Теми рефератів

Історико-архітектурна спадщина Волині як основа роз­витку пізнавального туризму.

Природно-рекреаційний потенціал розвитку туризму на Волині.

Оноре де Бальзак і Волинь.

3.3.Туристичні ресурси історичного Поділля

Поділля у давніх джерелах згадується як Пониззя (пер­ша згадка — 1226 р.), Русь долішня (на відміну від Русі горішньої, тобто Карпат). Назва «Поділля» вперше зустрічається в документах XIV ст. у зв'язку з битвою на Синіх Водах.

Поділля — це історико-географічний край, що охоплює сучасні Вінницьку, Тернопільську і Хмельницьку області. Його площа становить 60,9 тис. кв. км, тобто 10% території України.

Поділля ніколи не було окремою адміністративно-тери­торіальною одиницею: Подільське воєводство охоплювало середню частину Поділля; Західне Поділля входило до Русь­кого, а Східне — до Брацлавського воєводств. Подільська гу­бернія включала територію колишніх Подільського і Брац­лавського воєводств.

Починаючи з раннього палеоліту, територія Поділля бу­ла постійно заселена. Вона лежала на шляху міграції кочових племен — скіфів, сарматів, готів, гунів, аварів. Населення регіону торгувало з грецькими колоніями Причорномор'я, зо­крема, з Ольвією.

У слов'янську добу цю територію населяли уличі і тиверці, на заході — дуліби і хорвати. На початку X ст. в півднних районах Поділля закріпились печеніги, відтіснив­ши уличів і тиверців на північ.

Після Любецького з'їзду (1097 р.) Поділля зазнало те­риторіального поділу, в результаті якого західна його час­тина приєдналась до Галичини, перейшовши у володіння онуків Ярослава — Ростиславичів. На цих землях утвори­лись Теребовлянське (південна і центральна частина сучас­ної Тернопільської області) і Шумське (північна частина Тернопільської області) удільні князівства. Східне Поділля перебувало в залежності від Києва, після ослаблення якого у XII ст. ця територія під час правління князя Романа бу­ла приєднана до Галицько-Волинської держави.

Після нападу Бурундая в 1259 р. Поділля було піддане черговому поділу: західна його частина (до Збруча) зали­шилася під владою Романовичів, а східна потрапила в за­лежність від Орди.

В 1349 р. Західне Поділля було захоплене Польщею, увійшовши у складі Львівської і Галицької земель до Русь­кого воєводства.

Після розгрому в середині XIV ст. литовським князем Ольгердом татарських військ переможець передав Середнє Поділля у володіння своїм небожам — князям Коріятовичам, які заснували тут міста Бакота, Кам'янець, Смотрич та ін.

Боротьба за ці землі не припинялась і в наступний період. Так у 1393 (1395) р. князь Вітовт, вигнавши з Поділля Федора Коріятовича, віддав Середнє Поділля з містами Кам'янець, Смотрич та ін. польському королю Ягайлу, який у свою чергу передав ці володіння у власність краківському воєводі Спитку. Східне Поділля з містами Брацлав, Вінниця та ін. Вітовт подарував князю Дмитру Корибуту.

Після загибелі в 1396 (1399) р. на березі р. Ворскли Ко-рибута і Спитка вдова останнього повернула Ягайлу пода­ровані ним землі, а той передав їх у власність своєму брату Свидригайлу. Східна частина цих володінь перейшла до си­на Корибута Федора.

В 1410 р. Поділлям знову заволодів Вітовт, хоча Свид-ригайло не припиняв спроб повернути собі владу над Середнім Поділлям. Навколо цих земель почалася тривала боротьба з Польщею, якій у 1434 р. нарешті вдалося вста­новити тут свою владу. Територія стала іменуватися Подільським воєводством із центром у Кам'янець-Подільському. Протягом XV ст. Західне і Середнє Поділля входили до складу Польської держави. Східне Поділля — Брацлавщина — належало Литві. Після Люблінської унії (1569 р.) ці землі під назвою Брацлавського воєводства так само стали територією Польщі.

З другої половини XV ст. почастішали татарські набіги на Поділля, через яке вони досягали волинських, галиць­ких, холмських земель. Для захисту краю побудовані укріплені замки в Барі, Брацлаві, Вінниці, Жванці, Зінькові,

Летичеві, Меджибожі, Пилаві, Сутківцях, Хмільнику, Ям-полі та ін. Але ці споруди не могли стримати татарських за­гонів, і на рубежі XV—XVI ст. південно-східна частина Поділля була майже повністю спустошена.

З середини XVI ст. інтенсифікується процес заселення цієї частини Поділля, що було обумовлене підвищенням по­питу на зерно в Західній Європі.

У XVI ст. на Поділлі (в Білогір'ї, Панівці, Хмільнику) набули поширення ідеї Реформації. З'явилися протес­тантські школи і друкарні. На противагу цьому рухові єзуїти відкривали свої колегії в Барі, Вінниці, Кам'янці, Шаргороді та інших містах.

Середина XVII ст. на Поділлі ознаменована важливими історичними подіями. В 1648 p., відбулась битва під Пиляв-цями (сучасна Хмельницька область), у 1649 р. — Зборівська битва (нині — Тернопільська обл.), в 1652 р. — битва під Батогом (Вінницька обл.), у 1653 р. — битва під Жванцем (Хмельницька обл.).

За Андрусівською угодою Поділля закріплювалось за Польщею, що виключало мирний розвиток подій. П. Доро­шенко виступив зі своїм військом у союзі з Туреччиною проти Польщі. Бойові дії завершились укладенням у 1672 р. Бучацького миру, за яким Подільське воєводство переходи­ло безпосередньо під владу Туреччини, а Брацлавщина зали­шалася в руках П. Дорошенка, який визнавав себе васалом турецького султана. Після зречення П. Дорошенка турки по­садили на гетьманство Ю. Хмельницького, резиденцією яко­го став Немирів (1677-1681).

27-річне турецьке панування (1672-1699) перетворило Поділля на майже безлюдний край. Але вже в першій поло­вині XVIII ст. регіон починає інтенсивно заселитись. Знач­ну роль у цьому процесі відіграла діяльність магнатів Вишневецьких, Замойських, Любомирських, Ржевуських, Сангушків, Чарторийських, Яблоновських та ін. Уже на се­редину XVIII ст. Подільське воєводство було найбільш гу­сто населеною частиною Речі Посполитої, що пізніше стало однією з причин інтенсивної еміграції місцевого населення на захід (США, Канада) і на схід (Сибір, Далекий Схід).

У 1772 р. внаслідок першого поділу Польщі територія Західного Поділля, розташована за р. Збруч, разом з Гали­чиною опинилася під владою Австрії. Середнє і Східне Поділля відійшло до Росії у складі Подільського і Брацлавського намісництв, а з 1796 р. — Подільської губернії.

Після польських повстань 1830-1831 і 1863 pp. на цих землях спостерігалося послаблення польського впливу, на­томість інтенсифікувалась політика русифікації.

Посилення кріпосницького гніту призвело в 1820-1830-х роках до активізації селянського руху, очоленого Устимом Кармалюком (1787-1835 pp.), який на'родився в с Головчиці (тепер Кармелюкове) на Вінниччині. У 1812 р. кріпак був відданий у солдати, але через рік втік із рекрутчини і про­довжив боротьбу. Ще через рік він був спійманий, покараний і знову відправлений у солдати, але по дорозі йому вдалося втекти. Організувавши великий загін, він об'єднував навколо себе повстанців, які діяли протягом 1814-1828 pp. Спійманий і засуджений до каторжних робіт, він ще чотири рази втікав від виконання вироку.

У 1920 р. Західне Поділля було окуповане поляками і до 1939 р. перебувало в складі Польщі як Тернопільське воєводство.

Східне Поділля увійшло до складу УРСР як Подільська губернія. У 1924-1932 pp., після скасування гу­берній, воно було поділене на Вінницьку, Кам'янець-Подільську, Могилівську, Проскурівську, Тульчинську ок­руги. У 1932 р. була створена Вінницька область, з якої у 1937 р. виділена Кам'янець-Подільська (з 1954 р. — Хмель­ницька) область.

Після Другої світової війни вся територія Поділля увійшла до складу України.