Площа Ринок

Площу Ринок в центрі старого міста можна обійти за п'ять хвилин. Але не варто поспішати. Шість століть у цьому місці концентрувалось суспільне і приватне життя Львова. Кожний будинок тут - навіть не сторінка, а фоліант історії міста і його, путівник складно сплетених доль, дзеркало амбіцій.

Всі політичні, громадські, мистецькі події розпочинались з Ратуші, де урядував бургомістр і міські райці Тут правили, тут осуджували, тут ув'язнювали, тут зберігали привілеї і скарби міста та приватні дорогоцінності. Перед ратушею виконувалися й вироки. Щоправда, тут страчували лише злочинців шляхетного походження. На жаль, ренесансна ратуша не вціліла. Сучасна будівля походить з XIX ст. Разом зі старим будинком зник і привид чорної труни, що з'являвся опівночі з моторошним скрипом і стогонами у коридорах ратуші після кожного несправедливого вироку. Колись львівські судді погано розібрались зі справою і засудили невинного на тортури і смерть. Відтоді і почав "гуляти11 залами ратуші привид його чорної труни, лякаючи сторожу. Аби судді не забували цього випадку, на обкладинці книги судових вироків був зроблений напис великими буквами: "Пам'ятай про труну, що по сходах і залах ходила".

Щоправда, в залах старої ратуші судив і "львівській Соломон" - легендарний бургомістр, поет, автор однієї з перших хронік Львова, якою по нинішній день користуються історики, організатор його оборони у 1672 році від турецького війська, Бартоломей Зиморович. Історії про його розум і дотепність львів'яни переповідають вже більше трьохсот років. Наприклад, про масні гроші. Коли різник, що торгував м'ясом, злапав на гарячому злодія, який витяг його гаманець, то Зиморович дуже швидко довів, що це саме різникові гроші. Він наказав вкинути їх до окропу. На поверхні з'явились масні плями, бо різник, яспа річ, не витирав рук після м'яса, коли брав з покупців гроші.

Або про загублені дукати. Коли один львівський хлопчина знайшов на Ринку гаманець з грішми і повернув їх купцеві, який їх загубив, тому стало шкода виплачувати винагороду. Замість подяки купець звинуватив хлоцця у крадіжці, ніби то в гаманці було не сто дукатів, а сто п'ятдесят. Обидва, і купець, і хлопець -поклялись на Біблії, що кажуть правду. Тоді хитромудрий Зиморович наказав віддати таманця зі ста дукатами хлопцеві, а купець мусив чекати, поки знайдуть саме його гаманець зі ста п'ятдесятьма дукатами. Коли ж розгублений купець, який таким чином втрачав всі свої гроші, признався в своєму ошуканстві, то Зиморович запропонував йому на вибір: або він за свою брехню дарує чесному хлопцеві тих сто дукатів, або отримує за ламання клятви п'ятдесят нагаїв на площі. Ясно, що купець вирішив за ліпше втратити гроші.

Сьогодні в залах нової (ще й двохсот літ їй не виповнилось) ратуші засідають міська рада і міські урядовці, які мають можливість заслужити або славу Зиморовича або переслідування чорної труни.

Над входом до ратуші помітний стародавній герб Львова -лев з восьмикутною зіркою і трьома гірками - елементами папського герба, їх дарував місту папа Сикст V. У вестибулі на зберіганні знаходиться гармата „Василь Стус", Вона є власністю товариства „Кіш", яке відтворило також козацьку чайку, на котрій члени товариства допливли до Лондона. Гармату за стародавніми зразками виконав львівський митець Василь Качмар. Вона витримує подвійний заряд пороху.

Обстановка деяких кімнат, кабінету міського голови і кімнати засідань виконкому та секретаріату збереглася з XIX століття.

На вершині ратушної вежі розміщені два дзвони годинника. На більшому дзвоні напис німецькою мовою: „Спіть спокійно, ми вас розбудимо". Він відбиває години. Чверть та півгодинні проміжки часу відбиває менший дзвін.

А для гостей міста тепер є атракційна нагода піднятись на вежу аж під сам прапор, щоби з висоти 74 метрів побачити зліплені львів'янами впродовж семисот останніх років кам'яні щільники старого міста. Підйом триває всього 15 хвилин і коштує дві гривні для дорослих та 50 копійок для дітей. Екскурсії допускаються з 11°0 до смерку без вихідних. Це дуже зручно для тих, хто не має часу для довшої прогулянки до оглядового майданчика Високого замку. Та і місто з ратуші можна роздивитись значно краще. Особливо ті з його пам'яток, огляду > сусідні споруди. Це, в першу чергу, ко лійське подвір'я і Успенська церква.

Навколо ратуші по периметру вишикувались 44 будинки. Після найбільшої в історії Львова пожежі 1527 року старе, готичне, місто було вщент зруйноване. Тому практично всі будинки "на Ринку" побудовані у XVI та на початку XVII століття. У Львові - це розквіт стилю Ренесанс.

Вузький фасад, брама, три вікна щоповерху - якби не декор, будинки на площі важко було б розрізнити. Дорога земля у місті, обмеженому мурами, і суворі правила будівництва не будувати щось інакше навіть тим, хто міг собі це дозволити. Як не дивно, гроші нічого не вирішували. Тільки за видатні заслуги місто могло зробити виняток. Так, один з найславніших львів'ян, Костянтин Корнякт здобув від короля право побудувати не трьох, а шестивіконний будинок (Площа Ринок, 6). Це справжній ренесансний палац, в середині котрого знаходиться одне з най-чарївніщих місць старого Львова - італійське подвір'я, де гості і мешканці міста можуть випити горнятко кави, а часом потрапити на концерт або виставу.

У XVII столітті будинок Корнякта придбав Якуб Собєський -батько майбутнього короля Яна III Собєського. Над входом до будинку поміщено родинний герб Собєських, на якому зображено щит. Вже у ранньому дитинстві Яну Собєському, показуючи родинний герб, казали: „З ним,, або на ньому" (парафраз знаменитого девізу спартанців „Зі щитом або на щиті", тобто перемогти або загинути).

Ян III Собєський добре засвоїв ці уроки. Він уславився як переможець у багатьох битвах, у тому числі й таких визначних, як битва з турками під Віднем і Хотином. Після хотинської битви Ян III з тріумфом повернувся до родинного будинку, який дуже любив. З перемогою Собєського під Віднем пов'язана поява у Західній Європі кави. Українець, уродженець села Кульчиці на Львівщині, Юрій Кульчицький у нагороду за подвиги у цій битві одержав трофейні кавові зерна і відкрив у Відні першу кав'ярню. Відтак кава по-віденськи поширилась і в інших містах. У Відні Юрію Кульчицькому встановлено пам'ятник. Його пам'ять шанують і львів'яни. На вулиці Винниченка знаходиться кав'ярня „У Юрія Кульчицького", а на вулиці Руській - кав'ярня „Під синьою пляшкою". Саме таку назву мала віденська кав'ярня Кульчицького.

З віденською перемогою Яка ІІІ Собєського пов'язане і винайдення бубликів. Один віденський пекар спеціально випік для Ява II медівник у вигляді стремена. Відтак рецепт виготовлення бубликів (беремо дірку і обліплюємо її тістом) поширився на весь світ.

Найвидатніші предки Яна III Собєського з походження і за переконаннями були українцями. Через це король був позбавлений національної нетерпимості і високо цінував козацьке військо.

Все життя Ян III кохав лише одну жінку - королеву Марисєньку. У королівській кам'яниці вони провели найщасливіші роки свого життя. В.ній король Ян зі сльозами на очах підписав невигідний для Польщі "Вічний мир" з Росією.

Але "крутитись" навколо Ринку варто все ж починати з номера другого: кам'яниці Бандінеллі. Італійський купець Роберто Бандінеллі у цьому будинку в 1612 році відкрив першу в Україні пошту. Серед листонош був і якийсь Варфоломій Ломиніг - непогане прізвисько для листоноші. Зараз будинок відреставрований, і готується до відкриття музей пошти. Запальний Бандінеллі якось посварився з міською владою і викликав на дуель одночасно всіх міських райців (12 чоловік). Ніхто з них на дуель не з'явився, адже у ті часи італійці славилися як не-перевершеш фехтувальники.

Поряд - знаменита "чорна кам'яниця" (площа Ринок, 4). Чотириста років тому її фасад не був таким романтично-похмурим. За тогочасною модою кожен рельєф, скульптурка, кожен камінчик, кожен бік кожного камінчика було розфарбовано в інакший колір. Отож будинок нагадував коштовну скриньку - незвично пишне видовище для нерозпещеного ока середньовічної людини.

Ще одна історична споруда на площі - будинок № 9. Колись тут розміщалась резиденція литовського князя Свидригайла, а потім впродовж 400 років - резиденція львівських архієпископів. У ньому помер король Михайло Вишневецький - син найгрізні-шого ворога Богдана Хмельницького Яреми Вишневецького. Цей будинок відомий також найбучнішою львівською пиятикою. Коли великий коронний гетьман Адам Сенявський у 1724 році справляв тут весілля своєї доньки, по ринвах (водостічних трубах) будинку лили на вулицю вино для всіх бажаючих, У наступному будинку, № 10, відомому як палац Любомирських, знаходиться сьогодні один з найпривабливіших львівських музеїв -музей меблів.

Гостям міста у Льводі обов'язково покажуть крилатого лева над порталом будинку № 14 - герб Венеції. Тут на початку XVII століття мешкав венеційський консул. Це предмет особливих гордощів львів'ян, бо доводить задіякість Львова у європейську історію. Навскоси через площу, у будинку № 24, який тепер належить історичному музею, століттям пізніше зупинявся російський цар Петро І. Серед паперів архіву міста зберігається навіть перелік збитків, завданих будинку буйними північними гостями.

Взірцем ренесансної архітектури є будинок № 23 - кам'яниця Шольц-Вольфовичів. Його прикрашає скульптурна група „Хрещення Ісуса Христа". На постаменті скульптури зображено зайця - герб власників. Маскарони на фасаді та бічній стіні будинку досконало представляють типи тогочасних міщан Львова, їх автором імовірно був сам власник будинку Ян Шольц-Вольфович. Адже він був відомий не лише як удатний купець, але і як талановитий скульптор

Будинок № 29 був власністю Кампіанів, а пізніше вже згадуваного Зиморо-вича. У 1768-1769 р.р. перебудований в стилі ампір для військового коменданта Львова Феліціяна Коритовського руками полонених гайдамаків. Тут була перша цукорня у Львові.

На розі будинку № 34 колись було вмуроване залізне кільце. До нього привязували

сварливих жінок. У цьому ж будинку з XIX ..століття знаходилася винарня Штадмюллера. Бар під іншою назвою працює тут і тепер. Це найстаріший з діючих безперервно закладів такого типу у Львові. Від старої винарні добре збереглися вітражі банкетного залу.

З північної сторони площі на брамі будинку № 36 зберігся справжній дверний молоток, що за доби ренесансу заміняв городянам дзвоник. Його стукіт стане для туристів дуже смачною атракцією з тих часів, коли цією самою бруківкою походжали відчайдушні кондотьєри, відважні купці, гонорові шляхтичі, загадкові красуні...

У будинку № 39 у XVII ст. знаходився львівський монетний двір.

Замкнути коло навколо ратуші можна аптекою-музеєм. В ап-теці-музеї, крім антикварного начиння, бажаючі зможуть помандрувати вглиб приміщення сторінками історії аптечної справи. Серед родзинок музею - кімната середньовічного алхіміка і пивниці з діжками вражаючих розмірів.