7. Поняття і показники податкового тягаря.

Податкове навантаження - це комплексна характеристика, яка включає: кількість податків і інших обов'язкових платежів; структуру податків; механізм стягнення податків; показники податкового навантаження. Податковий тягар - це захід, ступінь, рівень економічних обмежень, створюваних відрахуванням коштів на сплату податків, відволіканням їх від інших можливих напрямків використання. У широкому смислі податковий тягар - це обкладання особи будь-яким платежем. Постановка питання щодо рівня податкового навантаження на економіку в цілому і на окремі її сектори надзвичайно важлива, оскільки від кількості і ставок податків, структури податкової системи, а також наявності податкових пільг значною мірою залежить мотиваційний механізм агентів ринку, їх здатність до нагромадження та інвестування грошових коштів. Податковий тягар повинен аналізуватись як із відтворювальних позицій, так і з позицій оцінки стимулюючого (антистимулюючого) впливу оподаткування на виробництво. Залежність між виробництвом і оподаткуванням є тією методологічною проблемою, з якої слід виходити при конструюванні оптимальної податкової системи. Загальноприйнятої методики обчислення рівня податкового тягаря не існує. Ще у XVIII ст., коли вперше було поставлене це питання, робились спроби шляхом складних розрахунків визначити ту частку вільного доходу, яка могла бути спрямована на задоволення державних витрат без шкоди для народного господарства. Ця частка, за різними розрахунками, коливалась від 2/3 до 1/10 національного доходу залежно від характеру витратної частини державного бюджету. Російський дослідник К.Ф. Шмельов у поняття податкового тягаря включав два елементи: 1) тягар обкладання і 2) тиск, що учиняється народному господарству в цілому або окремим підприємствам у результаті примусових податкових вилучень. Він пропонував тягар обкладання розраховувати як фактичну суму примусових зборів і платежів з населення, включаючи фактичну вартість стягнення податків. Найбільш достовірну картину щодо податкового тягаря на економіку в цілому дає комплексний показник, який включає всі види податків. Цей показник пропонується і вітчизняними дослідниками. Як узагальнюючий показник податкового тягаря можна використати частку сумарної величини всіх податкових платежів у ВВП (при його первинному і вторинному розподілі), який розраховується за Національними рахунками. Він може використовуватись для порівняння податкового тягаря в різних країнах. Згідно Національних рахунків України, рахунок розподілу первинного доходу включає податки на виробництво та імпорт. Податки на виробництво та імпорт враховують всі податки та мита, які відносяться до виробничої діяльності. Вони розподіляються на дві групи: податки на продукти та інші податки, пов'язані з виробництвом. Податки на продукти, звичайно, стягуються пропорційно кількості або вартості товарів і послуг, вироблених, реалізованих або імпортованих виробничою одиницею-резидентом. До них відносяться: податок на додану вартість, імпортні та експортні мита, акцизні збори, надбавки до цін на окремі товари. Інші податки, пов'язані з виробництвом, включають платежі підприємств і організацій в Державний та місцева бюджети, державні цільові фонди; податок на перевищення фактичного фонду споживання над розрахунковим; відрахування на геологорозвідувальні роботи; лісовий податок; державне мито; плату за видачу ліцензій; плату за воду; податки з підприємств-власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; плату за землю; ринковий збір; внески до Фонду дорожнього господарства та інших позабюджетних фондів. Рахунок вторинного розподілу доходу включає поточні податки на доходи, майно тощо та внески на соціальне страхування. До поточних податків включаються: податки на прибутки і доходи підприємств; прибутковий податок з робітників і службовців; інші податки та збори з фізичних осіб, не пов'язані зі виробничою діяльністю. У рахунку вторинного розподілу доходу показується умовне перерахування домашніми господарствами внесків, включених до оплати праці: фактичних — у відповідні фонди державного сектора, умовних — до секторів-роботодавців. Тут також знаходять відображення платежі населення по страхуванню додаткової пенсії. Фактичними внесками наймачів на соціальне страхування є відрахування підприємств і організацій у фонди соціального страхування, пенсійного забезпечення та зайнятості. Величина податкового тягаря залежить, насамперед, від видів податків і податкових ставок. Кількісно податкове навантаження може бути визначене відношенням загальної суми податкових вилучень за певний період до суми доходів суб'єкта оподатковування за той же період. Розподіл податкового тягаря між платниками податків опирається на два принципи: а) ув'язування податку з одержуваними за рахунок його благами, наприклад податок із власників транспортних засобів. Такий підхід досить обмежений, тому що окремі види державних видатків (скажемо, допомога у зв'язку з безробіттям) неможливо перекласти на користувачів; б) принцип платоспроможності, згідно з яким чим вищі доходи особи, чим більша в нього здатність платити, тим більше високим повинен бути податок, яким обкладається особа. На підставі аналізу пропонованих в економічній літературі підходів до змісту поняття «податкового тягаря» або «податкового навантаження» цей показник визначається на рівні господарюючого суб'єкта як відношення суми сплачених податків до відповідного фінансового результату (виторгу, прибутку, чистого грошового потоку), або величини капіталу організації. Податкове навантаження підприємств і ефективність організації податкової системи країни визначається не тільки сумами податкових платежів, але й видатками на організацію стягнення податків: на податковий облік на підприємствах і на утримання податкових органів. За останні роки податкові органи досягли істотних результатів у розробці правил, регістрів і форм декларацій податкового обліку. Із уведенням цих змін суттєво зростає завантаженість бухгалтерії підприємств і витрати на їх утримання досягають 2—6% від виторгу або 10% від суми податкових зборів. Можна припустити, що частка, близька до названої, припадає на обробку звітності податковою службою. Рівень податкового тягаря значною мірою залежить від рівня державних витрат і можливостей їх забезпечення за рахунок податкових надходжень і запозичень (як внутрішніх, так і зовнішніх). Податковий тягар в Україні нерівномірно розподілений: між юридичними й фізичними особами. У доходах Зведеного бюджету частка податку на прибуток підприємств переважає частку податку з доходів населення: 17 проти 15 %; між реальним сектором (сферою матеріального виробництва) і банківськими, страховими та іншими посередницькими організаціями, незважаючи на істотні розбіжності в їх фінансових можливостях; між державним і недержавним секторами економіки. На державний сектор економіки менший ніж на недержавний; з галузей економіки найбільший податковий тягар падає на промисловість, на другому місці — будівництво. На найбільш трудомісткі галузі (машинобудування металообробка, легка і паливна промисловість) падає тягар в податках на заробітну плату. Найбільший тягар непрямих податків (зокрема ПДВ) несуть легка і харчова промисловість; капіталомісткі галузі (паливно-енергетична, вугільна тощо) сплачують набагато нижчий податок відносно доданої вартості, ніж трудомісткі, оскільки амортизація (складова частина доданої вартості) не оподатковується. До того ж ці галузі підтримуються державою за рахунок субсидій, податкових пільг, інвестиційних податкових кредитів, звільнення від погашення заборгованості по сплаті податків тощо. Нерівномірність розподілу податкового тягаря між різними секторами економіки та суб'єктами господарювання посилюється низькою спроможністю стягнення податків та високим рівнем тіньової економіки. Оскільки в Україні обмежені можливості зростання цін через низьку купівельну спроможність населення і низьку конкурентоспроможність продукції на світовому ринку, то ступінь перекладення податків також обмежена і, отже, податковий тягар падає значною мірою на товаровиробників, що створює перешкоду для структурної перебудови галузей реального сектора економіки.