4.Філософські ідеї утопічного соціалізму

В епоху Відродження, пов'язану з первинним накопиченням капіталу, виникають теорії, які критично реагували на соціальну диференціацію. В них висловлюються ідеї соціальної рівності людей. Ці теорії одержали назву утопічних.

Утопія – з грец. м. – «неіснуюче місце» – опис суспільного, політичного і приватного життя людей уявної країни, що відповідає тому чи іншому ідеалові соціальної гармонії.

Термін «утопія» походить від назви фантастичного острова з однойменного твору (1516) англійського філософа Томаса Мора «Утопія», де нібито було створено ідеальний суспільний лад. Корінь зла Мор вбачав у приватній власності. Він говорив, що держава - це змова багатіїв задля гноблення простого народу. Ідеалом суспільного устрою для Мора були суспільна власність, високоорганізоване виробництво, яке гарантує справедливий і рівний розподіл суспільного багатства. Мислитель пропонував, щоб усі посадові особи держави обиралися та були підзвітними народові. Найважливіші проблеми мали обговорюватися всіма жителями Утопії. Т. Мор пропонував чітко визначити функції держави, основними з яких мали бути: організація виробництва товарів і продуктів та їх розподіл, боротьба зі злочинами, забезпечення миру. Система влади мала два рівні: на першому кожні 30 сімейств обирали свого керівника – філарха; на другому, державному обирався князь. Крім того, в державі діяв виборний сенат, обираний щороку. У відносинах князя і філархів із народом були присутні елементи демократії – вони радилися з ним перед винесенням рішень. Такий державний устрій та система влади, на думку Т. Мора, мали сприяти формуванню високих моральних якостей людей і, як наслідок, міцної самодисципліни, зменшенню суспільної ролі такого регулятора, як право. Тому в цій ідеальній державі діяла обмежена кількість законів.

Утопічні ідеї Т. Мора розвивав через століття італієць Т. Кампанелла у своїй праці «Місто Сонця» (1623), який також висунув ідею рівності людей, виступав проти приватної власності, проти багатих і бідних. Нове суспільство засноване на засадах загальної праці, яка є найбільш почесною справою. Мета «Міста Сонця» – земні благополуччя, добробут його жителів («солярійців») і розвиток культури.

У місті Сонця встановилася повна рівність між чоловіками й жінками. Главою держави був наймудріший з її жителів, якого мислитель називав «метафізиком» або правосвящеником і який уособлював світську та духовну владу, маючи повноваження вирішувати всі спірні питання. У здійсненні владних повноважень главі держави допомагали три співправителі. Функцією першого з них, Моці, було право війни і миру; другого, Мудрості, – вирішення проблем ремесел, мистецтва, науки, навчальних закладів; третього, Любові, – проблем шлюбу, виховання дітей, піклування, рільництва і скотарства. Посади розподілялися між жителями згідно з практичними здібностями та освіченістю. Кожен міг обіймати посаду лише в тій сфері, де він мав особисті досягнення. Всі громадяни, які досягли 20-річного віку, входили до Великої ради, яка здійснювала контроль за діями посадових осіб і ухвалювала рішення стосовно їх звільнення.

Таким чином, у цих перших соціалістичних утопіях проголошено вимоги щодо встановлення повної рівності, добробуту, миру, щодо розвитку духовних сил людства.