Термінологічний словник

Автохтон – (слово грецького походження, означає - місцевий, корінний). Народ автохтон – це корінне населення певної території, країни.

Вотчина – комплекс феодальної земельної власності та пов'язане з нею право на феодально залежних селян. Існували князівські, боярські, монастирські й церковні вотчини. Вотчина переходила синам після смерті батька. Найкращою вотчиною вважалося право на володіння київським престолом.

Данина – найдавніша форма оподаткування населення, яка здійснювалась у формі прямого державного податку, феодальної ренти, військової контрибуції тощо.

Десятина –- десята частина прибутків, яку сплачувало церкві залежне населення. Вперше встановлена київським князем Володимиром.

Дружина – загін воїнів, об’єднаних навколо князя. У Київській Русі дружина становила постійну військову силу й брала участь в управлінні князівством та особистим господарством князя.

Закупи – категорія феодально залежних селян. Так називали людей, які брали у феодала позичку (купу) і за це мусили відпрацьовувати у господарстві хазяїна. Після повернення боргу селянин знову ставав вільним.

Літопис – найдавніший вид історико-мемуарної прози, що являв собою розташовані в хронологічному порядку коротенькі замітки й докладні оповідання (“сказання”) про історичні події.

Народне віче – рада старійшин, пізніше збори вільних громадян (холопи не мали права на участь у народному вічі), форма громадського волевиявлення часів Київської Русі. Київської Русі. Існувало з УІ до УІІІ ст. поряд із владою князя і було безпосереднім продовженням родоплемінних порядків, коли всі члени роду брали участь у вирішенні спільних справ.

Нормани –- вихідці з країн Скандинавії. На Русі їх називали варягами.

Общинник – вільний селянин, який сплачував державі данину, засобом збирання якої було полюддя.

“Руська Правда” – збірник давньоруських законів, складений за часів правління князя Ярослава Мудрого в середині XI ст.

Смерд – селянин, який належав до селянської общини й отримував від князя землю, сплачуючи йому данину.

Удільна роздробленість – процес децентралізації на Русі, послаблення влади київського князя. Настала після смерті київського князя Мстислава Володимировича (1132 р.), коли держава розділилася на півтора десятка земель і князівств.

Усобиці – чвари, суперечки, війни між давньоруськими князями за право володіти землями, переважно за київський престол.

Холоп – підневільна особа, близька за суспільним становищем до раба; пізніше – двірський слуга, кріпак.

Челядь – раби, полонені, які знаходилися під владою хазяїна, цілком безправні особи.

Питання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте основні етапи формування Київської держави.

2. Простежте динаміку розвитку політичного устрою в Київській державі.

3. У чому полягає прогресивна роль християнства?

4. Які причини зумовили ослаблення та розпад Київської держави?

5. Чому після занепаду Києва саме Галицько-Волинське князівство стало основою української державності?

6. Що призвело до припинення існування Галицько-Волинської держави?

Тестові завдання:

1. Об’єднання Руської та Новгородської земель, яким була започаткована велика держава – Київська Русь, відбулось у:

а) 866 р.;

б) 882 р.;

в) 907 р.

2. Основною військовою силою і одночасно примітивним апаратом державного управління в часи Київської Русі була (о):

а) віче;

б) дружина;

в) ополчення.

3. „Пощо ми губимо Руськую землю, самі проти себе зваду маючи? А половці землю нашу розносять і радіє, що межи нами війна донині. Відтепер з’єднаймося в одне серце і обережімо Руськую землю. Кожен хай держить отчину свою...” До такої думки прийшли руські князі на з’їзді у:

а) Києві в 1068 р.;

б) Любечі в 1097 р.;

в) Чернігові в 1113 р.

4. Галицьку та Волинську землі в єдину державу вперше об’єднав:

а) Ярослав Осмомисл;

б) Роман Мстиславович;

в) Мстислав Удатний.

5. Столицею своєї держави Данило Галицький обрав місто:

а) Галич;

б) Холм;

в) Львів.