3. Вплив організаційно-правових форм на формування і використання грошових надходжень суб’єктів господарювання.

Ринкова економіка характеризується багатоукладністю госпо­дарювання. Тут репрезентовано різні форми власності: державну, колективну, приватну. Створюються також підприємства зі зміша­ною формою власності. Підприємства недержавної форми власно­сті функціонують у трьох основних юридичних формах організації капіталу і підприємництва: акціонерні товариства (корпорації, компанії), партнерства (товариства) й індивідуальні приватні підприємства. Серед них можуть бути орендні, акціонерні, кооперативні, колективні, спільні, індивідуальні та інші. Наявність різних організаційно-пра­вових форм господарювання впливає на організацію фінансів. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньові­домчого розподілу коштів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо.

Під час створення підприємств державної форми власності використовуються бюджетні кошти. Держава є власником майна і фінансових ресурсів державних підприємств, вона лише передає право володіння та розпорядження ними керівництву підприємс­тва, з яким укладається відповідний контракт. Державні підпри­ємства як джерело фінансових ресурсів можуть використовувати банківський кредит, державні дотації тощо. Власністю держави є також прибуток, одержаний у результаті господарської діяльності державних підприємств, який викорис­товується відповідно до чинного законодавства.

Організація фінансів підприємств недержавної форми власно­сті характеризується ширшими можливостями щодо формування і використання фінансових ресурсів. У господарський оборот цих підприємств залучаються кошти засновників, акціонерний капі­тал, пайові внески, спонсорські кошти, фінансова допомога як держави, так і недержавних фінансових інституцій.

Вищими органами управління на підприємствах недержавної форми власності є (залежно від типу підприємства) загальні збо­ри членів трудового колективу або акціонерів; рада директорів, засновників або інше правочинне представництво. Їм належить право розпоряджатися власністю (продавати, обмінювати, здава­ти в оренду, передавати безплатно), затверджувати доходи і ви­датки підприємства, розподіл прибутку, розмір оплати праці тощо. Ділові ризики і конкуренція диктують необхідність створення резервних, страхових фондів.

Основні ознаки, що характеризують корпорацію, такі:

• корпорація — юридична особа, що володіє правосуб'єктністю;

• відповідальність акціонерів за зобов'язаннями корпорації обмежена їхніми частками в капіталі;

• акціонер має право вільно розпоряджатися своїми акціями;

• корпорацією управляють її вищі органи.

За рішенням акціонерів акціонерне товариство може перехо­дити в товариство з обмеженою відповідальністю. При цьому ак­ціонери перетворюються в партнерів, доходи і витрати фіксують­ся на їхніх рахунках відповідно до прийнятої програми. Частки учасників, або одиниці участі, можуть продаватися як акції. У та­кому випадку об'єднання називатиметься кваліфікованим това­риством з обмеженою відповідальністю.

Товариства (партнерства) — добровільні об'єднання, що складаються з двох або більше фізичних чи юридичних осіб. Товариства можуть бути з обмеженою і необмеженою відповідальністю. Особливістю товариства з обмеженою відповідальні­стю є наділення відповідно до договору одного або кількох чле­нів товариства повною відповідальністю, тоді як інші несуть обмежену відповідальність. У товариствах з необмеженою від­повідальністю всі члени мають однакову відповідальність щодо боргів товариства.

Основні ознаки товариства такі:

• товариство є добровільним об'єднанням на підставі договору;

• товариство є юридичною особою, що володіє правосуб'єктністю;

• відповідальність членів щодо боргів товариства може бути необмеженою або обмеженою залежно від типу товариства;

• функціонування товариства обмежене в часі. Якщо один з партнерів з повною відповідальністю виходить із товариства, во­но припиняє своє існування.

Індивідуальне приватне підприємство належить одній особі, що веде бізнес на свій «страх і ризик». Основні ознаки, що харак­теризують індивідуальне приватне підприємство:

• власник володіє правосуб'єктністю;

• власник одноосібно розпоряджається отриманим прибутком;

• власник відповідає за борги всім своїм майном;

• у випадку банкрутства він може втратити не тільки активи підприємства, а й свої особисті активи;

• функціонування індивідуальної фірми обмежене в часі — терміном життя власника.

Кожна з юридичних форм організації підприємництва має свої переваги й недоліки.

У країнах із розвиненою ринковою економікою функціонують усі названі вище форми, що доповнюють одна одну чи трансфор­муються одна в іншу та надають гнучкості й еластичності еконо­мічним відносинам.

Акціонерні товариства є основою економічної могутності країн з розвиненою ринковою економікою. У США вони становлять 17 % усіх фірм, проте на них припадає понад 80 % реалізованої продукції і 65 % усього прибутку. Слід відзначити також важливу економічну і соціальну роль індивідуальних приватних підпри­ємств. У США з 12 млн фірм 75 % є індивідуальними приватни­ми підприємствами. Частка їхніх доходів у національному доході США в 2001 р. становила майже 9 %, у загальній сумі отриманого прибутку — до 25 %. Соціальне значення індивідуального під­приємництва полягає в тому, що вони розширюють зайнятість. На таких підприємствах працюють власники, члени їхніх сімей, наймані робітники. Вони дають можливість наблизити медичні, адвокатські, консалтингові, юридичні послуги, так само як і не­великі роздрібні магазини, кафе, бістро, ресторани, дискотеки й інші місця розваг, до місць проживання користувачів.

Досить актуальним є питання про фінансову підтримку розви­тку підприємництва з боку держави, зокрема малого бізнесу. Це може бути пільгове оподаткування або система вибіркових пільг, які встановлюються залежно від галузевої і територіальної нале­жності підприємства, його значення для економіки держави.

На організацію фінансів підприємств впливають також галузева специфіка ви­робництва, сфера і характер діяльності суб'єкта господарювання. Особливості фінансів обумовлені характером виробництва, тобто технологічними особливостями виробництва, тривалістю виробничо­го циклу, залежністю виробництва від природних і кліматичних умов тощо. Ці галузеві фактори впливають на швидкість обігу фінансових ресурсів, склад і структуру грошових фондів, що обслуговують виробничий процес, взаємовідносини підприємницьких структур із бюджетом і централізованими цільовими державними фондами.

Неоднакова фондомісткість і матеріаломісткість деяких видів виробництва визначає структуру затрат на виробництво й реаліза­цію продукції, співвідношення основних фондів і обігових коштів, а це, у свою чергу, визначає різну потребу у фінансових ресурсах. Так, у легкій і харчовій промисловості високою буде пи­тома вага ресурсів, сконцентрованих в обігових коштах, оскільки в цих галузях у собівартості продукції значними є затрати сировини і матеріалів. На підприємствах із тривалим виробничим циклом (суднобудування, літакобудування), а також із сезонним характером ви­робництва (сільське господарство, цукрова промисловість) виникає потреба у додаткових фінансових ресурсах, що зумовлює залучення коштів у формі банківського кредиту. Специфікою торгівлі є поєд­нання операцій виробничого характеру (сортування, розфасовуван­ня, пакування, перероблення і зберігання сільськогосподарської продукції та ін.) з операціями, пов'язаними зі зміною форми вартос­ті, тобто безпосередньо з реалізацією продукції. Оскільки торгове­льне підприємство закуповує уже вироблені товари, здійснюючи за­трати лише на доведення їх до споживачів, то у складі і структурі оборотних коштів переважають ресурси, вкладені у товарні запаси. Особливістю галузевої структури основних фондів є поєднання вла­сних і орендованих основних фондів. Усі ці особливості врахову­ються під час формування фінансових ресурсів та їх використання.

Дещо інший характер мають фінанси установ і організацій соці­альної сфери. Установи, які фінансуються з бюджету (школи, лікар­ні, поліклініки, установи культури, дитячі дошкільні установи, дер­жавні органи влади й управління тощо), називаються бюджетними, їх фінансова діяльність пов'язана з кошторисним фінансуванням, що полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансу­вання. Як метод організації фінансової діяльності кошторисне фінансування застосовується у тих сферах, де важко забезпечити са­моокупність і прибутковість. В окремих випадках у межах одного підприємства чи організації може застосовуватись одночасно кош­торисне фінансування і комерційна діяльність. Наприклад, у держа­вних вищих навчальних закладах освіти навчання студентів здійс­нюється за рахунок бюджетних асигнувань і на платній основі, причому ці напрями діяльності чітко розмежовуються.

Некомерційними організаціями є також добровільні громадські формування, що об'єднують громадян на основі єдності інтересів, уподобань тощо. Незалежно від назви, яку дістає таке формування (рух, конгрес, фонд, спілка), всі вони поділяються на дві групи:

1. політичні партії;

2. громадські організації.

Політичні партії об'єднують громадян — прихильників пев­ної загальнонаціональної програми суспільного розвитку. їх го­ловна мета — участь у виробленні державної політики, форму­ванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництва в їх складі.

Громадські організації створюються для задоволення та захис­ту соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-куль­турних, спортивних та інших спільних інтересів громадян.

Громадські організації та політичні партії володіють майном і коштами, необхідними для здійснення їхньої статутної діяльності. Майно і кошти можуть надаватися засновниками, учасниками, дер­жавою, підприємствами й організаціями. Об'єднання громадян ма­ють можливість проводити необхідну господарську та іншу комер­ційну діяльність через створення комерційних установ і організацій зі статусом юридичної особи, виступати засновниками підприємств.

Доходи політичних партій та громадських організацій фор­муються здебільшого за рахунок вступних та членських внесків, надходжень від належних їм комерційних структур, від проведення платних заходів, добровільних та спонсорських пожертву­вань фізичних та юридичних осіб.

Добровільні пожертвування надаються неприбутковим органі­заціям, доходи яких формуються виключно з добровільних поже­ртвувань чи з бюджетних асигнувань. Ставиться вимога цільово­го використання пожертвувань лише на проведення екологічної, оздоровчої, аматорської, культурної, освітньої, релігійної, науко­вої та благодійної діяльності.

Видатки громадських формувань пов'язані із необхідністю фінансування витрат на статутну діяльність та її розвиток, оплату праці штатного управлінського апарату, адміністративно-госпо­дарські затрати, проведення культурно-масових заходів тощо.

Оскільки громадські організації та політичні партії — це некомерційні організації, вони не сплачують податку на прибуток. Діяльність зазначених організацій регламентується виключно їх статутом.

Професійні спілки — найчисельніші самодіяльні громадські організації, метою діяльності яких є вираження, представлення і забезпечення захисту економічних, соціальних, трудових, духов­них прав та інтересів своїх членів. Діяльність профспілкових ор­ганізацій забезпечується за рахунок:

• вступних і членських внесків її членів;

• доходів від господарської, комерційної та іншої діяльності належних їм підприємств і організацій;

• благодійних внесків;

• коштів, що надходять їм від власників або уповноважених ними органів за колективними договорами.

Профспілкові організації мають право зберігати вільні кошти у банках, мати власність у вигляді будинків, готелів, обладнання та іншого майна.

Кошти, що надходять первинним профспілковим організаці­ям, витрачаються згідно з кошторисом на:

• культурно-виховну роботу;

• фізичну культуру і спорт;

• матеріальну допомогу членам профспілок;

• адміністративно-господарські та організаційні витрати;

• преміювання профактиву.

Однією з форм реалізації і розвитку благодійної діяльності в сучасних умовах є створення доброчинних фондів. Кожен фонд є юридичною особою. Держава не втручається у справи добро­чинних фондів, але може сприяти їхній діяльності, особливо коли вони спрямовані на вирішення проблем загальнонаціонального або регіонального значення.

Залежно від статусу доброчинні фонди поділяються на дер­жавні і місцеві. Фонди, як і громадські формування, можуть ма­ти у власності кошти, майно, майнові права, необхідні для здійс­нення статутної діяльності.

Фінанси доброчинних фондів мають особливості організації, що зумовлені відсутністю державного втручання, надання допо­моги і додаткових пільг, переважання добровільних пожертву­вань спонсорських внесків у джерелах формування коштів.

Доходи доброчинних фондів можуть формуватися за рахунок:

• внесків членів фондів;

• благодійних внесків і пожертвувань фізичних та юридичних осіб;

• коштів, що передаються на договірних засадах фізичними та юридичними особами для фінансування конкретних програм, які відповідають завданням фонду;

• кредитів та інших позик;

• доходів від діяльності фондів;

• частини доходів, від діяльності створених благодійними фон­дами суб'єктів підприємництва в межах, передбачених їхніми установчими документами.

В Україні добре відомі своєю благодійною діяльністю фонди «Україна — дітям», «Відродження», «Сімейне коло», Всеукраїн­ський фонд відтворення пам'яток історико-архітектурної спад­щини імені О. Гончара та ін.