- •Тема 1. Основні етапи становлення і розвитку економічної науки
- •Тема 2. Економічна теорія як наука
- •Тема 3. Основи суспільного виробництва
- •Тема 4. Основні проблеми організації економіки
- •Тема 5. Форми власності і економічні системи
- •Тема 6. Суть і генезис товарного виробництва
- •1. Форми суспільного господарства. Товарне виробництво: умови виникнення та характерні риси
- •2. Товар і його властивості
- •3. Величина вартості товару
- •4. Теорії вартості
- •Тема 7. Гроші як економічна категорія
- •Тема 8. Ринок: суть, структура та проблеми переходу
- •Тема 9. Основи попиту і пропозиції
- •Тема 10. Конкуренція і монополія у ринковій економіці
- •Тема 11. Підприємництво. Нові форми господарювання
- •Тема 12. Підприємство в системі ринкових відносин
- •Тема 13. Підприємництво в аграрному секторі економіки
- •Тема 14. Основи менеджменту
- •Тема 15. Основи маркетингу
- •Тема 16. Суспільне відтворення та економічні цикли
- •1. Суть і види процесу відтворення
- •2. Суспільний продукт
- •3. Циклічність економічного розвитку та її причини
- •4. Великі економічні цикли або "довгі хвилі"
- •Тема 17. Доходи населення і соціальна політика
- •Тема 18. Зайнятість і безробіття
- •Тема 19. Економічна роль держави в ринковій економіці
- •Тема 20. Фінанси і фінансова система
- •Тема 21. Кредитна система та її організація
- •Тема 22. Становлення і розвиток світового господарства
- •Тема 23. Міжнародна валютно-фінансова система
Тема 13. Підприємництво в аграрному секторі економіки
Сприятлива несільськогосподарська політика життєво важлива для процвітання сільського господарства. Кемпбелл Р.Макконнелл, Стенлі Л.Брю Немає поганої землі, є погані господарі. Народна приказка
1. Стан, проблеми та особливості сільськогосподарського виробництва
Відомо, що ніяке суспільство не зможе функціонувати нормально, якщо не матиме високорозвиненого аграрного сектора і достатньої кількості продовольства для забезпечення населення. Кожна країна вправі здійснювати свою аграрну політику, виходячи з конкретних умов, економічних і технологічних можливостей, рівнів земле- і водозабезпеченості, історичних традицій народу та ін. В Україні головним ресурсним потенціалом є земля. А тому в історії України не тільки нині, але й з найдавніших часів аграрне питання завжди було актуальним і складним. Сьогодні, саме в аграрному секторі створюється більше третини національного доходу, формується 70% обсягу загального роздрібного товарообороту, зосереджено біля третини основних виробничих фондів, працює четверта частина населення, зайнятого в економіці України. За даними ООН, українська земля має можливість повноцінно годувати 100 млн. чол. Досягти цього можна при нормальному господарюванні. Сьогоднішній стан сільського господарства України є критично небезпечним. Щороку з полів вивозиться до 600 млн. т родючого ґрунту, за останні 30 років середній вміст гумусу знизився з 3,5% до 3,2%, різко зросла кислотність і засоленість, площа ерозованих земель щорічно збільшується на 80-100 тис. га і досягла третини ріллі. Радіонуклідами забруднено понад 3,5 млн. га сільськогосподарських угідь і майже 70 тис. га виведено з обороту. Чорноземи вкрай забруднені пестицидами і нітратами, середня концентрація забруднення на 1 кв. км у 6,4 разів більша, ніж у США і у 3,2 рази більша, ніж у країнах Європейського співтовариства. Таким чином, сучасне використання земельних ресурсів не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових і водних територій, що негативно впливає на стійкість агроландшафту, викликає деградацію ґрунтового покриву. Значно погіршилося матеріально-технічне оснащення сільського господарства. На кожний фізичний трактор в Україні зараз припадає 72 га орних земель. У Німеччині цей показник становить 8, Франції - 12, США - 28 га. На 1000 га припадає лише 7 зернових комбайнів, а в Німеччині - 25, у США та Франції - 19. У таких несприятливих умовах міг тільки тривати спад сільськогосподарського виробництва. Для виходу із кризового стану в агропромисловому комплексі уряд України розробив Національну програму розвитку основних галузей сільського господарства, ключовою метою якої є зупинення спаду агропромислового виробництва, досягнення раціональних норм споживання продуктів харчування на душу населення, визначення основних напрямів економічних, спеціальних та правових відносин в аграрній сфері, створення економічного механізму функціонування різних форм власності та господарювання. Основними шляхами реалізації Національної програми є докорінне поліпшення наявного ресурсного потенціалу, нарощування його якісних і кількісних параметрів, державна підтримка пріоритетних напрямів розвитку агропромислового виробництва, широке застосування економічних важелів у виробничих відносинах, формування господаря землі. Виконання програми забезпечить у 2005 році споживання на душу населення хлібопродуктів - 135 кг, картоплі - 132, овочів - 161, плодів і ягід - 90, м'яса - 80, молока - 380, яєць - 280, риби - 7,2, олії і маргарину - 13,4, цукру - 39 кг. Стабільний розвиток сільськогосподарського виробництва можливий при докорінній зміні соціально-демографічної ситуації на селі, подоланні гострої депопуляції на основі підвищення народжуваності, матеріальній підтримці сільських сімей, ефективній міграційній політиці тощо. Сільськогосподарське виробництво має деякі особливості. А саме:
--- природнокліматичні умови, структура ґрунту впливають на продуктивність праці; --- природнокліматичні фактори зумовлюють і ритм виробництва, його сезонний характер, значний розрив між робочим періодом і часом виробництва; --- особливості використання техніки, фінансування і формування доходів сільськогосподарських підприємств у зв'язку з сезонним характером виробництва; --- остаточний розмір доходів формується лише наприкінці року, після реалізації продукції; --- спеціалізація виробництва зумовлена географічними і природнокліматичними факторами; --- значна частина виробленої продукції споживається в середині господарств; --- велика залежність результатів виробництва від погодних умов вимагає створення в господарствах страхових фондів на випадок посухи, повені, іншого стихійного лиха.
Ринкова економіка передбачає розвиток та конкуренцію різних форм власності - державної, кооперативної, приватної і, відповідно, рівноправних видів господарювання - державних господарств, колективних сільськогосподарських підприємств, агропромислових об'єднань, фірм, кооперативів, товариств, агрокомбінатів, орендних колективів, особистих підсобних та фермерських (селянських) господарств. Усі форми господарств мають право на функціонування, але в процесі еволюції, з урахуванням науково-технічного прогресу в сільському господарстві, природних умов, економічних і соціальних факторів, перспективи їх розвитку не однакові. Переважного розвитку набувають ті форми, які забезпечують найбільш високу продуктивність праці, ефективне використання землі за умови збереження її продуктивного потенціалу. З точки зору національних традицій і зарубіжного досвіду, поширеною формою господарювання на найближчу перспективу стало фермерське (селянське) господарство.
2. Розвиток підприємництва в сільському господарстві
Економічна реформа, формування ринку, розвиток різних форм власності у сільському господарстві України визначають складні завдання, вирішення яких вимагає ділової активності, підприємливості та комерційної ініціативи. Важлива роль у розвитку комерційних засад та підприємництва на селі шляхом купівлі-продажу відводиться фермерству - новому соціально-економічному явищу, яке сприяє переходу до багатоукладного господарювання. Нині в Україні склались такі види сільськогосподарських підприємств (ферм):
1. Приватне підсобне господарство громадян - форма виробництва, яка ґрунтується на приватній власності громадян, а також на їхній особистій праці та праці членів їх сімей і є додатковим джерелом прибутків та має споживчий характер. 2. Приватні сільськогосподарські підприємства займаються виробництвом сільськогосподарської продукції та товарів, діють на засадах підприємництва і самоврядування, на основі об'єднання земельних наділів та технічних засобів кількох господарств. 3. Селянське (фермерське) господарство - сімейно-трудове об'єднання жителів села, робота яких пов'язана з землеробством, особистою працею, спрямованою на виробництво товарної маси продуктів харчування, продовольства й сировини і на одержання доходів. 4. Сільськогосподарські кооперативи - добровільні об'єднання фізичних і юридичних осіб на засадах членства, об'єднання пайових внесків, участі у спільній сільськогосподарській виробничій діяльності, а керівництво здійснюється виборними особами. 5. Акціонерні товариства - підприємства, капітал яких утворюється за рахунок внесків його учасників (акціонерів) шляхом придбання акцій.
Характеризуючи різні види селянських (фермерських) господарств, не можливо віддати перевагу одному з них. Кожна з розглянутих організаційних форм має як переваги, так і вади, що в конкретних умовах проявляється по-різному. За даними Міністерства статистики більшість фермерських господарств створені в рослинництві. Головними причинами згортання тваринництва є перекіс у закупівельних цінах та нестача кормів. Сучасний економічний стан створив чимало труднощів у аграрному секторі. Певні труднощі пов'язані з відсутністю сучасної системи матеріально-технічного постачання, сервісного і консультаційного обслуговування, ефективного механізму захисту цін на основні продовольчі товари та ін. Ослаблена фінансова допомога фермерам з боку держави. У розвитку фермерства в Україні відчуваються такі труднощі:
* відсутність потрібного власного капіталу; * відсутність матеріально-технічної бази через слабку фінансову підтримку і недостатнє кредитне забезпечення; * дисбаланс у паритеті цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, продукцію рослинництва і тваринництва; * недосконалість системи оподаткування спонукає фермерів до бартерних операцій і приховування частини виробленої продукції; * недостатньо сформована психологія селян до приватного господарювання; * низький рівень організації кооперування фермерів, створення асоціацій; * недосконалість правової захищеності фермерів (селян) від бюрократичного апарату держави та колективних сільськогосподарських підприємств.
Для підвищення ефективності функціонування фермерських господарств потребують першочергового вирішення такі питання:
* виділення фермерам земельних площ згідно з діючим законодавством; * надання державної підтримки у придбанні техніки, проектуванні і будівництві доріг, мереж електро- та водопостачання тощо; * своєчасних розрахунків з фермерами за продану державі продукцію з відповідною індексацією; * збільшення розмірів фермерських господарств за рахунок оренди земель та кооперування; * удосконалення системи оподаткування фермерів; * надання фермерам пільгових довгострокових та короткострокових вітчизняних та іноземних валютних кредитів під заставу майна і майбутній урожай для придбання високопродуктивної техніки, придбання племінної худоби, оборотних засобів (добрив, насіння, пестицидів та паливно-мастильних матеріалів); * кооперування фермерів у переробці, збуті продукції, постачанні, технічному обслуговуванні тощо; * інформаційне забезпечення фермерських господарств; * створення системи підготовки і перепідготовки фермерів; * організація консультаційних служб для фермерів з технологічних, економічних, юридичних питань; * фінансування досліджень з проблем розвитку фермерства.
З масовою організацією фермерських (селянських) господарств аграрна економіка стане антимонопольною та конкурентноздатною. Фермерські господарства спроможні збільшити виробництво і поповнити торгівлю продуктами харчування і тим самим зробити вагомий внесок у вирішення національної продовольчої проблеми. Зрозуміло, високотоварні, конкурентноздатні господарства будуть сформовані за сприятливих умов за певний час, але саме в наш час закладаються економічні, законодавчі, нормативні, організаційні підвалини агробізнесу.
3. Основні напрямки реформування сільського господарства
Аграрна реформа є складовою цілісного, комплексного глобального процесу реформування суспільства і економіки держави. У цьому контексті реформування сільського господарства слід розглядати як перманентний і закономірний процес ринкової економіки. Роль Держави, тобто роль Міністерства аграрної політики, полягає в створенні таких умов, які б забезпеч рівні умови прибуткової діяльності для всіх суб'єктів аграрного ринку. До прийняття довгострокової програми розвитку АПК потрібно:
-- сформувати систему цінового моніторингу на аграрному ринку, який включає поняття збору, аналізу, поширення цінової інформації споживачам на внутрішньому та зовнішньому ринках, а також науково обґрунтований та реалістичний прогноз формування цін на основні види продовольства на перспективу; -- сформувати інфраструктуру оптових ринків - товарні біржі, аукціони живої худоби та птиці, оптові плодоовочеві та продовольчі ринки; -- сформувати інфраструктури аграрного ринку в сільській місцевості на рівні районної ланки - кооперативні агро торгові доми, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, кредитні спілки, споживчі товариства, приватні сервісні бізнесові структури; -- сприяти просуванню сільськогосподарської продукції на зовнішні ринки, в тому числі через виставки, ярмарки, із залученням потенціалу торгових представницьких місій закордоном, а також мережі Агентства з розвитку агро бізнесу; -- мобілізувати роботу по гармонізації і сертифікації сільськогосподарської продукції з міжнародними нормами; -- розробити і прийняти Національну програму з охорони і підвищення родючості ґрунтів, підвищення культури землеробства і впровадження екологічного землеробства; -- ціновий моніторинг аграрного ринку; -- удосконалити податкову систему по відношенню до сільського господарства; -- законодавчо забезпечити впровадження кредитування села; -- з метою забезпечення реалізації державної політики підтримки селянських (фермерських) господарств, створення стабільних фінансових умов для становлення і розвитку конкурентноспроможного приватного сектора економіки регламентувати порядок надання та використання коштів фінансової підтримки селянських (фермерських) господарств; -- налагодити випуск недорогої, малопотужної і маневреної сільськогосподарської техніки; -- з боку держави забезпечити контроль за якістю виготовлення техніки і запасних частин; -- відновити і забезпечити розвиток льонарства, хмелярства, картоплярства, розвиток скотарства; -- навести порядок з меліоративними системами, щоб вони функціонували за призначенням; -- повернутись до інтенсивного землеробства; -- мобілізувати роботу науково-дослідних установ в плані селекції і генетики; -- щоб держава взяла на себе будівництво доріг, газифікацію і телефонізацію сіл і населених пунктів; -- держава повинна компенсувати сільськогосподарським виробникам витрати на технічні роботи з культурами (вапнування, гіпсування, глибоке рихлення меліорованих земель та ін.), а також на придбання елітного насіння і племінного молодняку; -- враховувати загальносвітові тенденції до укрупнення бізнесу, в тому числі і сільськогосподарського.