Матеріали до теми

«Екологічне право – комплексна галузь права: загальна характеристика»¹

(доц. Мірошниченко А.М.)

Зміст

Екологічне право – комплексна галузь права: загальна характеристика 1

1. Предмет екологічного права 1

2. Методи екологічного права 1

3. Поняття екологічного права 2

4. Об’єкти екологічного права 3

5. Система екологічного права 3

6. Принципи і функції екологічного права 4

7. Джерела екологічного права 6

Екологічне право – комплексна галузь права: загальна характеристика

1. Предмет екологічного права

На думку В.І. Андрейцева², предметом екологічного права три групи суспільних відносин:

• природоресурсні (земельні, лісові, з приводу об’єктів рослинного світу, з приводу об’єктів тваринного світу, водні, гірничі, з приводу атмосферного повітря);

• природоохоронні (з проводу охорони навколишнього природного середовища);

• антропоохоронні, або відносини із забезпечення екологічної безпеки.

На думку Ю.С. Шемшученка, під предметом українського екологічного права розуміють “специфічні для нього відносини в галузі взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем”³.

Як вважають В.К. Попов та Г.В. Анісімова, предметом екологічного права є “відносини, які складаються між суб’єктами з приводу приналежності, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення природних об’єктів та охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічних та інших інтересів”⁴.

У російській правовій доктрині існує вузьке розуміння предмету екологічного права – як “суспільн[их] відносин[], що виникають з приводу охорони навколишнього природного середовища від шкідливих хімічних, фізичних та біологічних впливів, забезпечення режиму особливо охоронюваних природних територій, а також охорони та використання тваринного світу”⁵.

2. Методи екологічного права

Метод правового регулювання у правовій доктрині прийнято визначати як правові засоби, прийоми, способи впливу на суспільні відносини⁶, їх певну сферу⁷, соціальне середовище⁸. Підходи до проблеми методів екологічного права можна поділити на три групи:

1) Деякі вчені вважають, що кожній галузі права властивий лише один⁹ або кілька¹⁰ методів правового регулювання. Специфічний метод екологічного права у доктрині визначають як сукупність засобів і способів впливу на учасників суспільних відносин з метою забезпечення правових вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та екомережі, раціонального використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки¹¹.

Існують погляди, за якими для екологічного права характерна низка специфічних методів правового регулювання: метод екологізації, екологічне нормування, ліцензування, стандартизація, тощо.

2) Більш прийнятим є виділяти два основних методи правового регулювання: (1) цивільно-правовий (диспозитивний, автономний, метод координації), у якому переважають дозволи, та (2) адміністративно-правовий (гетерономний, авторитарний, імперативний, метод координації), де перевага надається приписам та заборонам¹². Приєднуємося до висловленої у спеціальній літературі думки, за якою немає жодної галузі права, де б не поєднувалися ці два методи¹³.

Відповідно, вважається, що екологічне право як комплексна галузь права не має унікального методу правового регулювання, а “запозичує” методи інших галузей права, що правда, ці методи “стикуються” в екологічному праві на засадах їх екологічної модуляції”, “екологічний імператив об’єднує методи правового регулювання”¹⁴.

В юридичній літературі переважають підходи, за якими для екологічного права характерне своєрідне поєднання традиційних методів правового регулювання – адміністративно-правового (імперативного) та цивільно-правового (диспозитивного)¹⁵, виділення окремого “еколого-правового методу” є недоцільним¹⁶.

3) Деякі дослідники вважають, що метод правового регулювання має універсальний, надгалузевий характер¹⁷. Для виділення галузі права (у т.ч. екологічного права) достатньо наявності відокремленого предмету правового регулювання, який регулюється правовими нормами, що складають завершену систему.