1. Поняття «Відродження» та характерні риси духовного життя доби

Епоха Відродження – період в історії культури Західної Європи, який почався в Італії в кінці XIII століття, зайняв в більшості європейських країн XIV—XVI ст., а в Іспанії та Англії тривав до початку XVII століття.

Термін «Відродження» першим почав вживати Джорджо Вазарі – італійський художник XVI століття, учень Мікеланджело і перший дослідник сучасного йому мистецтва. Він хотів підкреслити цією назвою особливий інтерес свого часу до античності, відновлення її традицій.

На сьогоднішній день існує наступна періодизація епохи Ренесансу:

• Проторенесанс – XIІІ- XIV ст.;

• Ранній Ренесанс (в італійській літературі – з XIV ст., в образотворчому мистецтві – з XV ст.);

• Високий Ренесанс – кінець XV- перша чверть XVI ст.; Пізній Ренесанс – XVI ст.

Порівняльна таблиця епох середньовіччя та відродження

СЕРЕДНІ ВІКИ	ВІДРОДЖЕННЯ
Бог – центр Всесвіту	Людина – центр Всесвіту
Світ не пізнаний і жахливий	Світ гармонійний і прекрасний
Справжнє життя на небі	Справжнє життя на землі
Релігійний характер культури	Світський характер культури
Складність форм у мистецтві	У мистецтві простота і гармонійність стилю

Відродження несе в собі риси, які споріднюють його як із Середньовіччям, так і з Новим часом:

> Відродження не відкидає вихідних положень християнського світобачення, а лише змінює у ньому акценти (щоправда, іноді досить радикально);

> тут розвиваються деякі явища суспільного життя, які повною мірою розгорнулися у наступну історичну епоху.

Велика кількість дослідників історії та культури вважає добу Відродження перехідною епохою.

Світобачення в епоху відродження:

• Природа і земне життя людини мають реальну цінність

• Світ і природа являють собою єдине, до того ж розумне творіння Бога

• Найвище творіння Бога – людина. Антропоцентризм – людина є центром Всесвіту і метою всіх подій, які в ньому відбуваються, що вона створена Богом «за своїм образом і подобою» Гуманізм – визнання людини найвищою цінністю в світі, повага до гідності та розуму людини;

• Пантеїзм – розчинення Бога в природі;

• Натуралізм – піднесення ролі й значення природи;

• Естетизм – зображення світу як досконалої конструкції й мистецького твору;

• Людина здатна осягати процес творіння, наслідуючи Творця, навіть змагатися з Богом у творчому генії.

Новаторський дух цієї епохи виявився у сфері релігії. Саме в цей час виникла і поширилася Реформація − релігійне оновлення, спрямоване проти офіційної церкви. Воно вимагало спрощення релігійних обряді і заперечувало роль церковних ієрархів як посередників між людиною і Богом, відкидало монашество як релігійний інститут. Однією із сторін Реформації було здешевлення церкви. Протестантизм можна розглядати і як реакцію на «безмірність» особи епохи Відродження.

Представник Реформації Мартін Лютер 31 жовтня 1517 р. прибив до дверей Церкви «богословські тези», в яких було піддано критиці офіційну католицьку доктрину (продаж індульгенцій). У своєму вченні він проголошував, що церква і духовенство не є посередником між людиною і Богом. Він оголосив помилковими претензії папської церкви на те, що вона може давати людям за допомогою таїнств «відпущення гріхів» і «порятунок душі» в силу особливих повноважень від Бога, якими вона нібито наділена. У своєму вченні він проголошував, що церква і духовенство не є посередником між людиною і Богом. Лютер переклав Біблію німецькою мовою, зробивши тим самим її зміст ближчим і зрозумілішим основній масі віруючих.

Жан Кальвін Христос своєю жертвою на хресті, вчив Кальвін, обрав до спасіння не все людство, а лише якусь його певну частину, тому «званих багато, а обраних мало». Проте саме внаслідок ірраціонального характеру божественного вибору обранцем може вважати себе кожний.

Колишня «симпатія» церковних кіл до гуманістичних ідей поступається місцем конфронтації. Виробляється серія репресивних заходів Реформації, так звана Контрреформація. В 1540 р. було створено орден єзуїтів, а також постанову Тридентського собору (1545), однією з яких було запровадження горезвісного «Списку заборонених книжок». Активізувалася й репресивна діяльність «святої інквізиції».