4. Економічна сутність бюджетних доходів і видатків, форми їх вияву і матеріальне втілення.

Оскільки функціонування бюджету відбувається за допомо­гою особливих економічних форм — доходів і видатків, розгля­немо економічну сутність цих категорій і форми їх прояву. Але насамперед необхідно з'ясувати відмінності в поняттях «держав­ні доходи» і «доходи державного бюджету», а також відповідно «державні видатки» і «видатки державного бюджету».

Державні доходи охоплюють ту частину фінансових відносин, яка пов'язана з формуванням фінансових ресурсів у розпоря­дженні держави і державних підприємств. При цьому акумульовані державою фінансові ресурси належать до централізованих (концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призна­чення), а ті, що залишаються у розпорядженні державних підпри­ємств, є децентралізованими. Доходи бюджету посідають головне місце у складі централізованих державних доходів, але це понят­тя більш вузьке, ніж доходи держави.

Державні видатки — це частина фінансових відносин, обу­мовлена використанням централізованих і децентралізованих до­ходів держави. Складаються державні видатки з прямих витрат держави, які здійснюються через систему бюджетних і позабю­джетних фондів, і витрат державних підприємств, організацій, установ. Отже, видатки державного бюджету — це лише частина державних видатків.

Доходи і видатки бюджету — це об'єктивні категорії, ко­жна з яких має специфічне суспільне призначення: доходи служать фінансовою базою діяльності держави, видатки — задовольняють загальнодержавні потреби. Доходи бюджету ви­ражають економічні відносини, які виникають у держави з юридичними і фізичними особами в процесі формування бю­джетного фонду країни.

Формою прояву категорії доходи бюджету служать різні ви­ди платежів підприємств, організацій і населення в бюджет, а їх матеріальним втіленням — грошові кошти, які мобілізуються в бюджет. Характеризуючи економічну сутність категорії доходи бюджету, необхідно звернути увагу на те, що бюджетні доходи, з одного боку, є результатом розподілу вартості суспільного про­дукту між різними учасниками відтворювального процесу, а з іншого— об'єктом подальшого розподілу сконцентрованої в ру­ках держави вартості.

Головне матеріальне джерело доходів бюджету — внутрішній валовий продукт. Якщо для покриття фінансових потреб його не­достатньо, держава залучає національне багатство (сукупність матеріальних благ, створених працею попередніх і нинішніх по­колінь і залучених в процес відтворення природних ресурсів, яким розпоряджається суспільство на певний момент часу), а саме: доходи від приватизації державного майна, від продажу золото­валютного запасу та інших національних цінностей. Поповнення ресурсів бюджетного фонду може здійснюватись також на основі внутрішніх і зовнішніх позик і за рахунок емісії паперових гро­шей. Кошти, що залучаються державою на відплатній основі, — тимчасово вільні грошові кошти юридичних осіб, заощадження населення, іноземний капітал (через продаж на фінансовому ринку державних облігацій; отримання кредиту під заставу пакету акцій великих підприємств; отримання державних позик від окремих держав або від міжнародних фінансово-кредитних установ) від­ображають кредитний метод формування бюджетних ресурсів, що передбачає поворотність запозичень і платність за їх вико­ристання. Виходячи з цього, кошти мобілізовані на основі державних позик, необхідно розглядати не як джерело форму­вання доходів бюджету, а як спосіб тимчасового поповнення бюджетного фонду. Аналогічно слід характеризувати й емісію паперових грошей, до якої держава вдається за надзвичайних обставин, коли отримання доходів і позик є затрудненим, а фі­нансування бюджетних витрат — невідкладним. Це найбільш непопулярний захід, оскільки він посилює інфляційні процеси і має негативні соціально-економічні наслідки. Разом з тим за своїм змістом кредитні надходження та емісійні доходи — це сума фактичної незбалансованості доходів та видатків бюдже­ту. Таким чином, доходами бюджету є ті грошові кошти, що надходять у розпорядження держави на безвідплатній і без­поворотній основі згідно з чинним бюджетним і податковим законодавством. Співвідношення способів формування бю­джетного фонду — на основі справляння бюджетних доходів, залучення позик і грошової емісії — різниться по країнах і в часі, залежить від конкретної економічної ситуації, від стану самої фінансової системи та ін.