6)Розмежування цивільного права з іншими суміжними галузями права

Відмежування галузей права відбувається за предметом і методом.

конституційне право закріплює основні особисті права громадян України, встановлює рівність всіх форм власності, недоторканість, свободу підприємницької діяльності, визначає загальні принципи правової системи, в тому числі основні засади цивільного праваСпільним для цивільного і адміністративного права є предмет регулювання - майнові відносини, але метод регулювання цих відносин названими галузями права різний. Характерним для цивільно-правового методу є юридична рівність учасників та диспозитивність. Для адміністративного права - влада і підпорядкування.Кримінальне право, як і цивільне, регулює (охороняє) майнові та особисті немайнові відносини. На підставі норм кримінального права відбувається обмеження цивільної правоздатності фізичних осіб. Взаємодія цих галузей права відбувається також у разі подачі цивільного позову в кримінальному процесіТрудове право також має багато спільного з цивільним при регулюванні трудового договору і цивільно-правового договору підряду; при відшкодуванні шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров´я, пов´язаним з виконанням ним трудових обов´язків. Цивільне право регулює відносини, об´єктом яких виступають земельні ділянки, але з обмеженнями, встановленими земельним та екологічним правом.Близьким до цивільного права є сімейне право, але учасниками сімейно-правових відносин, як правило, виступають члени сім´ї. Суб´єкти цивільних правовідносин частіше всього не пов´язані сімейними зв´язками.

Цивільний процес регламентує порядок розгляду цивільно-правових спорів у суді, а також порядок розгляду заяв з інших цивільно-правових підстав.

7)Поняття та система цивіл.Законодавства

цивільне законодавство — це система нормативних актів, у яких містяться цивільно-правові норми, що регулюють немайнові та майнові відносини (власності і товарообігу), відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності, а також відносини щодо охорони і захисту цих особистих немайнових та майнових благ. За юридичною силою та територіальною ознакою джерела цивільного права України поділяють на такі: • Конституція України, яка становить основу цивільного законодавства; • Цивільний кодекс України, який є основним актом цивільного законодавства України; • Закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України (у разі подання суб'єктом права законодавчої ініціативи до Верховної Ради України проекту закону, що регулює цивільні відносини інакше, ніж Цивільний кодекс України, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Кодексу; поданий законопроект Верховна Рада розглядає тільки одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України); * Акти Президента України у випадках, встановлених Конституцією України; • постанови Кабінету Міністрів України; Загальні • нормативно-правові акти інших органів державної влади України, влади Автономної Республіки Крим, що регулюють цивільні відносини і прийняті лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом; • звичай (правила поведінки, що склалися внаслідок фактичного застосування протягом тривалого часу); • норми міжнародного права і міжнародні договори. 6 книг:

1 книга — Загальні положення;

2 книга — Особисті немайнові права фізичних осіб;

3 книга — Право власності та інші речові права;

4 книга — Право інтелектуальної власності;

5 книга — Зобов'язальне право;

6 книга — Спадкове право.

8 – Конституція України як основа цивільного законодавства

Основу цивільного законодавства становить Конституція України, яка має найвищу юридичну силу . В її нормах закладені цивільно-правові засади регулювання відносин власності , особистих немайнових прав , відносин інтелектуальної власності , підприємницької діяльності тощо. Вона наділена вищою юридичною силою і може бути застосована безпосередньо до врегулювання цивільно-правових відносин, оскільки є нормативно-правовим актом прямої дії.Конституцію України можна розглядати як центр всієї структури українського законодавства, в тому числі цивільного законодавства. Це пояснюється тим, що відповідно до Конституції України (ст. 8), як уже зазначалося, закони України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй.Після Конституції України вищу юридичну силу мають закони.

9 – Цивільний Кодекс України: історія прийняття, структура

Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України (ч. 2 ст. 4 ЦК). ЦК України було прийнято 16 січня 2003 року і він вступив у силу з 1 січня 2004 року. За структурою ЦК України містить 1308 статей в 90 главах, зібраних у 6 книг-

Книга перша ЦК України — "Загальні положення" — . Це розділи про основні положення, осіб (фізичні особи, юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади), об'єкти цивільних прав, правочини, представництво, строки та терміни, позовну давність. в Загальних положеннях ЦК України зосереджені всі елементи цивільно-правових відносин.Книга друга має назву "Особисті немайнові права фізичної особи". Юридичним фундаментом цієї книги є розділ 11 Конституції України про права людини і громадянина. Конституційні особисті права людини повністю перенесено до книги другої. Зміст їх розширено, конкретизовано. У книзі третій — "Право власності та інші речові права" — передбачається регулювання речових відносин..Книга четверта — "Право інтелектуальної власності" — містить загальні положення про інтелектуальну власність, а також норми авторського права, права промислової власності, права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. У книзі п'ятій — "Зобов'язальне право" — регулюються відносини майнового обігу. Йдеться про договірні відносини, пов'язані з переданням майна у власність, виконанням робіт та наданням послуг тощо. Крім договірних відносин, зобов'язальне право регулює відносини, що виникають із правомірних односторонніх дій, із заподіяння шкоди і безпідставного збагачення

У книзі шостій — "Спадкове право" — по-новому вирішується проблема усунення від спадкування, питання щодо спадкування окремих прав та обов'язків спадкодавця.

10 – інші акти цивільного законодавства України.

Основу цивільного законодавства України становить КУ. Основним актом цивільного законодавства України є ЦкУ. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до КУ та Кодексу

Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до ВРУ проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦкУ. Поданий законопроект розглядається ВРУ одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦкУ. Цивільні відносини можуть регулюватись актами ПУ у випадках, встановлених КУ.

Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету МУ.

Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

звичай (правила поведінки, що склалися внаслідок фактичного застосування протягом тривалого часу);

норми міжнародного права і міжнародні договори

Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймають відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України. До цивільних кодифікаційних актів слід віднести Господарський кодекс України, Повітряний кодекс України, Закони України "Про господарські товариства", "Про захист прав споживачів" та ін.

Елементами системи цивільного законодавства поряд із законами є також укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України. Але у разі, якщо указ Президента України, постанова Кабінету Міністрів України, нормативний акт Автономної Республіки Крим суперечать положенням Цивільного кодексу або іншому законові України, застосовують відповідно положення Цивільного кодексу або іншого закону України.

11- Міжнародні договори

Джерелом регулювання ц.відносин є також між нар. Договори.

Відповідно до КУ та ЗУ «про між нар. Договори Укр.»,джерелом права може бути між нар.договори, згода на обов’язковість якого надана ВРУ. Такі договори є частиною національного цивільного законодавства .

Міжнар.дог. підлягають ратифікації. Затвердження здійснює ПУ у формі указу чи КМУ у формі постанови (залежно від виду дог.)

Міжнар.дог. підлягають чинності для Укр. після надання нею згоди на обов’язковість міжнар.дог. відповідно до закону в порядку та в строки ,передбачені договором,або в ін. узгоджений сторонами час.

Положення щодо співвідношення між нар. Права та нац. Законодавства містяться в ЗУ «про між нар. Приватне право», а саме якшо між нар договором України передбачені інші правила, ніж встановленні названими Законами Застосовуються правила цього закону.

12 – дія актів цивільного законодавства в часі,просторі та щодо кола осіб

Дія цивільного законодавства у просторі і за колом осіб. Закони Верховної Ради України, укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств і відомств поширюють свою дію на всю територію України. Разом з тим орган, що видав цивільно-правовий нормативний акт, може обмежити територію дії даного акта.

Дія цивільного законодавства України поширюється на всіх осіб, що перебувають на її території. До цих осіб належать громадяни України, українські юридичні особи, держава Україна, територіальні громади.

Дія цивільного законодавства поширюється також на іноземних громадян, осіб без громадянства, на іноземні юридичні особи, якщо інше не передбачено законами України. Якщо дія цивільно-правового нормативного акта поширюється на певну територію України, то зазначений нормативний акт діє тільки щодо тих осіб, які перебувають на даній території. Іноді в самому нормативному акті передбачено або випливає з його змісту, що він застосовується лише до певної групи суб'єктів. До таких законів можна віднести, наприклад. Закон України "Про захист прав споживачів".

13- поняття та види цивільно-правових норм

Норми цивільно- правових норм – це загальнообов’язкові правила поведінки, що регулюють суп.відносини .

Види:

1)за функціями у правовому регулюванні

- регулятивні

-охоронні

2) за дією на коло суб’єктів

- загальні

- спеціальні

3) за ступенями визначеності змісту:

-абсолютно визначені

-відносно визначені

-альтернативні

-оцінювальні

4)за методом

-імперативний

-дисппозит

-заохочувальний

- рекомендаційний

5) за х-тером диспозиції

-уповноважена

-зобовязуюча

-забороняюча

6)за дією у часі

-тимчасові

-постійні

Оціночні поняття - це своєрідна правова рамка,яка накадається на відповідне суп.явище (дію чи подію) чи предмет.

Особлива роль у правовій сист.належить рішенням КСУ, які є обов’язковими до виконання на території Укр., остаточними і не можуть бути оскарженими.

Важливе значення для ефективного функціонування правової системи мають постанови Пленуму ВСУ, в яких даються керівні роз’яснення судами питань застосування чинного цивільного законодавства.

Роз’яснення вищих судових органів треба розглядати як форми тлумачення чинного ц. цаконодавтсва ,що застосовується судами.

Оціночні поняття - це своєрідна правова рамка,яка накадається на відповідне суп.явище (дію чи подію) чи предмет.

15 - правові презумпції

Цивільно-правові презумпції - припущення про наявність або відсутність обставин, що мають юридичне значення

Позитивні та негативні презумпції:

Ст. 204 ЦК- презумпція правомірності правочину (правочин є правомірним якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним)

Ч.2 ст. 1166 ЦК- презумпція вини особи, яка заподіяла шкоду (особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

неспростовні презумпції — не потребують доведення, тому що не підлягають сумніву;

• спростовні презумпції — можуть бути спростовані в результаті встановлення іншого щодо цих фактів

15 – застосування цивільного законодавства. Аналогія закону та аналогія права

Цивільному законодавству відомий інститут аналогії. У ЦКУ сказано, що цивільні права та обов’язки виникають з дій громадян та організацій, які хоч не передбачені законом, але внаслідок загальних засад і змісту цивільного законодавства породжують цивільного права та обов’язки. Із змісту зазначеної норми випливає, що цивільні правовідносини виникають також з дій, зокрема угод громадян і організацій, хоч і не передбачених законом, але таких, що відповідають загальним засадам і змісту цивільного законодавства.

Отже, в таких випадках керуються не конкретною нормою цивільного законодавства, а лише загальними засадами, змістом цивільного законодавства. Такий засіб заповнення прогалин закону називається аналогією права.

Поряд з цим застосовується і аналогія закону – поширення на відносини, які безпосередньо не врегульовані в законі, правових норм, що регламентують подібні відносини. Цивільне законодавство регулює правомірну, суспільно корисну діяльність громадян та організацій. При цьому важливо передбачені всі можливі випадки вчинення правомірних дій. Аналогія права і закону в ЦП знаходить нове обґрунтування в принципі: дозволено все, що не заборонено законом.

застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

2. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

16 – акти цивільного законодавства і договір

Акт цивільного законодавства - рішення компетентного суб’єкта права прийняте в односторонньому вольовому порядку, яке встановлює, змінює або припиняє цивільні права та обов’язки.

Договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Договір – найпоширеніший юридичний факт, який є підставою виникнення цивільних правовідносин. Часте застосування договору пояснюється тим, що договір це, перш за все, специфічна гнучка форма реалізації права, в яку можуть входити різні за характером суспільні відносини. Отже, ми можемо говорити про те, що договір виконує специфічне завдання, що полягає у регулюванні суспільних відносин в межах закону та визначенні меж поведінки його учасників.

Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати в договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

17 – звичай як джерело цивільного права

Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема, звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. 2. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується. прямо передб, що звичай може бути формою норм цивільного права, дає його визначення і визначає засади застосування звичаю. Звичай трактується ЦК як правило поведінки, котре не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. У залежності від характеру правового звичаю розрізняють кілька його видів: звичаї ділового обігу (обороту); міжнародні звичаї; звичаї внутрішньодержавні; звичаї, що ґрунтуються на звичаєвому праві; судовий звичай та ін. звичай, який суперечить актам цивільного законодавства або договору, не застосовується.

Разом із тим, це положення слід тлумачити поширювально: не може також застосовуватися звичай, який суперечить моральності суспільства, публічному інтересу тощо.

значення правового звичаю істотно обмежене. Він виконує другорядну роль у якості форми права, оскільки історично багато які із звичаїв уже закріплені в актах законодавства і внаслідок цього можуть бути лише доповненням до них

 

20 – поняття «фізична особа» і його співвідношення з поняттям «особа»

Поняття фіз. Ос, «особа» і гром. взаємопов’язані, але не тотожні . Фіз ос – це завжди тільки особа,людина. Проте вона може бути ,а може і не бути учасником ц.відносин.

Крім того,людина може розглядатися як суб’єкт права , а може бути і предметом наукового дослідження або розглядатися як суб’єкт права, а може бути предметом наукового дослідження або розглядатися як об’єкт впливу у іншій системі сусп..звязків.

Отже,поняття фіз. Ос у цивілістиці може не співпадати з поняттям особи як ітоти біологічної .іноді ці поняття тотожні,а іноді поняття «фіз. Ос»вужче за поняття особа.

Згідно з ЦК фіз. Ос – це людина, яка виступає учасником сивіл відносин.

У радянському праві термін фіз. Ос не використовувся , натомість використовувалося поняття гром., котре розглядалося як таке, що більш відповідає суті відносин у цій галузі у соціалістичному сусп..

 

21 – цивільна правоздатність фізичних осіб

Правоздатність – передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати суб’єктивні юридичні права і виконувати юридичні обов’язки. Правоздатніть виникає з моменту народження і зупиняється зі смертю особи (ст.25 Цивільного кодексу України). Правоздатність – це не кількісне вираження прав суб’єкта, а постійне громадянський стан особистості; не саме володіння правами, а здатність володіння правами, набувати суб’єктивні права.

Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов’язки. Вона є необхідною передумовою правоволодіння у правовідносинах.

Цивільна правоздатність не може обмежуватись. Винятком цього є тимчасове обмеження правоздатності на підставі чинного законодавства. Наприклад, деякі категорії державних службовців не можуть займатися підприємницькою діяльністю(працівники правоохоронних органів, державні службовці як такі). Поняття правоздатності включає в себе право особи вчиняти будь-які дії, що не протирічать законодавству.

Відповідно до Закону громадянин не має права відмовитись від правоздатності або обмежити її. Угода, спрямована на обмеження правоздатності, є недійсною. Проте допускається обмеження правоздатності у випадках і в порядку, передбачених Законом. Обмеження правоздатності можливе, як покарання за вчинений злочин, причому громадянин за вироком суду може бути позбавлений правоздатності не в цілому, а лише здатності мати деякі права – обіймати певні посади, займатися певною діяльністю.

22.23 – цивіл.дієздатність фіз.. ос.

Дієздатність – передбачена нормами права здатність індивіда самостійно, своїми свідомими діями, здійснювати (використовувати і виконувати) суб’єктивні юридичні права, обов’язки і нести відповідальність. Різновидами дієздатності є угодоздатність, тобто здатність (можливість) особисто, своїми діями укладати цивільно-правові угоди, і деліктоздатність — передбачена нормами права здатність нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення. У деяких випадках деліктоздатність передує настанню повної дієзатності. Наприклад, кримінальній відповідальності піддаються особи, яким до скоєння злочину виповнилось 16 років, а за деякі види злочинів вона настає з 14 років. Потрібно зауважити, не досягнувши повної дієздатності, ці особи – деліктоздатні. Передумовою деліктоздатності є здатність в момент скоєння суспільно небезпечного діяння розуміти свої дії і керувати ними.

Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки. На відміну від правоздатності, яка виникає у момент народження громадянина, набуття дієздатності залежить від віку і стану здоров’я. Вона виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку. У Цивільному праві є градація різних ступенів дієздатності:

1. Часткова (ос яка не досягла 14 років)

2- неповна (від 14 до 18)

3- повна (ос яка досягла повноліття)

4- обмежена

5- недієздатна

24- часткова дієздатність фізичних осіб

Часткову дієздатність мають особи, яким не виповнилося 14 років - малолітні´. За загальним правилом, права і обов´язки малолітніх здійснюють їх батьки або законні представники - опікуни. Однак вони мають такі права:

1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини;

2) вкладати кошти у банківські (кредитні) установи та розпоряджатися ними;

3) здійснювати особисті немайнові права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об´єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності, що охороняються законом;

4) самостійно визначати свої потреби та інтереси при управлінні опікуном майном, що належить малолітньому. Опікун повинен враховувати бажання малолітнього (ст. 72 ЦК).

Формулюючи ст. 31 ЦК законодавець не тільки зазначив, що малолітні можуть вчиняти дрібні побутові правочини, а й дав визначення таких правочинів. Згідно з цією статтею правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, стосується предмета, який має невисоку вартість та відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвиткові.

Оскільки малолітні не спроможні належним чином виявляти свою волю, законодавець встановив правило, за яким вони не несуть цивільно-правової відповідальності за завдану ними шкоду.

25- неповна дієздатність фізичних осіб

Неповну дієздатність мають неповнолітні особи віком від 14 до 18 років. Вони можуть укладати правочини за згодою своїх батьків або піклувальників. Це загальне правило. Але є й виключення з нього. Так, неповнолітні вправі самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, розпоряджатися своєю заробітною платою, стипендією або іншими доходами, вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними, бути учасниками та засновниками юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи, самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об´єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності, що охороняється законом.

Відповідно до ст. 33 ЦК України самостійну відповідальність неповнолітні несуть у разі:

- невиконання договору, укладеного ними самостійно на законних підставах;

- невиконання договору, укладеного за згодою батьків або інших законних представників;

- заподіяння ними шкоди іншим особам.

Таким чином, можна дійти висновку, що за невиконання договору, укладеного неповнолітнім самостійно, він сам повинен нести відповідальність, незалежно від наявності у нього майна. Батьки чи інші законні представники не повинні додатково відповідати за невиконання таких договорів.

Що ж до випадків, коли неповнолітній укладає договори зі згоди батьків чи інших законних представників, а потім їх не виконує, а також у разі заподіяння ним шкоди іншим особам, якщо у неповнолітнього немає майна, якого було б достатньо для відшкодування шкоди, додаткова відповідальність покладається на його батьків (усиновителів) або піклувальників.

Встановлений законом вік (14 років), з досягненням якого фізична особа набуває неповної дієздатності, не свідчить про суттєві зміни в організмі людини. Визнання законом саме такого віку можна пояснити соціальними, політичними, а можливо, й іншими мотивами.

Дієздатність, як і правоздатність, природно припиняється із настанням смерті фізичної особи. Але за життя вона може бути обмежена у дієздатності або визнана недієздатною.

26- повна цивільна дієздатність

Повністю дієздатними у віковому аспекті можуть вважатися громадяни, які досягли повноліття - 18-річного віку.

У випадках, коли законом дозволяється одружуватися до досягнення повноліття, фізична особа, яка скористалася таким правом, набуває повної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу (одруження).

ЦК України (ст. 35) передбачає таке поняття, як емансипація - надання неповнолітній особі повної дієздатності, коли особа досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір´ю або батьком дитини.

Надання повної дієздатності у таких випадках проводиться за рішенням органів опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків або осіб, які їх замінюють. Без такої згоди спір вирішується судом.

Якщо особа, якій виповнилося 16 років, бажає займатися підприємництвом, то за наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів, піклувальників або органів опіки та піклування), вона може бути зареєстрована як підприємець. З моменту її державної реєстрації як підприємця, особа набуває права повної цивільної дієздатності.

Таким чином, дієздатність у повному обсязі настає з досягненням громадянином повноліття, а у певних випадках, передбачених законом, вона може наступити і раніше.