3. Античний Рим: економічні причини розвитку і занепаду

Історія Риму - яскрава сторінка розвитку і загибелі рабовласницького господарства у своїй класичній формі. Його еволюція відповідала трьом етапам розвитку Римської держави:

1. VІІІ-VІст. до н.е.- царський;

2. 509-31рр до н.е.- республіканський;

3. 31р до н.е.-476р н.е.- імператорський.

Перший період - це епоха переходу різних племен Апеннінського півострова від родової общини до рабовласництва. Першими цей процес здійснили етруски (ІХ-ІV ст. до н.е.). В економічному житті Стародавньої Італії вирішальна роль належала землеробству. Розвиток матеріальної культури, інтенсивне руйнування громадського землеволодіння і утвердження приватної власності, загострення протиріч між патриціями, які захопили значну частину громадських земель плебеями зумовили розклад громади. Протягом VІ-ІІІст. до н.е. у Стародавньому Римі склалося рабовласницьке суспільство. Рабство мало патріархальний характер, було переважно домашнім, борговим, спадковим. Головною виробничою силою залишалося вільне населення. До середини ІІІст. до н.е. була захоплена вся територія сучасної Італії. В Іст. до н.е. Рим перетворився на світову державу від Атлантичного океану на Заході до Тигру і Євфрату на Сході.

Період розвитку рабовласницького суспільства припав на ІІ - Іст. до н.е. Воно набуло класичних форм. Економічне піднесення тривало перші два століття н.е. Рабам належала роль основної робочої сили, їхня праця використовувалася в усіх галузях господарства. Раби поділялися на міських і сільськогосподарських. Перші - слуги, ремісники, вчителі, управителі, медики - використовувалися в домашньому господарстві. Багато рабів працювали в ремісничих майстернях, копальнях, але переважна частина - в сільському господарстві.

Джерелами рабства були війни, піратство, а в неіталійських володіннях Риму - також борги. Міжнародним центром работоргівлі був о. Делос, де щоденно продавали до 10тис. рабів.

Рабами були іноземці, римське право заборонило перетворювати громадян своєї республіки на рабів. Переважало приватне рабовласництво, державне було незначним.

Боротьба за землю була важливою ознакою економічного розвитку Риму. З’явилися аграрні проекти, які обмежували захоплення державних земель, але вони були безрезультатними.

Економіка засновувалася на багатогалузевому сільському господарстві. В Італії провідна роль належала виноградарству, городництву, вирощуванню маслин. Самостійними галузями були тваринництво і птахівництво. Збирали досить високі врожаї пшениці.

Кінець республіки (Іст. до н.е.)- це період руйнівних громадянських війн, занепаду сільського господарства, особливо в Італії. Проте вже в І-ІІІст. н.е. воно не тільки подолало занепад, а й досягло свого рівня розвитку. Відбулися позитивні зміни в агротехніці.

Розширювалися посівні площі. У Римі існували закони, які зобов’язували власників вести правильний обробіток землі. Якщо землероб два роки не обробляв свого поля, він його втрачав. Розвивалася агротехнічна наука.

Значних успіхів було досягнуто в ремеслі. Вже у царську епоху ремісники відзначалися високим професіоналізмом. Більшість працюючих людей у майстернях були вільними. Рабська праця використовувалася в майстернях побічно як некваліфікована, чорнова.

Процвітання ремесла в Італії тривало недовго. На відміну від Греції в Римській імперії заняття ремеслом було престижним. Воно вважалося справою рабів і бідних. Великі капітали не йшли в промисловість. Панувала ручна техніка.

Експлуатація рабів йшла головним джерелом багатства. Велике значення мало пограбування колоній, що набуло систематичного характеру у фіскальній, торговій, лихварській сферах.

У добу пізньої Римської імперії господарство занепало і прийшло до кризового стану. Причиною кризи було загострення суперечностей рабовласницького суспільства. Дешева рабська праця не стимулювала технічний прогрес. Контроль за працею рабів у латифундіях був утруднений, що призводило до зниження продуктивності праці.

Витіснення з економічного життя невеликих власників підривало господарські засади держави, її військову могутність. Зазнала краху завойовницька політика Риму, внаслідок чого припинилося регулярне поповнення господарства рабами. Ціни на них зросли, використання стало нерентабельним. Збільшення паразитичних елементів з вільного населення, потребувало додаткових витрат держави, що зумовлювало посилення податкового гніту.

Криза рабовласницького господарства в аграрному виробництві виявилася у зменшенні площі оброблюваних земель, нерентабельності вілл та латифундій, поширення екстенсивних форм ведення господарства, його застої. Обмежувалася абсолютна власність рабовласника над рабами. Заборонялося їх вбивати, передавати сільських рабів без землі. Раби діставали право церковного захисту.

Зросло значення невеликих господарств. Колонадні стосунки стали переважаючими.

Отже, для господарства Римської імперії в ІІІ- Vст. н.е. визначальним стали розклад античної власності, поступова втрата рабством свого виробничого значення, натуралізація і аграризація економіки, послаблення економічних позицій міст, дестабілізація грошової системи, посилення фіскального гніту. Велике землеволодіння зберігалося, однак тенденція його розвитку полягала в зміцненні невеликого індивідуального виробництва, що стало раціональнішою формою ведення господарства. Невелика земельна власність і вільні селяни зберігалися, особливо на периферії, але вони потрапляли в різні форми залежності від великих землевласників і під патронат, перетворювалися на колонів. Значення колонату постійно зростало. Сформувалися рентні відносини. Розширилися господарська самостійність рабів, які отримували землю, в економічному відношенні ставали залежними колонадного типу.

Пізня Римська імперія переживала глибоку і всебічну кризу рабовласницького суспільства. Боротьба імператорів за престол, сепаратизм провінцій, грабіжницькі та спустошливі війни зумовили політичну нестабільність. Загострювалися соціальні суперечності. Не припинялися народні повстання. Натиск варварів постійно посилювався, і загрожував романському світові. В 476р. н.е. Західна Римська імперія перестала існувати.