5. Мистецтво Київської Русі іx-XI ст. Та періоду феодальної роздробленості (XII - середина XIII ст.)

Мистецтво Київської Русі розвивалося в загальному руслі середньовічної європейської культури і було нерозривно пов'язане з церквою і християнською вірою. У той же час слов'янські майстри мали свої стійкі, вікові традиції язичницького мистецтва. Тому, сприйнявши багато чого з Візантії, вони виробили самобутній, неповторний стиль і створили справжні шедеври архітектури, живопису і декоративно-прикладного мистецтва.

Найбільш характерними рисами мистецтва Київської Русі були:

• розвиток в загальному руслі середньовічної культури, тому за змістом воно залишалося переважно церковним, культовим;

• свій шлях розвитку (воно не було ані аналогом візантійського, ані західного), в якому візантійські художні традиції швидко трансформувалися в напрямку демократичності, простоти і простонародності;

• більша усталеність у своїй іконографії з опорою на народний епос (на відміну від драматизму мистецтва готики).

Архітектура

На початку XI століття Київ був одним з найбагатших і найбільших міст Русі. Князь Ярослав Мудрий, сприяючи забудові «стольного града», намагався зробити Київ суперником Цареграда. При ньому місто значно розширило свої межі – його територія збільшилася майже в десять разів. Навколо виросли укріплення у вигляді велетенських валів і ровів. Проїзд до Києва здійснювався через четверо воріт, головні з них, як і в Константинополі, називались «Золотими». Центр міста – «князівський двір» – височів на пагорбі і являв собою досить солідний комплекс: громади монастирських храмів Ірини та Георгія змінювалися кам'яними палацами князя, в західній частині виростав мальовничий силует центрального храму Київської Русі – Софійського собору, якого було споруджено на місці перемоги киян над печенігами. У спорудженні храму, у створенні декоративних прикрас його інтер'єру брали участь як грецькі, так і місцеві майстри.

Візантійські архітектори й художники, які протягом багатьох віків обслуговували християнську церкву, створили у відповідності з релігійними догматами струнку і відшліфовану систему мистецтва.

Ця художня система регламентувала характер церковної архітектури, зміст і порядок розміщення на стінах храмів релігійних сцен, іконографію святих. Особливий тип храму, що склався у Візантії (так званий хрестовокупольний), набув досить широкого розповсюдження на Русі.

З запровадженням християнства розпочався якісно новий рівень розвитку архітектури пов'язаний з переходом від дерев'яного до кам'яного і цегельного будівництва. З прийняттям християнства почалося спорудження храмів, які являють собою самостійну давньоруську переробку візантійських зразків.

• Найбільше поширення на Русі отримало хрестово-купольне  планування соборів. Така композиція храму базувалася на християнській символіці, підкреслюючи її призначення.

• Відповідно до цієї системи склепіння з центральним куполом спиралися на чотири стовпи, утворюючи хрестоподібну композицію.

• Кутові частини покривалися також купольними склепіннями.

• Зі східного боку, у вівтарній  частині, до храму прибудовувалися апсиди — напівкруглі виступи, покриті половиною купольного або зімкненого склепіння.

• Внутрішні стовпи ділили простір храму на нефи (міжрядні простори).

• Особливого значення надавалося куполу, який, з точки зору богослов'я, виконував не тільки естетичну, але й культову функцію. Його призначення — концентрувати духовну енергію людей, «молитовне горіння» і направляти в небо. Вважалося, якщо молитва окремої людини може «не дійти» до Бога, то молитва багатьох людей, сконцентрована куполом, буде обов'язково почута.

• Згідно з візантійською традицією куполи покривали свинцевими, позолоченими або забарвленими в зелений колір листами. Обидва кольори золотистий і зелений — вважалися у Візантії священними.