3. Поняття екологічного права

Екологічне право як галузь права в доктрині права визначається по-різному.

Так, В.І. Андрейцев визначає екологічне право як “інтегровану правову спільність (комплексну галузь права), яка об’єднує сукупність еколого-правових норм, що регулюють екологічні відносини з метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів, забезпечення якості навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки, реалізації та захисту екологічних прав”¹⁸.

Ю.С. Шемшученко визначає екологічне право як галузь права, “якою регулюються суспільні відносини щодо користування природними ресурсами, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки”¹⁹; як “комплексну галузь права, якою регулюються суспільні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки та охорони особливо охоронюваних природних об’єктів і територій (об’єктів і територій екомережі) в інтересах теперішніх і прийдешніх поколінь”²⁰.

В.К. Попов та Г.В. Анісімова наводять поняття екологічного права, за яким воно “являє собою систему правових норм, які регулюють екологічні відносини з приводу приналежності, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення природних ресурсів у їх нерозривному зв’язку з природним середовищем, охорони навколишнього природного середовища з метою реалізації інтересів відповідних суб’єктів та підтримання сталого екологічного розвитку, екологічної рівноваги в країні та окремих її регіонах”²¹.

У російській правовій доктрині існує вузьке розуміння екологічного права як системи “правових норм, що регулюють відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища (екологічні відносини) з метою відвернення та усунення шкідливих хімічних, фізичних та біологічних впливів на нього, а також відносини з приводу забезпечення правового режиму особливо охоронюваних територій, використання і охорони тваринного світу”²², тобто як природоохоронне право²³.

4. Об’єкти екологічного права

Об’єкт екологічного права (екологічних відносин) визначаються як –

“сукупність природних, природно-соціальних умов і процесів, природних ресурсів, ландшафтів, природних і природно-антропогенних комплексів, екосистем та життя і здоров’я громадян, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства” (В.І. Андрейцев)²⁴;

“природні і природно-антропогенні цінності, з природу яких складаються відповідні відносини” (Ю.С. Шемшученко)²⁵;

“суспільно-значимі природні цінності, з приводу яких складаються та регулюються правом суспільні відносини” (Бринчук М.М.)²⁶;

“майнові, природні і духовні блага, з проводу яких виникають правовідносини”(В.К. Попов та Г.В. Анісімова)²⁷.

Приблизний перелік об’єктів екологічного права визначено у ст. 5 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища:

“Стаття 5. Об'єкти правової охорони навколишнього природного середовища

Державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають також здоров'я і життя людей.”

Ст. 4 Закону РФ «Про охорону навколишнього природного середовища передбачає, що «на территории РФ подлежат охране естественные экологические системы; озоновый слой атмосферы, земля и ее недра; поверхностные и подземные воды; атмосферный воздух; леса и иная растительность; животный мир; микроорганизмы; генетический фонд и природные ландшафты»²⁸.

Класифікація об’єктів екологічного права за критеріями природного походження та соціально-економічною та культурною цінністю запропонована В.І. Андрейцевим. За цією класифікацією, об’єкти поділяються на

• диференційні (земля, надра, ліси, води, рослинний та тваринний світ, атмосферне повітря);

• інтеграційні (навколишнє природне середовища в цілому, життя і здоров’я громадян);

• комплексні об’єкти:

• природні комплекси і ландшафти – об’єкти і території природно-заповідного фонду,

• природно-соціальні умови і процеси - курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні зони,

• екосистеми – виключна (морська) економічна зона, континентальний шельф,

• природно-антропогенні комплекси (зони) – території, що зазнали природно-антропогенного впливу і оголошені зонами надзвичайних екологічних ситуацій.

Значення класифікації полягає насамперед у тому, що відповідно до неї побудова система екологічного законодавства.