Комплекс Бернардинського монастиря, єврейська дільниця, вулиця Руська, Успенська церква, Домініканський костьол

Чи не Найцікавішою пам'яткою давнього Львова є колишній монастир ордену бернардинів. Орден виник одночасно з рицарськими орденами тамплієрів і госпітальєрів. Духовним батьком цих^ орденів була одна і та ж людина - Святий Бернар з Клерво. Після розпуску ордену тамплієрів багато з його рицарів влилася до ордену бернардинів. За традицією у монахи ордену бернардинів постригалися відставні солдати. Це зумовило войовничий характер його ченців.

Львівський монастир бернардинів був оточений стінами і ровами, частина з яких збереглася. Укріплення монастиря сполучалися з міськими укріпленнями, але становили окрему фортецю.

Костьол бернардинів побудований в 1600-1630 роках. Його першим будівничим був монах Авіледес. Будівництво продовжили архітектори Павло Римлянин та Амвросій Прихильний. Вежу з годинником спорудив Андрій Бемер. Всередині костьол прикрашений дерев'яними скульптурами, які доповнюють сюжети ікон.

12

Біля вівтаря поховані мощі члена ордену - Святого Яна з Дуклі На стінах біля його надгробка знаходяться темперні розписи, які становлять своєрідний каталог - ілюстрацію чудесних зцілень, які відбулися завдяки Яну з Дуклі.

Під час облоги 1648 року образ Святого Яна начебто ширяв над містом і охороняв кого від куль і ядер. На честь цієї події над альтанкою, яка увінчує криницю у дворі монастиря, а також на пам'ятній колоні перед костьолом були встановлені скульптури Святого Яна (остання не збереглася).

Під час облоги Львова військом Богдана Хмельницького монахи-бернардини відзначилися особливою стійкістю. Вартовий-монах побачив наближення козацького війська на 5 хвилин раніше, ніж вартовий на вежі Ратуші, За це бернардинському монастирю був дарований особливий привілей: годинник на його вежі на 5 хвилин випереджає інші міські годинники. Ця традиція зберігається й досі.

Бернардини були противниками переговорів Львова з Хмельницьким, Аби заплатити Хмельницькому астрономічну суму контрибуції в 50 тисяч золотих (найкращий будинок у Львові коштував 800 золотих), були вилучені цінності всіх церков, костьолів та синагог міста. Монастир бернардинів не дав ні копійки. В костьолі бернардинів в 1648 році польське військо обрало вождем Ярему Вишневецького. В 1610 році перед походом на Москву тут відправив молебень Лжедмитрій І.

Військова доблесть монахів-бернардинів рятувала місто і у пізніші часи. Наприклад, під час турецької облоги 1672 року вони знешкодили підкоп під мури монастиря.

Монастир бернардинів був ліквідований у 1777 році указом цісаря Иосифа II. З того часу у його приміщенні знаходиться Центральний державний історичний архів України у Львові. Найдавнішими документами, які зберігаються тут є папська булла XIII ст. і унікальні знайдені в Україні (у Звенигороді) берес-тяні грамоти з XII століття. Тут можна побачити автографи відомих історичних діячів, у тому числі й лист, підписаний Вла-дом Дракулою - прототипом відомого персонажа Брема Стокера "Граф Дракуяа - вампір". Примітно, що лист Дракули написано давньоукраїнською мовою. Огляд цих раритетів можливий за попередньою домовленістю з працівниками архіву,

У даний час в колишньому костьолі бернардинів розташована греко-катотїицька церква Андрія Первозванного. Годинник на його вежі в 1985 році відреставрував львівський годинникар Василь Котнк.

Звідси вулицею Архівною можна пройти до колишньої єврейської дільниці.

Євреї з'явилися у Львові одночасно із заснуванням міста. Однак, рівні громадянські права отримали щойно у XIX столітті. До цього їм дозволялося селитися лише у єврейських дільницях, так званих гетто.

Межами єврейської дільниці у Львові були сучасні вулиці Руська, Валова3 Сербська і Підвальна. Окрасою єврейської дільниці була синагога "Золота роза", побудована у 1582 році італійським архітектором Павлом Щасливим. Свого часу зі всіх сторін її оточували будинки, і зайти до синагоги можна було лише через браму будинку № 27 по вулиці Івана Федорова, відомого як будинок Ісака Нахмановича.

Ця особливість згодом відіграла видатну роль в історії синагоги "Золота роза". В 1603 році король Зиґмунд передав синагогу ордену єзуїтів, щоб вони на цьому місці побудували свій костьол. Тодішній власник будинку Нахмановича - Мордехай Іса-.кович слухняно віддав ключі від синагоги єзуїтам. Але

відмовився пропускати їх через браму будинку, який залишався у його приватній власності. Іншого входу до синагоги не було. Відтак виник судовий процес, який тривав до 1609 року. Весь цей час синагога стояла пусткою: євреям з ахо дити до н еї бу л о заборонено, а єзуїти могли потрапити туди, за висловом Ісаковича, "хіба що по повітрю". Судовий процес врешті-решт виграли євреї, і на честь цієї події була написана спеціальна молитва "Щир Пула", яку виконували лише у

"Золотій розі".

Синагога була знищена під час II Світової війни

німецькими націонал-соціалістами. Збереглися лише її окремі фрагменти: основа стін, частина північної стіни з вікнами, частина західної стіни з входом, а всередині - основа амвону, заглибина для вівтарної шафки та скарбничка. Примітно, що підлога храму знаходиться набагато нижче рівня ґрунту. Це пов'язано з тим, що у середньовіччі євреям забороняли будувати синагоги вищими, ніж християнські храми. Бажаючи зберегти об'єм приміщення, синагоги заглиблювали у землю.

На одвірку будинку Нахмановича збереглися подовгаста заглибина. Колись у ній містилася мезуза - рулон пергаменту з висловами із Второзаконня (Диварім). Релігійний єврей при вході і виході з дому доторкався рукою до мезузи. що дорівнювало молитві за благополуччя цього дому. Такі ж заглибини можна побачити і на деяких інших будинках єврейської дільниці.

На ніч єврейська дільниця закривалася брамою, яка знаходилася щ перетині вулиць Руської та Івана Федорова. Від неї залишилися лише виступи стін, до яких вона була прикріплена.

Під час чиселййнх облог міста євреї були зобов'язані збройне захищати ті відтинки міських мурів, які прилягали до їх дільниці. Єврейська дільниця, як і її синагоги, пережили декілька погромів, влаштованих студентами львівського єзуїтського колегіуму.

Однак, знаємо і випадок набагато гіднішої поведінки львівських міщан. У 1648 році Богдан Хмельницький обложив Львів і зажадав контрибуції та видачі євреїв. Сили були нерівними, але місто погодилось лише на контрибуцію. Стосовно євреїв відповідь була такою: "Євреїв видати не можемо з двох причин: по-перше вони є не нашими, а підданими короля і Речі Посполитої, по-друге, вони так само, як і ми, несуть весь тягар облоги і готові за нас померти." Богдан Хмельницький (також вихованець львівського єзуїтського колегіуму) цього разу мусів задовольнитися лише викупом.

Єврейська дільїшця почала втрачати свої національні особливості після того, як у 1867 році австрійська конституція урівняла євреїв у правах з іншими громадянами. Відтак вони одержали й право селитися не лише у гетто. Але остаточно єврейська дільниця перестала існувати щойно під час II Світової війни, коли німецькі націонал-соціалісти винищили майже всіх євреїв Львова.

Вулицею Івана Федорова можна пройти на вулицю Руську -головний осідок української громади середньовічного Львова. Тут домінує Успенська церква.

Вона збудована у 1629 році італійськими архітекторами Павлом Римлянином та Амбросієм Прихильним. Значні кошти на її будівництво надав молдавський господар (тодішній титул самодержця Молдови). Через це її ще називають Волоською. Щедрий внесок на будівництво Успенської церкви зробив і Лжедмитрій І під час свого царювання у Москві. Саме тому у куполі церкви серед інших гербів є і двоголовий орел Російської імперії.

Павло Римлянин проектував Успенську церкву відповідно до вимог ренесансної архітектури, проте врахував українські традиції церковного будівництва. Три куполи церкви розташовані на повздовжній осі, що типово для українських церков. В інтер'єрі знаходяться цінні ікони XVII століття роботи Федора Сень-ковича та Миколи Петрахновича. Вітражі у 30-х роках XX століття виконав український художник, колишній міністр освіти УНР, Петро Холодний. До церкви примикає 65-метрова дзвіниця, так звана вежа Корнякта (за іменем львівського купця, який оплатив її будівництво). На ній, крім інших, знаходиться й найбільший у Львові дзвін Кирило висотою і діаметром 2 метри та вагою 3,5 тони.

Близькість Успенської церкви та вежі Корнякта до міських мурів робило їх дуже зручною позицією під час оборони міста, тому на горищі церкви, як і на вежі Корнякта, передбачені бійниці. Але тільки дуже уважний спостерігач зможе зауважити їх. Під час облог міста цю позицію обороняли українці, але іноді, як це, наприклад, було в 1648 році, її підсилювали євреями з розташованої поруч єврейської дільниці. На подвір'ї церкви знаходиться каплиця трьох Святителів, збудована у 1590 році Олександром Балабаном. Вона сполучається з Успенською церквою. Багата різьба та досконалі пропорції виводять каплицю Трьох Святителів у число шедеврів української ренесансної архітектури.

Церковне братство Успенської церкви, одне з найстаріших в Україні, яке мало права Ставропігії, тобто незалежності від місцевих церковних ієрархів, відіграло видатну роль у згуртуванні, освіті та розвитку національної свідомості української громади Львова. Стараннями братства у Львові починає діяти друкарня Івана Федорова. Хоч Іван Федоров не був українським першодрукарем, як це помилково вважає ряд авторів (перші українські книги видав у Кракові в 1491 році Швайцпольт Фіоль), проте його заслуги перед Україною беззаперечні, Іван Федоров добився надзвичайно високої якості тодішнього друкування. Розроблені і створені ним шрифти і гравюри використовувалися аж до XIX століття. У Львові він у 1547 році видав "Апостол та "Буквар" для навчання дітей. Книги Федорова виходили солідними накладами, тобто не сотнями, а тисячами. Його "Буквар" є першим українським підручником. Біля Успенської церкви Івану Федорову за радянських часів встановлено пам'ятник роботи скульпторів В. Борисенка В. Подольського,

Іван Федоров помер у Львові, обтяжений боргами. Але його справу продовжили друкарі Михайло Сльозка, Андрій Скульський, Дмшро Кульчиць-кий, Семен ^Ставницький, За час свого існування братська друкарня видала біля 160 000 примірників різних книжок.

Успенське братство утримувало також бібліотеку і школу. Членами Успенського братства у різні часи були гетьмани Ружинський, Виговський, Тетеря. Значні кошти для братської школи надав гетьман Сагайдачний,

На початку XVII століття у Львові різко посилюється тиск на некатолицькі громади, що суперечило засадам Магдебурзького права. Були обмежені й права українців. Успенське братство й тут виявилося на висоті становища. Обклавши всіх українців спеціальним податком, воно почало судовий процес, який тривав 140 років і врешті-решт закінчився переможно для українців.

Вулиця Руська, на якій знаходиться Успенська церква, у середньовіччі була заселена переважно українцями. Звертає на себе увагу будинок на початку вулиці. Це одна з пам'яток цивільного будівництва, яка збереглася від готичного міста і є ровесницею площі Ринок.

З того часу збереглася і голова лева з виногроном в пащі у подвір'ї сусіднього будинку № 4. В старовину вона позначала шинок. У цьому подвір'ї знаходиться й одна з найоригінальніших львівських кав'ярень „Під синьою пляшкою"

На цій же стороні вулиці знаходиться приміщення мистецької -галереї "Ґердан". Вулицю замикає будинок колишнього страхового товариства "Дністер", виконаний Іваном Левинським в стилі української сецесії.

З вулиці Руської вулицею Федорова проходимо до Домініканського костьолу і монастиря. Орден домініканців був заснований у XIII столітті святим Домініком як противага альбігойській єресі. У Львові домініканці з'явилися одночасно із заснуванням міста. Статут ордену передбачав індивідуальну бідність ченців, але орден у цілому накопичив чималі багатства. До виключної компетенції домініканців належали справи інквізиції. Буквальний переклад з латини слова домініканці „сіотіпісапез" -означає „Господні пси". Ченцям ордену подобалася ця гра слів, і на своєрідному гербі домініканців зображений пес. Герб можна бачити на фасаді монастиря.

Кам'яну споруду костьолу Домініканців збудовано на місці попередньої дерев'яної готичної у 1745 році архі-тектором Яном де Вітте на кшталт собору С вятого Петра у Римі. На фасаді напис латиною: „Єдиному Господу честь і хвала".

В інтер'єрі костьолу привертають увагу цікаві алебастрові надгробки, а також мармуровий надгробок Ю.Ду-нін-Борковської роботи датського скульптора Торвальд-сена. Це одна з нечисленних в Україні робіт цього майстра. Торвальдсенові присвятив одну зі своїх казок Андерсен.

У костьолі по неділях відправляється Служба Божа. Але його чудова акустика дозволяє проводити в інші дні концерти, в тому числі органної музики.

Зліва від костьолу - брама, через яку можна потрапити до колишньої трапезної домініканського монастиря. Тут свого часу бенкетував Петро І.

Стіни трапезної прикрашені розписами, які зображають інші домініканські монастирі України. У трапезній планується відкрити ресторан.

Решту приміщення монастиря займає Музей історії релігії.