Тема 2. Правове регулювання кримінально-процесуальної діяльності.

План:

1. Поняття та система кримінально-процесуального права, його джерела.

2. Система кримінально-процесуального законодавства.

3. Кримінально-процесуальні правовідносини.

4. Дія кримінально-процесуального закону у часі, просторі та по колу осіб.

Кримінально-процесуальне право – самостійна галузь в системі права України, яка має власний предмет та метод правового регулювання.

Кримінально-процесуальне право – це система нормативних приписів, які регулюють суспільні відносини, що виникають в процесі порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ.

Предмет кримінально-процесуального регулювання – суспільні відносини, які виникають в процесі провадження по кримінальних справах.

Метод – домінує імперативний, тобто метод влади-підкорення, але в ряді випадків використовується метод диспозитивності (начало диспозитивності у сфері кримінального судочинства пов’язане з активністю сторін і їх можливістю впливати на хід та результати процесу). Наприклад, згідно ч.3 ст. 264 КПК України, в разі відмови прокурора від обвинувачення, суд роз’яснює потерпілому та його представникові право вимагати продовження розгляду справи та підтримувати обвинувачення; згідно ч.1 ст. 291 КПК України якщо в суд не з’явиться цивільний позивач або його представник, суд не розглядає цивільного позову, проте за потерпілим зберігається право заявити позов у порядку цивільного судочинства і т.д.

Поняття „кримінальний процес” та „кримінально-процесуальне право” не тотожні. Кримінальний процес – це діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, яка регулюється нормами кримінально-процесуального права. Тобто кримінально-процесуальне право регламентує кримінальний процес.

Система кримінально-процесуального права – це його внутрішня побудова, яку можна виразити за схемою: норма – інститут – галузь.

Кримінально-процесуальна норма – це встановлене державою загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності, забезпечене на випадок порушення силою державного примусу.

Як і будь-яка норма права, кримінально-процесуальна норма містить у собі гіпотезу, диспозицію і санкцію. Гіпотеза – визначає умови, за наявності яких дана норма повинна застосовуватись, диспозиція – містить в собі припис, правило поведінки, санкція – передбачає несприятливі для суб’єкта наслідки, які наступають при невиконанні норми (процесуальні, адміністративні, кримінально-правові). Гіпотеза і диспозиція кримінально-процесуальних норм формулюються досить чітко в одній статті або її частині. Санкції нерідко містяться в інших статтях КПК або інших законодавчих актах, чи формулюються стосовно кількох або багатьох однорідних норм. На відміну від кримінального закону застосування кримінально-процесуального закону за аналогією можливе і необхідне, бо в ньому є прогалини і хоча їх кількість зменшується, але зважаючи на складність і різноманітність суспільних відносин, ситуацій, що виникають в ході кримінально-процесуальної діяльності, усунути їх зовсім і створити ідеальний КПК, який би з вичерпною повнотою врегулював всі питання неможливо. Щоб застосування кримінально-процесуального закону за аналогією не призвело до порушення принципу законності слід додержуватись таких умов:

1. передбачений процесуальним законом випадок повинен бути подібним до того, до якого застосовується за аналогією;

2. застосування закону за аналогією не повинно вести до обмеження процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі або до покладання на них не передбачених законом обов’язків;

3. не допускати вчинення органами досудового слідства та дізнання, прокуратурою і судами процесуальних дій , не передбачених нормами кримінально-процесуального закону.

Кримінально-процесуальні норми поділяються на зобов’язуючі (імперативні) (наприклад, ч.2 ст. 21 КПК), уповноважуючі (диспозитивні) (наприклад, ч.3 ст. 49, ст. 7-1 КПК), забороняючі (наприклад, ч.3 ст.22 КПК). Кримінально-процесуальні норми поєднуються в інститути.

Кримінально-процесуальний інститут – це сукупність кримінально-процесуальних норм, які регулюють певний вид однорідних суспільних відносин в межах галузі права (інститут представництва, інститут запобіжних заходів).

Кримінально-процесуальні інститути в цілому складають галузь кримінально-процесуального права.

Єдиним джерелом кримінально-процесуального права є закон, тобто прийнятий вищим законодавчим органом держави нормативний акт. Це означає, що порядок провадження по кримінальних справах може встановлюватись або змінюватись лише законом. Рішення Верховного Суду України по конкретних кримінальних справах, керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, відомчі нормативні акти МВС Генеральної прокуратури України не є джерелами кримінально-процесуального права, оскільки вони не містять в собі нових норм права, а лише роз’яснюють (тлумачать) чинні правові норми, що містяться в законах. Конституційний Суд України теж впливає на правозастосування статті або частини статті Кодексу – негативна правотворчість.

Система кримінально-процесуального законодавства – це сукупність прийнятих та ратифікованих Верховною Радою України нормативних актів, що містять у собі кримінально-процесуальні норми. Зазначену систему складають:

• Конституція України;

• міжнародні договори;

• Кримінально-процесуальний кодекс України;

• інші закони України.

Конституція України є юридичною базою для кримінально-процесуального законодавства. В ній закріплені вихідні ґрунтовні начала кримінального процесу. Конституційні норми є нормами прямої і дії, тому можуть безпосередньо застосовуватись в процесі провадження по кримінальних справах.

Міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Якщо міжнародним договором передбачено інші правила, ніж законом України, то застосовуються правила міжнародного договору, за умови, що він не суперечить Конституції України. Міжнародні договори поділяються на:

1. багатосторонні міжнародні договори – визначають становище особи в сфері кримінального процесу та вимоги, які пред’являються до кримінально-процесуальних механізмів, які забезпечують охорону прав та свобод громадянина в кримінальному судочинстві (наприклад, Загальна декларація прав людини; Конвенція про захист прав та основних свобод людини);

2. двосторонні міжнародні договори України про надання правової допомоги по кримінальних справах, в яких визначається порядок дачі доручень про провадження слідчих дій, видачі осіб, які вчинили злочини і т.д.

Кримінально-процесуальний кодекс України – головний нормативний акт, який регулює порядок провадження по кримінальних справах. Чинний кодекс вміщує 449 статей і складається із 36 глав, об’єднаних в вісім розділів.

Закони України, які містять в собі кримінально-процесуальні норми, поділяються на дві групи:

1. закони, які вносять зміни та доповнення в КПК;

2. комплексні закони.

Закони, які відносяться до першої групи, після набрання чинності „зливаються” з Кримінально-процесуальним кодексом і самостійного значення не мають. В процесі провадження по кримінальній справі застосовуються не норми Закону, який вносить зміни або доповнення, а статті КПК із змінами та доповненнями або в новій редакції.

В комплексному Законі вміщуються норми декількох галузей права, в тому числі і кримінально-процесуального. Наприклад, „Про статус суддів”, „Про адвокатуру”, „Про міліцію”, „Про статус народного депутата України” та інші.

На даний час проводиться розробка проекту нового Кримінально-процесуального кодексу, який повинен стати невід’ємною частиною законодавства України.

Кримінально-процесуальні правовідносини – це суспільні відносини, які регулюються нормами кримінально-процесуального права.

Як було зазначено раніше, визначення поняття „кримінальний процес” окрім кримінально-процесуальної діяльності компетентних органів і посадових осіб , включає в себе також правовідносини, які виникають в процесі здійснення вказаної діяльності між різними суб’єктами. Тобто, будь-яка процесуальна дія або рішення органів досудового розслідування, прокуратури, суду або інших суб’єктів кримінального процесу породжує кримінально-процесуальні правовідносини або є їх результатом.

Елементами кримінально-процесуальних правовідносин є:

• їх суб’єкти – всі учасники кримінально-процесуальної діяльності;

• об’єкт – поведінка суб’єктів кримінального процесу;

• процесуальні права та процесуальні обов’язки.

Зміст кримінально-процесуальних правовідносин. Кримінально-процесуальні правовідносини мають зовнішню та внутрішню форму. Зовнішня: правовідносини – це процесуальні дії; внутрішня – це взаємні процесуальні права та обов’язки.

Ст. 3 КПК України встановлює правила чинності кримінально-процесуального закону у просторі, часі та по колу осіб.

Дія кримінально-процесуального закону в часі. Під час провадження по кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи. Якщо під час розслідування або розгляду справи в суді кримінально-процесуальний закон змінюється, доповнюється або замінюється новим, то після набрання ним чинності застосовуються нові процесуальні норми, незалежно від того, коли було вчинено злочин або порушено кримінальну справу. Отже, кримінально-процесуальний закон має зворотну силу, тобто розповсюджується на ті кримінальні справи, які виникли до його прийняття. Але, якщо новий закон скасовує або обмежує те чи інше процесуальне право учасника процесу по справах, які вже знаходяться в провадженні, це право зберігається за ним до закінчення провадження по даній справі, тобто не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Кримінально-процесуальний закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного обнародування (опублікування), якщо інше не передбачено самим законом, але в усякому випадку не раніше дня його опублікування в офіційному друкованому виданні. Кримінально-процесуальна норма втрачає чинність з моменту: а) її скасування або зміни нормативно-правовим актом рівного або вищого за юридичною силою; б) набрання чинності новою нормою, яка регламентує ті ж самі правовідносини; в) закінчення терміну, на який дана норма була прийнята; г) з дня прийняття Конституційним Судом України рішення про неконституційність законів та інших нормативних актів або їх окремих частин.

Дія кримінально-процесуального закону в просторі. Провадження по кримінальних справах на території України здійснюється за нормами КПК України незалежно від місця вчинення злочину. Але є винятки: 1) військові кораблі та військові повітряні судна, приписані до аеропортів та портів України, які перебувають за межами України або на території іншої держави користуються правилом екстериторіальності (повне виключення з-під юрисдикції держави перебування об’єкта або особи, які вважаються такими, що не залишили територію своєї держави); 2) під час виконання на території України доручень судів та слідчих органів іноземних держав, з якими укладено договір про надання правової допомоги, на їх прохання, може застосовуватись процесуальне законодавство відповідної іноземної держави, якщо воно не суперечить законодавству України.

Дія кримінально-процесуального закону щодо осіб. Норми КПК України застосовуються по справах про злочини вчинені: а) громадянами України; б) іноземними громадянами (за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканості; Відносно цих осіб, процесуальні дії, передбачені КПК України, провадяться лише за їх проханням або за їх згодою. Згода на провадження таких дій отримується через Міністерство закордонних справ); в) осіб без громадянства. Громадянин України – особа, яка набула громадянство України (громадянство – правовий зв’язок між фізичною особою та певною державою, який виражається в їх взаємних правах та обов’язках). Іноземний громадянин – особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином іншої держави. Особа без громадянства - особа, яку жодна держава згідно свого законодавства не вважає своїм громадянином.