51. Діяльність української політичної еміграції на початку хviiIст. Основні положення Конституції Пилипа Орлика.

Свою діяльність в еміграції П.Орлик розпочав із створення й прийняття договору між гетьманом і козаками, що отримав назву “Пакти й Конституції законів і вольностей Війська Запорозького”, або ж “Конституція П.Орлика”.

Цей документ був прийнятий 5 квітня 1710 р. у Бендерах і складався із 16 статей. Тут передбачалося, що Україна обох сторін Дніпра має бути вільною, а її кордони недоторканими. Стверджувався принцип розподілу і єдності законодавчої, виконавчої і судової влади. Повноваження гетьмана обмежувалися, а його скарб відділявся від державного. Тричі на рік – на Різдво, Великдень і Покрову – планувалося скликати козацький парламент – Генеральну раду. Також фіксувався соціальний захист убогих, сиріт, удовиць.

Основні положення:

• Проголошувалися незалежність України від Росії та Речі Посполитої

• Обгрунтувалася протекція шведського короля та союз з Кримським ханством

• Територія України визначалася умовами Зборівського трактату 1649 р.

• Запорожцяи повинні були вернути їхні давні містечка Трахтемирів, Кодак, Келеберду, землі над Ворсклою

• Ліквідувалися фортеці, побудовані І.Мазепою. Стр.100

52. Процес та наслідки інкорпорації України до складу Російської імперії в хviiIст.

Особливістю перебування Лівобережжя і Слобожанщини у складі Росії в другій половині XVIII ст. був тотальний, безперервний, хоча і хвилеподібний наступ самодержавства на права України. Суть цього наступу полягала в намаганні ліквідувати українську автономію та інкорпорувати ці землі до складу імперії. З огляду на це можна констатувати, що офіційна російська політика в українському питанні у цей час пройшла кілька етапів, у межах яких темпи, форми, методи, інтенсивність та результативність імперської експансії були різними, але поступальність цього процесу зберігалася постійно.

I етап (1734—1750) — посилення імперського тиску. Після смерті Д. Апостола в Петербурзі було прийнято ухвалу: нового гетьмана не обирати, а всю повноту влади передати тимчасовому державному органу, що дістав назву «Правління гетьманського уряду». До нього входило шість осіб: троє росіян та троє українців. На чолі правління став князь О. Шаховський, який діяв відповідно до наказу:

II етап (1750—1764) — тимчасове уповільнення процесу російської експансії. У 1750 р. Україну чекав черговий поворот долі — саме цього року останнім гетьманом стає брат фаворита нової імператриці Єлизавети — К. Розумовський.

III етап (1764—1783) — остаточна ліквідація української автономії. Після ліквідації гетьманства 1764 р. вся повнота влади в Україні зосередилася в руках Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П. Румянцевим. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію.

53. Централізаторська політика Катерина іі до України. Причини та обставини остаточної ліквідації Росією Гетьманщини.

ОСТАТОЧНЕ СКАСУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

У 1762 р. престол зайняла Катерина II прибічниця централізму, яка рядом заходів остаточно ліквідувала автономний устрій України:

- у 1764 р. ліквідовано гетьманство, вся повнота влади зосередилася в руках Малоросійської колегії;

- у 1775 р. знищено Запорізьку Січ. ЇЇ землі були роздані царським фаворитам, вельможам, генералам. Доля запорізьких козаків склалася по-різному: 25 тис, козаків згодом переселено на Кубань, 5 тис. за­порожців отримали політичний притулок в Туреччині і заснували там Задунайську Січ (1775-1828 рр.), значна кількість запорож­ців отримала статус селян;

- у 1781-82рр. ліквідовано поділ Укра­їни на полки і створено губернії;

- у 1783р. запроваджено кріпосне пра­во в Україні.

Цього ж року було ліквідоване українське козацтво як стан. Замість ко­зацьких полків створювалися полки ро­сійської регулярної армії. Козаків перевели в селянський стан, а приблизно 10 тис. за­можних козаків отриманій грамоти дворян і офіцерські чини в російській армії.