Питання для самостійного вивчення

1. 1.  Основні функції власного капіталу комерційного банку.

2. 2.  Визначити цілі та мету діяльності комерційного банку.

3. 3.  Банківський ризик як невід’ємний елемент діяльності комер­ційного банку.

4. 4.  Надходження іноземного капіталу в банківський сектор еконо­міки України.

5. 5.  Розглянути економічні методи регулювання діяльності комерційних банків.

6. 6.  Стабільність банків та механізм її забезпечення.

7. 7.  Страхування банківських депозитів та кредитів, створення бан­ківських резервів.

 

Література: 1, 2, 4, 6, 8, 11, 15, 16, 17, 18, 20, 21, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 32, 35, 38

 

[Вверх] [Вниз]

Тема 15. Центральні банки в системі монетарного та банківського упраління

У всіх країнах центральне місце в органiзацiї фінансової системи відводиться центральному банку, який створює сприятливi умови для функціонування цієї системи через забезпечення макроекономічного аспекту стабiльностi цін, грошей i надiйностi банківського сектора. Цим самим формується одна з найважливіших передумов процвітання держави i людини – здорова банківська система, яка вiдiграє визна­чальну роль у перетворенні заощаджень різних секторів економіки на найвигiднiшi види національних інвестицій.

Процес створення центральних банків тісно пов’язаний із процесом демонетизації золота i переходом від грошової системи золотомо­нетного стандарту до системи обігу кредитно-паперових грошей, поз­бавлених власної вартості. Ця система вже не мала механізму, який би міг стихійно регулювати кiлькiсть грошей в обігу, i тому вона вима­гала створення вiдповiдного державного органу, який би забезпечував регулювання кiлькостi грошей в обігу. Таким органом став централь­ний банк.

У рiзнi часи банк, наділений монопольним правом емiсiї грошей, називався по-різному: спершу – емiсiйним, а згодом – центральним чи національним, що вiдповiдало його головній ролі у кредитній системі тієї чи іншої країни. Емiсiйнi банки – це банки, які здійснюють емiсiю грошей.

Центральний банк – орган державного грошово-кредитного регу­лювання економіки, наділений монопольним правом емiсiї банкнот i правом керувати грошово-кредитною системою крани.

Причини виникнення центральних банків

– політичне i територіальне об’єднання у країнах, розвиток цент­ралізованих iнститутiв публiчноi влади;

– прагнення централізувати систему грошового обігу;

– промисловий розвиток та експансія капіталу у сферу виробницт­ва;

– вiдсутнiсть монополiї на емiсiю банкнот дозволяла комерційним банкам активно застосовувати випуск банкнот для нагромадження ка­піталу;

– суттєве розширення грошової маси;

– підвищення значення готівкового обігу банкнот: банкноти витіс­няли повноцiннi монети з обігу;

– бурхливий розвиток ринку вимагав надійного купівельного та платіжного засобу, який би користувався би всенародною довірою та обертався на території всієї країни;

– окремі комерцiйнi банки зловживали випуском банкнот, що при­зводило до неможливості останніх задовольнити підвищений попит їхніх клiєнтiв щодо обміну банкнот банків на золото. Це спричиняло банкрутство окремих банків та посилення недовіри до обігу банкнот.

У свiтi сформувалося два шляхи виникнення центральних банків:

1. 1.  Еволюційний, за якого становлення центрального банку відбува­лося протягом тривалого часу завдяки поступовому закріпленню за ним монопольної емiсiї банкнот (банк Англії, банк Францiї). Цент­ральні банки цих країн виникли на основі найбільших комерційних банків, у яких із розвитком кредитної системи відбувалася концент­рація банкнотної емiсії.

2. 2.  Створення центрального банку на основі спеціального закону (директивний), котрий надає особливого статусу новоствореному бан­ку з моменту його заснування. Правове становище центральних бан­ків, їхнiй статус у розвинутих країнах визначаються вiдповiдним зако­нодавством. У бiльшостi кран світу основним правовим актом, який регламентує дiяльнiсть центральних банків, є акт вищої юридичної сили – закон. У законах про банки визначаються їхня структура, ос­новнi завдання, функції та компетенція, порядок взаємовідносин з ор­ганами законодавчої i виконавчої влади, державними органами управ­лiння, а також повноваження держави щодо суб’єктів банківської сис­теми та iн. Закон закріплює уповноваження центрального банку як державного емiсiйного центру. У правових актах, які визначають ста­тус центральних банкiв, закрiплюютъся також їхнi владні повноваже­ння у сферах регулювання грошового обігу, валютних операцій, функ­ціонування кредитної системи тощо (Федеральна резервна система США, Центральний банк Росiйської Федерації, Національний банк України).

Вивчаючи цю тему, слід усвідомити, що центральний банк відіграє провідну роль на грошовому ринку. Він впливає на стан економіки че­рез регулювання пропозиції грошей і через здатність впливати на рі­вень процентних ставок. Центральний банк має особливий правовий статус, оскільки поєднує окремі риси банківської установи і держав­ного органу управління.

У більшості країн з розвиненою ринковою економікою центральні банки є незалежними від органів державної влади у встановленні ці­льових орієнтирів монетарної політики й у виборі інструментів ре­гулювання грошового обороту. Проте незалежність центрального банку не може бути абсолютною.

Під незалежністю центрального банку від уряду слід розуміти дві її форми:

• –    політичну незалежність – самостiйнiсть центрального банку у встановленні цільових орiєнтирiв грошової маси;

• –    економічну незалежність – самостiйнiсть центрального банку при виборі iнструментiв грошово-кредитної полiтики.

Органiзацiйно-правовi засади центральних банкiв у рiзних краiнах є рiзноманiтними. За формою власності центральнi банки можна по­дiлити на три види:

а) державні – 100 % капіталу центрального банку цих країн на­лежить державі (Франція, Велика Британія, Німеччина, Україна);

б) акцiонернi – увесь капітал цих банків може належати комерцій­ним банкам (наприклад, у США) чи іншим фінансовим установам (на­приклад, в Італiї 100 % капіталу центрального банку належать банкам i страховим компаніям);

в) змiшанi – держава володіє лише частиною капіталу центрально­го банку (наприклад, у Японії 55 % капіталу перебуває у власності держави i 45 % – у приватних осіб, у Швейцарії – 63 % є власністю кантонів i 37 % – приватних осіб).

Водночас держава в усіх кранах вiдiграє провідну роль у форму­ванні органів управління центрального банку, незалежно від частки володіння державою капіталом центрального банку.

У переважній бiльшостi випадків функції центральних банків скла­лися історично, виходячи з завдань, які перед ними ставилися. Роль центральних банків головним чином зводиться до забезпечення довго­строкової стабiльностi нацiональної грошової одиниці, насичення еко­номіки кредитними ресурсами, а також гарантування лiквiдностi бан­кiвської системи.

Роль центральних банків значною мірою визначається функціями, які вони виконують.

Функція центрального банку як емiсiйяого центру країни є визна­чальною в його дiяльностi. На сучасному етапі центральний банк має виключне право на випуск в обіг готівки.

Здійснення грошово-кредитної політики полягає в розробці та реа­лізації заходів центрального банку, якi впливають на зміну грошової маси в обігу, на обсяги кредитів, а також на рiвень процентних ставок та iнших показникiв грошового обiгу та ринку позичкових капiталiв.

Центральний банк функцiонує як банк банкiв, виступаючи креди­тором останньої iнстанцiї та гарантом стабiльностi фiнансової системи країни.

Окрiм того, центральний банк здiйснює нагляд i регулювання про­цесу проведення фiнансових платежiв окремих осiб, фiрм i депозитних закладiв з метою забезпечення нормальної щоденної роботи фiнан­сової системи. Таку функцiю центрального банку називають гаранту­ванням стабiльностi фiнансовоi системи.

Ще однiєю функцією центрального банку є підтримка обмінного курсу нацiональної грошової одиницi щодо iноземних валют.

Виконуючи функцiю фiнансового агента уряду, центральнi банки здiйснюють комплекс операцiй з його обслуговування, а саме:

• –    обслуговування державного боргу;

• –    касове виконання державного бюджету;

• –    ведення поточних рахункiв урядових установ;

• –    розмiщення державних цiнних паперiв;

• –    переказ валютних коштiв для здiйснення розрахункiв уряду з iн­шими країнами;

• –    в окремих випадках пряме кредитування уряду.

З-поміж багатьох функцій центральних банків можна вирізнити ос­новнi, якi забезпечують виконання головного завдання центрального банку – збереження стабiльностi нацiональної грошової одиниці i до­даткові, що сприяють вирішенню цього завдання.

Глобалізація грошових ринків привела до тісного співробітництва центральних банків на міждержавному рівні, до їх співпраці з міжна­родними валютно-кредитними і фінансовими організаціями, а також до створення наднаціональних центральних банків.

Національний банк України є особливим центральним органом державного управління, основним завданням якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні.

При вивченні цієї теми студентам слід зупинитися на особливостях створення та діяльності Національного банку України, центральних банків Англії, США, Франції, Європейської системи центральних бан­ків.

 

Семінарське заняття 22

План

1. 1. Виникнення та призначення центральних банків.

2. 2. Статус та функції центрального банку.

3. 3. Основи організації центральних банків.

4. 4. Операції центрального банку, їх зміст.

 

Семінарське заняття 23

План

1. 1.  Національний банк України: становлення та розвиток.

2. 2.  Створення Європейської системи центральних банків.

3. 3.  Особливості функціонування центральних банків розвинутих країн.

 

Практичні завдання

Тести

1. 1.  Потреба в Центральному банку виникла:

а) з розвитком товарно-грошових відносин;

б) у період натурального виробництва;

в) з розвитком матеріально-технічних відносин;

г) з розвитком виробничих відносин.

 

2. 2.  Найстарішим ЦБ є:

а) німецький Бундесбанк;

б) Шведський Ріксбанк;

в) Банк Японії;

г) Федеральна резервна система США.

 

3. 3.  Укажіть шлях виникнення центральних банків, за якого становлення банку відбувалося завдяки поступовому закріпленню за ним монопольної емісії банкнот:

а) директивний;

б) еволюційний;

в) революційний;

г) конструктивний.

 

4. 4.  Банком баків є:

а) Центральний банк;

б) акціонерний банк;

в) Поштово-пенсійний банк;

г) Міжнародний банк реконструкції і розвитку.

 

5. 5.  Наступником Райхбанку є:

а) Бундесбанк;

б) Ріксбанк;

в) Національний банк;

г) Центральний банк Японії.

 

6. 6.  Економічна незалежність центрального банку від уряду – це

а) самостійність центрального банку у становленні цільових орієн­тирів функціонування грошової маси;

б) самостійність центрального банку при проведенні грошово-кре­дитної політики без будь-якого впливу з боку урядових органів;

в) особиста незалежність членів органів управління центрального банку;

г) вірні відповіді а та б.

 

7. 7.  Як потрібно змінити норму обов’язкових резервів, якщо необ­хідно зменшити масу грошей в обігу:

а) підвищити;

б) знизити;

в) залишити незмінною;

г) спочатку підвищити, а потім знизити.

 

8. 8.  За формою власності центральні банки можна поділити на такі види:

а) державні, приватні, акціонерні;

б) державні, акціонерні, змішані;

в) державні, акціонерні;

г) державні, відомчі, акціонерні.

 

9. 9.  Федеральна резервна система США є власністю:

а) Національного банку;

б) банків-членів, хоча прибутки понад встановлений законом мак­симум передаються, як у більшості країн, федеральному уряду;

в) Міжнародному банку реконструкції і розвитку;

г) державі.

 

10. 10.    У чому полягає головне завдання діяльності центрального бан­ку:

а) забезпечення сталості національних грошей;

б) обслуговування комерційних банків;

в) обслуговування уряду;

г) контроль та регулювання стану грошового ринку.

г) підвищує норму обов’язкового резервування.

 

11. 11.    У процесі виконання функції фінансового агента держави цен­тральний банк:

а) відповідає за зобов’язання держави по ОВДП;

б) здійснює касове обслуговування бюджету;

в) надає кредити банкам;

г) обслуговує державний борг;

д) здійснює емісію банкнот.

 

12. 12.    Який статус центрального банку вважається найбільш доцільним у світовій практиці:

а) незалежність від органів виконавчої влади і залежність від парламенту;

б) повна незалежність від усіх гілок влади;

в) залежність від президента і незалежність від парламенту;

г) незалежність від органів виконавчої влади і підзвітність парла­менту.

 

13. 13.    Принципами функціонування НБУ є:

1) підзвітність Кабінету Міністрів;

2) вертикальна структура управління;

3) економічна самостійність;

4) централізація системи банку;

5) єдність системи банку;

6) незалежність банку;

7) президентський та парламентський контроль за діяльністю НБУ.

 

14. 14.    Центральний банк виконує функції:

а) емісійний центр готівкового обігу;

б) провідник монетарної політики;

в) валютного центру;

г) банк банків.