МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені І. І. МЕЧНИКОВА

БІОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра мікробіології і вірусології

БІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

ВІРУСУ НЬЮКАСЛІВСЬКОЇ ХВОРОБИ

Курсова робота студента третього курсу денного відділення ЖУКОВА Бориса Сергійовича Науковий керівник к.т.н., доцент ФАБІЯНСЬКА Ірина Валентинівна

Захищена на засіданні кафедри «____»__________2009 р. з оцінкою____________________ Протокол №__________________ Завідувач кафедри_____________

ОДЕСА – 2009

ЗМІСТ

	Стор.
ВСТУП………..……………………………………………………………	3
І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ………………..………………………………...	5
І.1. Історія відкриття вірусу Ньюкаслівської хвороби та його систематичне положення………………..………………………………..	5
І.2 Біологічні властивості параміксовірусів………..……………………	6
І.2.1 Загальна характеристика параміксовірусів………..……………….	6
І.2.2. Особливості біології вірусу Ньюкаслівської хвороби……..……..	7
І.3. Клінічні прояви хвороби Ньюкасла……..…………………………...	9
І.4. Способи культивування вірусу Ньюкаслівської хвороби……….....	12
І.4.1. Зараження ембріонів………..………………………………………	12
І.4.2. Зараження лабораторних тварин……………………..……………	14
І.5. Методи виявлення вірусу Ньюкаслівської хвороби у біологічному матеріалі………………..…………………………………………………..	16
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………..…………………...	18

ВСТУП

Курячий грип - (Ньюкаслівська хвороба, псевдочума, азіатська чума курей, хвороба Філарет, хвороба Ранікхет) – Newcastle disease (Pseudopestis avium, Avian pneumoencephalitis) – це особливо небезпечне висококонтагіозне вірусне захворювання птахів родини курячих і характеризується ураженнями центральної нервової системи, респіраторних, вісцеральних органів та високою смертністю [13].

Останнім часом у країні спостерігаються непоодинокі випадки захворювання птахів на хворобу Ньюкасла, що призводить до ураження нервової системи, респіраторних органів, геморагічного запалення шлунково-кишкового тракту. Чутливі до вірусу кури, індики, цесарки, перепели, фазани. Описані випадки захворювання цією хворобою гусей, качок, голубів, горобців, інших птахів.

Джерелом інфекції може бути хворі птахи, ті, що, перехворіли та птахи в інкубаційному періоді хвороби. Вони виділяють вірус з послідом, носовим та трахеальним слизом, з видихаємим повітрям. Небезпеку також становлять інфіковані трупи, не знезаражені тушки, відходи інкубації, пух, перо, інкубаційні та харчові яйця. Зараження відбувається при контакті хворої птиці зі здоровою. Носіями збуднику хвороби можуть бути пасивно імунні курчата, інфіковані у перші дні життя. Свійські гуси та качки при спільному утриманні з хворими курми клінічно не хворіють, але можуть бути прихованим джерелом інфекції – латентні вірусоносії. Пластинчатодзьобі види птиці – лебеді, баклани, олуші, чаплі, дикі качки та гуси є природним резервуаром вірусу хвороби Ньюкасла. Захворювання має горизонтальний та вертикальний шляхи передачі. Збудник хвороби Ньюкасла може розповсюджуватися через інфіковані повітря, воду, корм, пил, перо, пух, одяг обслуговуючого персоналу, тару, транспорт, обладнання тощо. Механічними переносниками інфекції можуть бути кліщі та клопи [13, 19, 20].

Нькаслівська хвороба несе велику загрозу для стану пташиного господарства у країні, оскільки до сьогоднішнього дня ефективних методів лікування цієй інфекціі ще не знайдено, а сам вірус передбачає великі втрати яєць та загибель самих птахів у великих розмірах (особливо молодих), до того ж кожен штам вірусу викликає спецефічний клінічний перебіг захворювання у інфікованних птахів [13, 20].

Важливим є попереджати загрозу захворювання вакцинацією, щоб запобігнути величезним економічним збиткам, тому що діючих методів лікування не знайдено за недоцільностю лікування через швидке розповсюдження вірусу [28].

Метою роботи було вивчити біологічни властивості вірусу, що викликає псевдочуму птахів та ознайомитися з методами його дослідження.

І. Огляд літератури і.1. Історія відкриття вірусу Ньюкаслівської хвороби та його систематичне положення

Вперше ця хвороба була описана на острові Ява в Індонезії Краневальдом у 1926 р., коли майже сто відсотків птиці у цьому районі загинуло. З 1926 по 1927 рік її стали реєструвати у різних країнах Європи та Америки, де у 1970 р. хвороба знищила всіх птахів від Західного узбережжя США до ріки Міссісіпі. Тільки в 70-х роках ньюкаслівска хвороба більше 300 раз спалахувала в Європі, призводячи до загибелі мільйонів птахів і наносячи величезний економічний збиток. Добре знайома вона і в нашої країні.

В Англії, англійський дослідник Дойль у 1927 р. виявив цю хворобу поблизу м. Ньюкасл і дав їй відповідну назву. У США хвороба була описана у 1935 р. як пневмоенцефаліт курчат. Протягом 20 сторіччя вона призвела до величезних економічних збитків у птахівництві усього світу.

Незважаючи на значні досягнення у вивченні біологічних властивостей збудника та розробці заходів щодо діагностики і специфічної профілактики, спалахи захворювання Ньюкаслівської хвороби реєструються майже в усіх країнах світу. За даними Міжнародного епізоотичного бюро (МЕБ, OIE) у 2004 році офіційно зареєстровано 11304 спалахів Ньюкаслівської хвороби більш ніж у 100 країнах світу [13, 26].

За класифікацією Міжнародного епізоотичного бюро Ньюкаслівська хвороба належить до особливо небезпечних захворювань [1].

Вірус Ньюкаслівської хвороби відноситься до великої родини, членами якої є самі "Хижі" і шкідливі паразити: збудники чуми рогатої худоби, чуми хижаків, парагрипу багатьох видів тварин.

Збудником хвороби Ньюкасла є РНК вмістний вірус, який належить до родини Paramyxoviridae, роду Avulavirus, типу Avian Paramyxovirus-1.

Родина складається з трьох родів: параміксо-, моробіллі-, пневмовіруси. До складу роду параміксовірусів входять: вірус ньюкаслівської хвороби (прототиповий вірус), параміксовіруси ссавців, вірус епідемічного паротиту та параміксовіруси птахів. До роду моробіллівірусів відносять: вірус кіру (прототиповий вірус), чуми великої та дрібної рогатої худоби та чуми собак. До складу пневмовірусів входять респіраторно-синцитіальні віруси людини (прототиповий вірус), великої рогатої худоби, а також пневмонії мишей. [17, 25]

У природі вірус нькаслівської хвороби зустрічається у чотирьох варіантах, які розрізняються за хвороботворністю, характером і важкістю перебігу захворювання у птахів [27].

І.2 Біологічні властивості параміксовірусів і.2.1 Загальна характеристика параміксовірусів

Віріони параміксовірусів мають сферичну форму, діаметром 150 - 200 нанометрів. Складаються з нуклеокапсиду спіральної симетрії та ліпопротеїнової мембрани, або оболонки, на поверхні якої розташовуються характерні вирости довжиною 8 - 10 нанометрів. Молекулярна маса віріонов 500 - 700 мегадальтон, коефіцієнт седиментації 1000S, плавуча щільність 1,19 г/см3. [9, 10, 16, 24]

Нуклеокапсид діаметром 18 нанометрів, крок спіралі 5 - 6 нм. Пентомери мають довжину 8 нм і розташовані на відстані 8 - 10 нм один від одного.

У різних видів є 1 - 2 поверхневих глікопротеїдних антигени і 1 нуклеокапсидний антиген. Члени роду не мають загального антигену.

Реплікуються у цитоплазмі. У заражених клітинах утворюються цитоплазматичні або внутрішньоядерні включення. Деякі віруси в культурі тканини викликають злиття клітин [10, 11, 16, 24, 25]

Параміксовіруси містять 70 % білку, 20 – 25 % ліпідів та 6 % вуглеводів. Майже 70 % вуглеводів в вібріонах знаходяться у видгляді глікопротеїнів і 30 % - гліколіпідів. Ліпіди утворюють подвійний центральний шар вірусної мембрани і є його структурним каркасом. Білки розміщені зовні і зсередини подвійного ліпідного шару. Зовнішній білковий шар складається з глікопротеїнів, внутрішній з неглікозілірованого мембранного (М) білку. У їхньому складі виявлено сім білків: L, P, HN, NP, F1, M, F2.

Вірус проявляє нейрамінідазну та гемаглютинуючу активності. Необхідно зауважити, що нейрамінідазну активність мають тільки представники роду параміксовірусів [16, 17, 24].

Нейрамінідазна та гемаглютинуюча властивості пов’язані з білком HN, це є однією із характерних відмінностей параміксовірусів. HN і F утворюють зовнішній шар оболонки з характерними виростами. Білок F відповідає за злиття клітин та гемолітичну активність. Обидва білка HN і F (які є глікопротеїнами) беруть участь у ранніх стадіях взаємодії вірусу з клітиною: HN відповідає за абсорбцію вібріонів на поверхні клітини, а F - за проникнення вірусу до клітини [13]. Саме білок F відіграє важливішу роль у вірулентності вірусу Ньюкаслівської хвороби, а HN білок викликає утворення антитіл, які пригнічують інфекційну нейрамінідазну та гемаглютинуючу активність вірусу.

Неглікозілірований М білок параміксовірусів найбільш консервативний білок. Він має високу гідрофобність і бере участь у заключній стадії морфогенезу вірусу у зараженій клітині. Геном представлений однонитковою нефрагментованою негативною РНК, що дуже обмежує опірність до мутації. Життєвий цикл вірусів парагрипу відбувається в цитоплазмі клітини, оскільки на відміну від вірусів грипу, параміксовіруси не потребують затравочної мРНК для своєї транскрипції [12].