежити доступ товарів «чужаків» на свої ринки. На цих тенденціях базується і міжнародна торгова політика. Розрізняють два види: ліберальна, або політика вільної торгівлі, і протекціонізм.

Вільна торгівля, означає вільне пересування товарів на світовому ринку. Вона дає можливість використовувати переваги міжнародного поділу праці. Вигоди від вільної торгівлі і в тому, що вона стимулює конкуренцію і обмежує монополію. Конкуренція іноземних фірм примушує місцеві фірми переходити до технологій з найнижчими витратами і високою якістю товарів. А споживачам вона дає можливість вибору з найширшого асортименту продукції. Однак ці переваги виявляються тоді, коли країни близькі за рівнем економічного розвитку. Якщо розрив великий, тоді представники розвинутіших країн можуть витіснити з ринків національних виробників.

Другим типом міжнародної торгової політики є протекціонізм. Це система заходів держави, спрямованих на захист вітчизняної економіки від іноземної конкуренції та на завоювання зовнішніх ринків. Серед заходів протекціонізму основними є мито, імпортні квоти, нетарифні бар'єри, демпінг.

Мито є акцизним податком на імпортні товари, воно вводиться з метою одержання державою доходів та захисту внутрішнього ринку. Фіскальне мито стягується з товарів, що не виробляються у країні, до якої вони ввозяться. Протекціоністське мито призначене для захисту національних виробників від іноземної конкуренції. Збільшуючи ціну товару, мито ставить іноземного виробника в невигідне становище порівняно з вітчизняним. Імпортні квоти — це максимальні обсяги товарів, що можуть бути ввезеш у країну протягом певного періоду часу. Цим обмежується доступ іноземних виробників до національного ринку. Нетарифні бар'єри є системою ліцензування, створення високих стандартів якості або бюрократичних заборон у митних процедурах. Демпінг — продаж товарів за заниженими («викидними») цінами на зовнішніх ринках. Вони нерідко бувають нижчими за витрати виробництва. Існують дві причини демпінгу. По-перше, фірми використовують його для пригнічення конкурентів, захоплення монопольного становища на ринку, а потім — підвищення цін. По-друге, демпінг може бути формою цінової дискримінації, тобто призначення різних цін різним покупцям. На внутрішньому ринку ціна може бути високою, а на зовнішньому — низькою.

Регулювання міжнародної торгівлі здійснюється як на національному, так і на міжнародному рівнях. Нараховується близько 300 міжнародних торгово-економічних організацій, що впливають на міжнародну торгівлю. Провідною серед них є Світова організація торгівлі (COT), попередницею якої була Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Остання діє з 1947 р. і базується на трьох кардинальних принципах: 1) рівний недискримінаційний режим торгівлі для усіх країн-учасниць; 2) зниження мита шляхом проведення багатосторонніх переговорів; 3) усунення імпортних квот. По суті ГАТТ — це форма ведення переговорів з тарифних бар'єрів на багатосторонній основі. Головне у її діяльності — узгодження позицій різних країн, спрямованих на усунення митних бар'єрів у міжнародній торгівлі, розробка і застосування правил, що виключають дискримінацію, введення режимів найбільшого сприяння.

З 1 січня 1995 р. на базі ГАТТ було створено СОТ. Головна мета її — подальша лібералізація міжнародної торгівлі товарами та послугами шляхом удосконалення торгових правил. Участь у СОТ дає країнам певні переваги у зовнішній торгівлі. Тому й Україна здійснює систему заходів, щоб забезпечити у 2003 р. вступ до СОТ.

Здійснення міжнародної торгівлі викликає рух товарів і капіталів з країни в країну. Він обов'язково обліковується, і результат виражається у платіжному балансі країни. В ньому фіксуються усі міжнародні торгові та фінансові операції між країною та іншим світом. Платіжний баланс — співвідношення фактичних платежів, що здійснюються країною іншим державам, та надходжень, одержаних нею з-за кордону. Він є систематичним звітом про усі економічні операції даної країни з іншими, всебічно вимірює потоки товарів, послуг та капіталів між країною і рештою світу. У нього включаються дані про експорт та імпорт товарів, позики іншим країнам і позику за кордоном, видатки туристам, сплачені або одержані відсотки та дивіденди. Крім платіжного балансу використовується і розрахунковий баланс, який є співвідношенням вимог і зобов'язань даної країни щодо іноземних держав. У нього включаються усі вимоги і зобов'язання до закордону, тоді як у платіжний баланс входять лише фактично здійснені надходження і платежі.

Обидва баланси складаються за певний період часу, а також на певну дату. Розраховані за першим методом баланси дають змогу аналізувати рух платежів та надходжень, вимог і зобов'язань протягом певного періоду часу і на цій основі визначати структуру та тенденції розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни і стан національної економіки. Баланс на певну дату відображає співвідношення платежів і надходжень або вимог і зобов'язань, що склалося на певну дату. При цьому розрізняють пасивний і активний баланси. Якщо надходження перевищують платежі, а вимоги — зобов'язання, то баланс активний, а при зворотному відношенні — пасивний.

За методикою МВФ, основними розділами платіжного балансу є баланс поточних операцій і баланс руху капіталів. Перший включає статті, пов'язані з рухом товарів, послуг і доходами від інвестицій. Баланс руху капіталів відображає співвідношення ввозу і вивозу державних і приватних капіталів. Крім цих основних розділів включаються і балансуючі статті, що характеризують регулювання сальдо платіжного балансу.