Теми рефератів

Туристична індустрія Києва.

Історико-архітектурна спадщина Києва як основа роз­витку пізнавального туризму.

Ресурсний потенціал паломницького туризму в Києві.

Можливості розвитку в Києві ділового туризму

Розділ III.

Туристичні ресурси правобережної україни

Назва «Правобережна Україна» бере свій початок від поділу українських земель у XVII ст. між Росією і Поль­щею. Після включення регіону наприкінці XV1I1 ст. до складу Російської імперії він називався Південно-Західним краем.

Правобережна Україна включає такі історико-географічні краї: Київщина, Волинь і Поділля.

3.1. Туристичні ресурси історичної Київщини

Історична Київщина охоплює територію сучасних Київської і Черкаської областей і входить до Придніпровського рекреаційного району Дпіпровсько-Дністровського ре­креаційного регіону.

В ІХ-ХІ ст. правобережжя Дніпра від р. Прип'яті на півночі до р. Рось і верхів'їв Південного Бугу па півдні, Случі і Горині на заході мало назву Київської землі. З XII по XV ст. цс територія Київського князівства. В результаті подальших політико-адмінїстративних перетворень ці землі здобувають статус воєводства, полків Київського, Черкась­кого та ін., намісництва, губернії, округ Київської, Черкась­кої та ін. В радянський період на цій території створені Київська і Черкаська області.

Київщина історично склалася як політичне ядро Ук­раїни. Перші поселення з'явилися тут ще в епоху палеоліту. Саме ці землі стали центром Давньоруської держави. Після розпаду її наприкінці XI ст. на окремі державні утворення Київське князівство зберігало свою силу і могутність до самої татаро-монгольської навали. В середині XIV ст. Київщина увійшла до складу Литовської Русі. З 1470 р. цій території надано статус воєводства.

Люблінська унія поклала початок активному переселен­ню на київські землі польської шляхти. В результаті ревізії так званих «пустих» земель, тобто таких, що не перебували в феодальному володінні, поляки одержали грамоти на во­лодіння ними. Подвійне пригноблення, феодальне і національне, стало причиною зростання визвольного руху, очоленого козаками. Повстання проти польського гніту під проводом К. Косинського (1591-1593) розпочалося нападом на Білоцерківську фортецю і охопило Київщину і Волинь. Це був рух, що переріс у Визвольну війну українського на­роду. Одна з вирішальних її битв відбулася під Корсунем в урочищі Горохова Діброва, 16 (26) травня 1648 р., в якій армія Б. Хмельницького здобула блискучу перемогу.

На той час саме тут, на Київщині, були гетьманські сто­лиці Суботів і Чигирин.

Середня і південна Київщина майже обезлюдніли вна­слідок подій Руїни. Польща всіляко намагалась повернути собі владу над цими землями. Король Ян Собеський універ­салом від 1684 р. відновив на Правобережжі козацтво. Сей­мом у 1685 р. були підтверджені козацькі права і привілеї. Правобережна Україна почала інтенсивно заселятися. Були створені Богуславський, Корсунський, Фастівський полки. Успішність колонізації пов'язана, зокрема, з ім'ям Семен Палія.

Після підписання миру з турками (1699 р.) і повернен­ня під владу Польщі Правобережної України польським сеймом були скасовані усі рішення стосовно козацьких прав і привілеїв. В результаті спалахнуло козацьке повстання, що здобуло назву Паліївщини. Центром подій знову стала го­ловна польська фортеця на Київщині — Біла Церква. На підкріплення полякам проти правобережних козаків висту­пили лівобережні козацькі полки на чолі з І. Мазепою, які окупували Київщину і Волинь (1704-1711).

В результаті двох останніх поділів Польщі Правобереж­на Україна наприкінці XVIII ст. була приєднана до Росії.