1. Загальна характеристика офіційно-ділового стилю мови. Найважливіші риси, які визначають офіційно-діловий стиль

Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів, розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, законів, актів, наказів, анкет, розписок, тощо. Це один з найдавніших стилів. Його ознаки знаходимо в документах ХІ-ХІІ ст. (Мстиславова грамота 1130 р.), в українсько-молдавських грамотах, українських грамотах ХІV-XV ст., українських літописах (офіційні листи, угоди і т.ін.). Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Обслуговуючи потреби суспільства в державному, громадському, економічному і політичному житті, тексти офіційно-ділового стилю мають виразні відмінності й у межах того самого жанру. Однак для всіх текстів офіційно-ділового стилю характерні й спільні мовні риси.

• Наявність реквізитів, які мають певну черговість.

• Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість у висловленні.

• Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів.

• Лексика здебільшого нейтральна.

• Для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти.

• Найхарактерніші речення – прості поширені.

     Отже, тексти офіційно-ділового стилю вимагають документації тверджень, точності формулювань, не припускають двозначності тлумачення змісту.

     

Проблема створення, уніфікації та систематизації документів в наш час набула особливої актуальності. Причиною є те, що, по-перше, сфера ділового спілкування поповнилася багатьма новими документами, по-друге, традиційно використовувані документи оновлюють свої характеристики. Ці зміни в свою чергу зумовлені об’єктивними факторами:

• Активністю державотворчих процесів.

• Розвитком ринкових відносин.

Наданням українській мові статусу державної мови, а тому необхідністю переходу ділового спілкування з російської мови на українську.

2. Документ, як основний вид офіційно-ділового стилю

ДОКУМЕНТ (від лат. documentum - доказ, свідчення; англ. document, deed; нім. legіtіmatіon):

1) у широкому змісті зафіксована на матеріальному носії інформація з реквізитами, що дозволяють її ідентифікувати;

2) матеріальний об'єкт із зафіксованої на ньому інформацією у вигляді тексту, звукозаписи або зображення, призначений для передачі в часі й просторі з метою зберігання й суспільного використання;

3) у праві - складений у встановленому порядку акт, що засвідчує юридичний факт (народження, вступ у шлюб) або подія, службовець доказом справи, що має значення для, обставини (письмові докази), або що надає (прекращающий) право на що-небудь (договір, диплом, заповіт); будь-який зафіксований на матеріальному носії (звичайно письмовий) акт, що має юридичну чинність, доказуючи, правовстановлююче або службове значення. Напр., у кримінально-правовому змісті документ розглядається як упредметнений виклад думок, придатне й призначене для доведення юридично значимих обставин і що дозволяє встановити його укладача. Документ є речовинними знаками, що можуть служити доказами, якщо вони виражають думки виконавця, придатні самі по собі або за допомогою ін. засобів вираження бути доказом і нерозривно пов'язані з певним предметом.

З документу повинно бути видно, хто його склав і в чому полягає його зміст. Текст документу повинен викладатися лаконічно й вичерпно; виклад не повинен допускати різного тлумачення слів; не рекомендується вживати маловідомі скорочення й позначення, якщо вони не розшифровані, іноземні слова й спеціальні терміни, що не одержали широкої популярності, якщо вони не роз'ясняються в тексті документу.

Певні види документів підлягають спеціальному правовому захисту. Підробка посвідчення або іншого офіційного документу є злочином.

Документ класифікуються по різних підставах. Розрізняють:

• публічні (вихідні з органів державної влади) і приватні документи;

• ті, що входять і виходять у документообігу організацій;

• за ступенем відкритості - доступні для загального ознайомлення, для службового користування, секретні, зовсім секретні.

Документ можна вважати однією з основних одиниць ділового стилю. Адже він використовується в різних галузях людської діяльності. Поняття „документ” є багатозначним та залежить від того для чого і в якій галузі він використовується.      В латинській мові слово dokumentum означає взірець, доказ, свідчення. Сьогодні можемо знайти такі трактування документу:

• письмовий акт, що здатен служити доказом юридичних відносин чи юридичних фактів, що спричиняють правові наслідки.

• офіційне посвідчення особи (трудова книга, посвідчення, паспорт тощо)

• матеріальний об’єкт, у якому міститься певна інформація.

• достовірне історичне письмове джерело.

     Документ є результатом відображення конкретної інформації на спеціальному матеріалі за визначеним стандартом чи формою. Тобто, документ є засобом фіксації на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності та розумової діяльності людини.      Документи мають правове значення, оскільки є засобом засвідчення та доведення певних фактів. Звичайно, документи також використовуються як джерела та носії інформації. В багатьох галузях людської діяльності документ виступає як предмет і як результат праці. Наприклад, планування відбувається за допомогою різних планів; облік є нічим іншим як складанням та роботою над певного роду документацією, контроль – збирання відомостей, їх письмове оформлення та видання вказівок.